Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Вчувається: були спочатку вірші такі самі безгрішні, як і те, до чого спокушають їх і досі”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

ДОРОСЛІ ДІТИ І МИ, СТАРШІ

Слово Просвіти, №38 за 2008 рік

Олекса РІЗНИКІВ, поет, просвітянин м. Одеса Ірина Молчанова — постійна ав! торка багатьох публікацій у столич! ній пресі, яка давненько вже гос! трила перо на художні твори, вида! ла, нарешті, “на!гора”, як кажуть у її й моїй Донбащині, першу книжку чудових оповідань “Дорослі діти”. Пишу чудових, бо й справді ця кни! жечка — унікальне явище для Марі! уполя, для півдня України. І ще тому, що у нас бракує отаких простеньких, але мудрих оповідань для підлітків. Читаються вони напрочуд легко, ні! би писані на одному диханні. Письменниця майстерно воло! діє словом, уміє так подати матері! ал, що читаєш, не маючи сили від! риватися. Ось, наприклад, опові! дання “Клеопатра і Марійка”. Поча! ток — учителька задає Таращуку домашнє завдання — написати два реферати про відомих письменни! ків. Інакше — двійка за чверть! Зда! валося б, звичне оскоминне опові! дання про уроки, про потребу доб! ре вчитися. А далі розгортаються такі події, що читачеві таки не вда! ється відірватися від ошатної кни! жечки. Бо чекає його і вибух, і лю! бов, і ревнощі, і роздуми про вроду і становлення юнака… Гай!гай, не така проста авторка! Знає вона не лише дитячу психологію, а й філо! софію і біологію. Тому кожне опові! дання підносить читачеві сюрпри! зи. Як, приміром, “Новачок”, де ав! торка з дотепністю і легкістю зма! льовує чудовий образ школяра! пустуна, якого полюбили одно! класники і вчителі. Дивує вміння проникнути у по! таємні глибини дитячої та підлітко! вої свідомості, знайти пояснення їхньої іноді дивної й несподіваної поведінки. Але це ще не все. Уся книжка пронизана щемливою потребою любові, без якої нема життя, спра! ведливості. Особливо це відчува! ється під час читання новели “По! люби мене, Господи”. Лише любов може очистити душу, навернути людину до правди й добра. “Дискотека” — тонкий аналіз душі дівчини, яка навчається бачи! ти за вродливою зовнішністю справжнє єство сучасного донжуа! на. А тим часом поміж сценками мати навчає доньку вишивати, роз! повідає про сакральне значення узорів, навіть читає вірш одного з українських поетів про вишивання. Наскрізна думка, майже непо! мітна в усіх творах, — присутність просвітництва. Вона між сторінка! ми книжки і свідомістю читача, пов’язує автора й читача в єдине ціле. Ось Оксанку (“Страшна таєм! ниця”) образила вчителька, але дівчинка не заплакала, бо згадала слова Лесі Українки: “Я була малою горда: щоб не плакать — я смія! лась”. І вирішила дослідити мову самої вчительки, почала записува! ти слова!покручі, паразити, які си! палися із її вуст. Налічила за півго! дини до сотні — і розсміялася! Кон! флікт закінчився тим, що колишня ветеринарка покинула вчителюва! ти і повернулася до безсловесних тварин у зоопарк. Як це нагадує су! часне шкільництво! Хіба не викла! дали нашу мову “педагоги”, які не могли двох слів зв’язати україн! ською? Цю чудову книжку подарувало нам видавництво “Ярославів вал”. Наклад, звичайно ж, малий, як і більшості нинішніх видань. А ця книжка мусила б бути в усіх шкіль! них бібліотеках!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин