Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» · “Складний життєвий шлях не озлобив цю великої душі людину”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

СЛОВО ПРО СЛАВНОГО ЗЕМЛЯКА

Слово Просвіти, №38 за 2010 рік

Прокурору Запорізької області Державному раднику юстиції Кулакову Валерію Івановичу Шановний Валерію Івановичу! Як стало відомо із засобів масової інформації, 08.09. 2010 р. Запорізькою обласною радою ухвалене незаконне рі$ шення про фактичне запровад$ ження до офіційного викорис$ тання на теренах Запорізької об$ ласті замість державної україн$ ської — російської мови. Зазна$ чене рішення суперечить поло$ женням чинної Конституції та за$ конодавства України. Згідно зі статтею 10 Конститу$ ції України, державною мовою в Україні є українська мова. Держа$ ва забезпечує всебічний розви$ ток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Цією ж статтею закріплено принцип рівноправності мов на$ ціональних меншин. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Кон$ ституції України, ч. 3 ст. 24 Закону України “Про місцеве самовряду$ вання в Україні” органи місцевого самоврядування, їх посадові осо$ би зобов’язані діяти лише на під$ ставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конститу$ цією та законами України. Зокрема п. 4 ст. 92 Конститу$ ції України закріплює положення, за яким державною мовою в Ук$ раїні є українська мова. Держава (саме держава, а не органи міс$ цевого самоврядування) забез$ печує всебічний розвиток і функ$ ціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Цією ж статтею закріплено положення, що застосування мов гаранту$ ється Конституцією та визнача$ ється законами України. Крім того, Конституційним Су$ дом України з цього приводу та$ кож ухвалено рішення від 14. 12.1999 №10$рп/99, згідно з яким встановлено, що положення час$ тини першої статті 10 Конституції України, за яким державною мо$ вою в Україні є українська мова, треба розуміти так, що українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій тери$ торії України при здійсненні пов$ новажень органами державної влади та органами місцевого са$ моврядування (діловодство то$ що), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які виз$ начаються Законом (частина п’ята статті 10 Конституції України). У зв’язку з вищенаведеним, ухвалення Запорізькою облас$ ною радою рішення “Про реалі$ зацію конституційних гарантій на вільне використання російської мови в Запорізькій області” су$ перечить ст. 10 ч. 2 ст. 19, п. 4 ст. 92 Конституції України, ч. 5 ст. 24 Закону України “Про місцеве са$ моврядування в Україні” п. 4 ст. 2 ч. 1 Європейської Хартії регіо$ нальних мов або мов меншин, рі$ шенню Конституційного Суду від 14.12.1999 №10$рп/99. Вищенаведені обставини обурюють свідому громаду За$ порізького краю і спонукають нас звернутися до Вас із проханням про опротестування органами прокуратури незаконного рішен$ ня Запорізької обласної ради. 09.09.2010 р. Голова Запорізького облоб’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка Олег ТКАЧЕНКО; Голова Запорізького облоб’єднання КУН Василь ТИМЧИНА; Голова Запорізького Братства ОУН-УПА Михайло КАЛИНЯК Зоя ШАЛІВСЬКА, заступник голови Конотопської міської організації ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, член НСЖУ Цієї осінньої пори конотопці відзначають 100$річчя від дня народження Івана Андрійови$ ча Лисого, просвітянина, краєзнавця, істори$ ка, що стояв біля витоків конотопської “Просві$ ти”. Десять років живе конотопська земля без свого вірного сина, відомого далеко за межа$ ми краю. Доробок його безцінний. Це і праці з історії від часів Київської Русі про Липецьке князівство, про визвольні змагання середини XVII ст. на Конотопщині під проводом Івана Ви$ говського та інші. Складену ним карту Коно$ топської битви, яку він досліджував, наводять у багатьох виданнях. Прекрасно знав археоло$ гічні пам’ятки краю, брав участь у розкопках давніх поселень. Особливо багато праць при$ святив Іван Андрійович історії приміського се$ ла Підлипне, де народився. Мав цікаві відо$ мості про церкву села від 1652 року, револю$ ційні події 1905 року, буремні часи громадян$ ської війни. Зокрема збирав матеріали про бо$ ротьбу загону Січових Стрільців, участь коно$ топців у бою під Крутами, діяльність перших просвітянських гуртків, хорових, театральних колективів. Він описав старовинні сільські об$ ряди: весільний, поховання, зимові гуляння, вивчав топоніміку села. А зібрані ним біогра$ фічні дані ста конотопських кобзарів і банду$ ристів з унікальними фотографіями (більшість народних співців було репресовано), як і реш$ та робіт, чекає на свого видавця. Іван Лисий грав на кобзі, бандурі, володів технікою їх виготовлення. Знаний у наукових ко$ лах України, він до останніх днів підтримував тісні зв’язки з музеями Києва, Львова, Черніго$ ва, Полтави. У його архіві збереглися документи про передання ним цінних знахідок музею на$ родної архітектури і побуту України, музею Івана Євген БУКЕТ Фото Миколи КУЧЕРЕНКА Виставка акварелей під такою назвою відкрилася днями в Музеї Михайла Грушевського. Автор робіт — Ігор Голобуцький — кандидат економічних наук, ветеран народного хору “Гомін”, Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка, голова Ревізійної інспекції товариства вирішив зустріти своє 75-річчя як художник. І має на це повне право — його життя не втратило яскравих барв і він їх тонко відчуває. Ігор Голобуцький народився у родині ві$ домого українського історика Володимира Голобуцького. Він із тих, кого впевнено можна назвати істинним київським інтелі$ гентом. Закінчивши Інститут народного госпо$ дарства, став економістом, кандидатом наук. Тема його дисертації присвячена іс$ торії розвитку ремесла і промислів в Украї$ ні. Тривалий час працював у науково-дос$ лідних інститутах столиці. Ігор Володимирович багатьох своїх ко$ лег зорієнтував на свідоме ставлення до української історії та культури, а в 60$ті ро$ ки й сам активно включається у вир патріо$ тичного руху шістдесятників, й інших долу$ чає і до етнографічного хору “Жайворо$ нок”, і до славнозвісного хору “Гомін”, бо переконаний, у народній пісні закладені ідеї національного відродження. Маючи багатий життєвий досвід і знан$ ня української історії та культури, І. Голо$ буцький, після виходу на пенсію 1995 року, викладає курс культурології в Університеті “Україна” та професійно-педагогічному ко$ леджі ім. Макаренка. Він — активний член громадської організації “Музей шістдесят$ ництва” і працює в однойменному музеї. Помітною подією став вихід у світ книжки Володимира Голобуцького “Чорноморське козацтво”, яку Ігор Володимирович пере$ клав українською мовою, упорядкував і ху$ дожньо оформив. Передмову і післямову до видання написав його молодший брат Петро, який, на жаль, цього року відійшов у вічність. Захоплення малюванням для Ігоря Во$ лодимировича перетворилося на органіч$ ний вияв його світосприйняття. Основи ху$ Іван Андрійович Лисий Гончара. Є багато теплих листів від етнографа Лідії Орел, Юлія Коцюбинського з Чернігова. Мав важку драматичну долю. У 30$ті роки юнаком важко працював на лісоповалах в Ар$ хангельській області, куди його родину, як і десятки хліборобських родин, було вивезено з рідного села. Після кількох невдалих спроб Іванові пощастило втекти. Працював у геоло$ горозвідувальній експедиції, закінчив гірни$ чий технікум. Батьки ж так і не повернулися до рідної оселі, від непосильної праці і виснажен$ ня рано спочили на чужині. Не можна без сліз читати його спогади про роки, проведені в сталінських таборах, муки та смерть земляків. Цій темі присвячено багато віршів Івана Лисо$ го. В одному з них він писав: Нас розсіяли скрізь по чужині В безіменних могилах, У ворожій країні, У багнюках немилих. Лиш вітри з України Проголосять над кожним з убитих, Принесуть нам жахливі новини Про вождів — людожерів неситих. А йому судилося перенести ще одне випро$ бування. Скільки ж їх ще буде на життєвому шляху! На фронті отримав тяжке поранення. Як наслідок — ампутація ноги і милиці на все по$ дальше життя. Після війни закінчив історичний факультет Київського педінституту. Та працювати за фа$ хом йому не дали як “неблагонадійному”, дове$ лося цьому високоосвіченому фахівцеві … клеї$ ти коробки для синьки в артілі “Труд інваліда”. Але бездушній системі не вдалося зламати його непокірну козацьку вдачу. Був безкомпро$ місним, безмежно відданим Україні. Попри не$ здоров’я та похилий вік, усі сили Іван Андрійо$ вич віддавав громадським справам. Його мож$ на було зустріти на просвітянських конференці$ ях у Сумах та Києві, на козацьких заходах у Ба$ турині, Шаповалівці. Боляче переживав, що так повільно йде становлення Української держави. Складний життєвий шлях не озлобив цю ве$ ликої душі людину. Про все пережите не дуже любив розповідати. Разом із дружиною вихова$ ли чотирьох дітей. Допомагав людям. За клопотанням конотопських просвітян ву$ лиця, на якій він народився в селі Підлипному, названа його ім’ям. Йому присуджена премія імені О. Лазаревського.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин