“Якщо хочемо не втратити незалежність, не маємо права проводити в державі ліберальну політику рівних можливостей”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
СУСПІЛЬСТВО
Слово Просвіти, №38 за 2008 рік
ський” уряд. 6!тисячний загін Муравйова іде на Київ, який не може його зупинити. Єдина армійська дружина — Січові Стріль! ці під командуванням Євгена Коновальця. Пілсудський зумів зберегти та ствердити боєздатну польську армію, а ми свою — не змогли. — Томаш Гарик Масарик, перебу! ваючи тоді в Києві, зібрав з Російської імперії військовополонених чехів, виN віз їх на батьківщину через Владивос! ток і виборов свою державу, ставши її президентом, а Грушевський із Вин! ниченком мали понад мільйон багне! тів, але їм армія була непотрібна… А щодо Голодомору, то дехто з лівих в Україні стверджує про нинішній голо! домор в країні, про значне розшару! вання суспільства. — Це розшарування і розчарування народу підтримують умисно. Якби в 80!х роках минулого століття дозволили виїзд із країни, СРСР залишила б половина на! селення… Ми повинні чітко розуміти, чо! му Україна здобула незалежність 1991 року: вона мала велику армію україн! ської інтелігенції. А нині конче треба створити середній клас, інакше Україна не втримається. — Але ж ліберальна система еконо! міки не дозволить нам цього зробити. Дехто вважає, що ідеологія про витво! рення середнього класу в Україні уто! пічна, не ґрунтується на національній основі. — Ліберальна економіка в нас виникла завдяки частим виборам — кожен щось постійно й енергійно обіцяє. Потрібно збільшувати не мінімальну зарплату, а се! редню. Треба, щоб молодь після закінчен! ня вищого навчального закладу мала ро! боту. — Як свідчить статистика, нині 40 відсотків випускників одразу ж реN єструються на біржі праці. — Ми повинні зробити так, щоб люди мали місце роботи в Україні. Роботу слід добре оплачувати, щоб працівники могли забезпечити свої сім’ї. — Коли нам вдасться цього досягти? — 1991 року 90 відсотків українців проголосували за незалежність, бо були свідомі, а носій свідомості — середній клас: заможні селяни, агрономи, брига! дири, лікарі, військові, вчителі, працівни! ки апарату, інженери. Цей середній клас ніколи не утвориться у ліберальній держа! ві. Має бути спеціальне законодавство, яке сприятиме цьому утворенню. Назве! мо його політикою сприяння. З матема! тичної точки зору — в контактах біднішого з багатим перевага повинна бути на боці біднішого. — Чи це реально? — Це означає, що зарплата має бути трохи вищою від вартості праці. Тому, якщо хочемо не втратити незалежність, не має! мо права проводити в державі ліберальну політику рівних можливостей. Бо тоді виг! рає тільки багатший. І в результаті дуже багатий грабуватиме біднішого, і той стане ще біднішим. Ліберальна демократія веде до створення суспільства, де багато бід! них, немає середнього класу і є багатії. Та! ка політика вигідна двом групам людей у суспільстві — олігархам і комуністам. — Хіба в нас є справжні комуністи? — Так званим комуністам… Багато бід! них — джерело для існування комуністич! ної секти. — Діяльність місцевої влади в Києві та і в інших містах України свідчить: україні відбувається збагачення бага0 тих. — А це — крах для держави. І ще одне: у країні мають конкурувати всі з усіма. Не можуть багаті банки конкурувати лише з багатими, а бідні — з бідними. Має існува! ти певна перевага у виграші біднішого банку. Відповідне законодавство можна ввести, тобто запровадити прогресивний податок на доходи, податок на нерухоме майно. Це має зробити Верховна Рада. — У ситуації, що там склалася? Ви — великий оптиміст, Ігоре Рафаїловичу! — Інакше все це буде проти Інституту національної пам’яті.
Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
