Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Ми не просто відроджуємо радіоп’єсу, а створюємо власну національну школу радіодраматургії”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

НОВЕ ЖИТТЯ ЗАБУТОГО ЖАНРУ ДРУГИЙ КОНКУРС РАДІОП’ЄС ПІДБИВАЄ ПІДСУМКИ

Слово Просвіти, №38 за 2008 рік

— Які вони, радіоп’єси, та їх0 ні автори? — 1 вересня ми завершили приймати радіоп’єси, хоч вони все ще надходять. Отримуємо дуже багато телефонних дзвінків — хтось не встиг вчасно відіслати твір, хтось переймається тим, чи він потрапив на конкурс, а когось цікавить, чи він став переможцем. Коли надійде останній твір на ре! єстрацію, усі надіслані на конкурс радіоп’єси передадуть експертам (їхні імена ми тримаємо у таємни! ці, щоб на людей не тиснули), які оберуть найкращі, тобто такі, що відповідатимуть вимогам жанру. Тож найближчим часом вони пот! раплять до членів журі. Сподіваю! ся, що у листопаді визначать пере! можців конкурсу. У цьому конкурсі брали участь представники усіх реґіонів України — з Києва, Донецька, Рівного, Ми! колаєва, Чернівців, Тернополя, За! поріжжя, Луганська, Одеси, Чер! кас, Вінниці, Мелітополя, Кривого Рогу, Маріуполя, Трускавця, Черні! гова — сотні авторів. Дехто з них надіслав по дві!три радіоп’єси, а один автор — 12! Тож перед наши! ми експертами серйозна робота: відібрати справді найкращі твори, які відповідали б канонам жанру, тобто були творами для радіо, а не для сцени, порушували важливі для нашого суспільства проблеми. Важливо, щоб мова твору була досконалою, а радіоп’єса — по! справжньому мистецьким твором. Хто автори п’єс? Про це дізнає! мося, коли визначимо переможців, бо радіоп’єси надходять під псев! донімами. Під час голосування члени журі не знатимуть, хто хова! ється за кожним із псевдонімів, ли! ше після голосування їх оприлюд! нимо. — Про що п’єси, які наді0 йшли? — Тематика різноманітна: про кохання і зраду, про наше непросте сьогодення і минуле, про Голодо! мор і Другу світову війну, про село і місто… Ось кілька назв зареєстро! ваних радіоп’єс: “Фенікс сло! в’янського духу”, “Погане каченя і добрий селезень”, “Голодомор”, “Коли співають солов’ї, або Олігарх та жебрачка”, “Не дої корову, вона й не подоїться, або Нічні перемі! — Як ви ступили свій перший крок у радіостудію, Еммо? — Вчилась у школі в наших славних Жорнищах. Опинилася на Донбасі, де шукала місце вчителя. Але викладачем української мови не пощастило влаштуватися. А Петро Тодосьович Бойко, відомий диктор Українського радіо, до речі, теж наш земляк, викладав в універ! ситеті виразне читання. То була велика школа. Петро Тодосьович — знаний диктор, зас! лужений артист України. Багатьох він виховав. І на республікансько! му радіо для мене знайшлося міс! це літературного редактора в му! зичній редакції. Прийшла на мі! сяць, а вже незабаром сорок літ набіжить. На все життя, як бачите. Відчула, що тут аудиторія значно ширша, ніж клас. Те, що сама зна! єш, і через тих людей, з якими спілкуєшся, теж можна сказати ба! гато доброго. — А після музичної редакції? — Була невеличка перерва. А потім знову передачі, нариси про людей, репортажі з новобудов, шахт, із цехів, з ланів… Їздила по всій Україні, спілкувалася з людь! ми. Мене ця робота захопила. Нині не мислю свого життя без радіо. Здається, до останнього подиху працюватиму тут. Судячи з дзвінків і листів, яких надходило дуже бага! то, це цікаво й людям. Пишуть: “Ви щення по вселенських просторах”, “Божевільна бригада”, “Моя міль! йонолітня мова”, “Нарада Прези! дента України”, “Смерть колорад! ського жука”, “Еволюція кохання”. — Чи відкриємо цікаве ім’я для радіодраматургії? — Дуже хочеться, бо це жанр, у якому ще немає класиків, і тому ко! жен, хто активно змагається у на! шому конкурсі, має шанс стати не лише класиком, а й фундатором сучасної української радіоп’єси. Молодий психолог із Вінниць! кої обласної лікарні Наталя Коломі! єць вперше спробувала свої сили у радіодраматургії й надіслала до нас кілька творів. Вона не мала жодної публікації, жодної постав! леної п’єси. Але одна з надісланих на наш конкурс радіоп’єс — “Хре! матофобія” — принесла їй перемо! гу. Сюжет її простий, а тема — бю! рократія і хабарництво — актуаль! на не лише в Україні. Чиновник од! ного з державних закладів занеду! жав на невідому хворобу: йому бо! ліло серце, тьмяніло в очах, памо! рочилася голова щоразу, як пот! рапляли до рук гроші. Він не міг на! віть розплатитися з таксистом. Якось, коли кілька відвідувачів по черзі дали йому хабарі, сталася криза, чоловік знепритомнів, і до нього викликали лікаря. В такий спосіб усі довідалися про новітню хворобу. Ця хвороба не вигадана, хоч дуже рідкісна. Психолог Наталя Коломієць досліджувала цей фе! номен, і в результаті з’явилася ра! діовистава “Хрематофобія”. Пере! конаний, що цей твір увійде до зо! лотого фонду Українського радіо. Ролі в ньому виконують заслужені артисти України Василь Мазур та Петро Панчук, постановник — на! родна артистка України Наталя Сумська, прекрасна актриса й чу! довий організатор. Завдяки їй у цих п’єсах беруть участь провідні актори театру імені Івана Франка, а радіослухач почув акторські голо! си, які або ніколи не звучали на Ук! раїнському радіо, або звучали ду! же давно. Сподіваюся, що в Натал! ки вистачить сил і натхнення про! довжувати непросту працю на ниві радіодраматургії, тим більш, що в неї це чудово виходить. Ще одним нашим набутком ста! ла робота молодого режисера й ак! тора з Житомирського облмуз! драмтеатру Петра Авраменка. Для нас його відкрив лауреат першого конкурсу письменник Володимир Даниленко. Слухаючи його радіо! п’єсу “Бессараб, Бессарабський ринок та дух Довженка”, ми були вражені тим, що трьох різноплано! вих героїв у ній блискуче грає один актор — Петро Авраменко. Він здій! снив і постановку вистави. Це мо! лодий, талановитий і цілеспрямо! ваний митець. Нині він повноправ! ний член нашого творчого колекти! ву і займається постановкою інших радіоп’єс!переможців конкурсу. Тож завдяки першому конкурсу підібралася команда професіона! лів, які ставлять радіоп’єсу на ви! сокий мистецький рівень. — Коли ж слухачі Українсько0 го радіо почують радіовистави переможців Першого конкурсу? — Спочатку поясню, чому їх так довго готували і чому їх досі немає в ефірі Українського радіо. Радіо! п’єса — це високоякісний і дорогий продукт, який виготовляють фахівці дуже високого рівня. Як приклад можна навести завод скловиробів, який випускає хорошу продукцію — звичайні склянки або пляшки, що потрібні всім. На завод не наріка! ють споживачі, але обставини складаються так, що працівникам цього заводу треба навчитися зов! сім іншої роботи — виготовляти ви! шукані фужери чи вази. Начебто й люди підготовлені, й роботу свою знають, але навчити їх за один день виготовляти ті фужери чи вази не! можливо. Працівники заводу мо! жуть поїхати на таке саме підпри! ємство і там перейняти досвід, а нам їхати нікуди, тож мусимо вчи! тися на власних помилках і здобут! ках або на зразках закордонних ра! діоп’єс. Жоден навчальний заклад в Україні не вчить створювати раді! оп’єси, окрім хіба що факультету журналістики у столичному універ! ситеті, де курс веде радіодрама! тург Ілля Хоменко, але предмета “радіодраматургія” і там немає. І студенти навчаються азів радіо! драматургії лише завдяки ентузіаз! му самого Хоменка. Сучасна професійно поставлена радіоп’єса — це хороший текст, на! писаний спеціально для радіо, ви! сокопрофесійні актори, які знають, як працювати перед мікрофоном. Мистецтво актора перед мікрофо! ном у радіостудії, де він може пока! зати лише власний голос, відрізня! ється від мистецтва того самого ак! тора на сцені, де він “працює” голо! сом, обличчям, тілом, одягом тощо. Редактори та режисери повинні бу! ти високого професійного рівня, щоб фахово подати радіослухачеві високоякісний продукт. Нещодавно ми спробували чи не вперше у прак! тиці Українського радіо замовити композиторам музику спеціально до тексту радіоп’єси. Це музичне оформлення виявилося дуже вда! лим. Наші звукооператори чудово володіють сучасними комп’ютерни! ми програмами. І, звичайно ж, все це злагоджено працює лише тоді, Завершено прийом творів на Другий всеукраїнський кон0 курс радіоп’єс “Відродимо забутий жанр”, який проводить Національна радіокомпанія України. Пропонуємо до уваги наших читачів розмову з президентом Національної радіо0 компанії України Віктором НАБРУСКОМ.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин