Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Арт-калейдоскоп · “Перед виставою найбільше інтригувала засторога: “Для повнолітніх глядачів”!” · с. 15сторінка оригіналу ↗

ТРИ ВИСТАВИ ПРО КОХАННЯ

Слово Просвіти, №38 за 2010 рік

Минулого тижня кияни побачили три вистави Донецького музично-драматичного театру. Востаннє трупа приїздила до Києва 2007-го. Це перші столичні гастролі театру в новому статусі: 2009 року він став національним. І хоча з приводу цієї події можна іронізувати й вишукува$ ти багатозначні географічно$ часові зв’язки та паралелі, піс$ ля гастролей навіть злостивцям зрозуміло: театр отримав до$ даткове слово в назві недарма. Представити три абсолютно різні вистави під силу не кожно$ му обласному муздраму. За три дні донеччани встиг$ ли вразити вибагливого сто$ личного глядача неочікуваним жанровим різнобарв’ям. Були представлені драма “Наречена ранкової зорі”, мюзикл “Глорія” та відверта комедія “Ladies night. Тiльки для жінок”. ЛЕГЕНДА ПРО ЛЮБОВ Сміливість режисера Євгена Курмана, який взявся за такий важ$ кий серйозний матеріал, не може не дивувати. Адже “Наречена ран$ кової зорі” — перше в Україні сце$ нічне втілення п’єси знаменитого іспанського драматурга Алехандро Касони. Його п’єси в нас ставлять не дуже часто. На театральних під$ мостках України йде лише кілька п’єс цього видатного майстра. У виставі беруть участь: народ$ на артистка України Олена Хохлат$ кіна, заслужений артист України Сергій Лупільцев, Валентина Поля$ кова, Тетяна Романюк, артисти Костянтин Банніков, Михайло Бов$ дуй та ін. Експресивна сценічна мова та філософський зміст п’єси на тлі вдаваної простоти сюжету (вічні кохання та смерть) тримають у напруженні протягом усієї вистави. Аж настільки, що плюс обертається на мінус. Тому відчуття катарсису, на жаль, так і не наступає. І висна$ жений емоціями глядач наприкінці ледь витримує це майже фізичне навантаження. Можливо, нервове переванта$ ження впливає і на акторів, які по$ У Національному художньому музеї України в Києві відкрилася виставка “Живопис радості: картини японських художників 1990-х років”. На виставці представлено 28 творів дев’яти сучасних японських художників — Аіда Макото, Ечідзе$ нья Йошитака, Кобаяші Таканобу, Чієдзо Таро, Нара Йошітомо, Нука$ та Нобухіко, Фукуда Міран, Маруя$ ма Наофумі. Також є картини одно$ Службовий роман фотографа та редакторки (мюзикл “Глорія”) чинають перегравати і надто го$ лосно кричати, чим викликають асоціації зі старанними дітьми, які розповідають вірш на уроці і дума$ ють, що гучніше вони говорити$ муть, то кращу оцінку отримають. Хоча на цей раз на найвищу оцінку заслуговують вишуканий переклад з іспанської Сергія Бор$ щевського, режисерська робота Євгена Курмана, сценографія, над якою працював художник Андрій Романченко. ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МЮЗИКЛ Про “Глорію”, прем’єра якої від$ булась у Донецьку в березні цього року, чули навіть далекі від теат$ рального мистецтва люди. У всьому винна перша леді країни, яка після перегляду вистави охарактеризува$ ла мюзикл як “іменини серця”. В основі сюжету — історія ко$ хання на роботі, своєрідний служ$ бовий роман. Він (Володимир Квасниця) звичайний фотограф, вона (Вікторія Кривощокова) — ре$ дактор гламурного видання. Лібрето написала письменниця Анна Багряна, музику — компози$ тор Юрій Квасниця. Балетмейстер$ постановник — Василь Маслій, ре$ жисер-постановник — Вадим Пін$ ський, хормейстер-постановник — заслужений діяч мистецтв Ук$ раїни Тетяна Пащук. У виставі беруть участь близько 50 ар$ тистів-вокалістів та артистів театрального балету. Художній керівник театру Марко Бровун пишається, що його трупа перша зробила те, що не вдавалось іншим — по$ ставила український оригі$ нальний мюзикл, створений за всіма канонами жанру. Хоча на початку першої дії артисти мали трохи невпевне$ ний вигляд і більше нагадували представників шоу “Україна має талант”, та після появи на сцені Марти (Влада Якубовська) ніби щось змінилось і дивитися “Гло$ рію” стало по-справжньому приємно і радісно. Переходи від джазу до класики, від мо$ дернізованих народних пісень до репового речитативу, сценіч$ ний танець з елементами акро$ батичних трюків викликали захоп$ лення у більшості глядачів. “Підкачали” лише костюми, які були зовсім нецікаві та провінційні. Особливо в так званих завсідників модних вечірок, побачивши яких, не можна навіть уявити, що вони належать до людей, які прискіпли$ во стежать за модою. Єдиною візу$ альною ознакою, що, мабуть, мала показати приналежність цих пер$ сон до “вищого світу” і виділити се$ ред інших, був блиск їхніх нарядів. Проте відразу впадало в очі, що ця розкіш бутафорна. Справжньої пишності, характерної для костю$ мів у класичному мюзиклі, не було. Малоймовірно, що художник за до$ помогою цього “багатства” хотів показати щось більше і цим надати виставі якийсь соціальний аспект. “Не вірю” — хотілося повторити слідом за видатним режисером. Насправді постановка мюзиклу завжди затратна справа. Якщо звернутися до історії жанру, можна дізнатися, що в 70$ті роки середня вартість бродвейського мюзиклу сягала півмільйона доларів. Звичайно, важко навіть уявити такий бюджет в українському теат$ рі, тому, можливо, щоб не еконо$ мити на візуальній частині вистави, варто було вдатися до певного схематизму. І, звернувшись до ба$ гатого світового досвіду, звести роль костюмів до мінімуму, а не за$ міняти їх дешевою мішурою. ТІЛЬКИ ДЛЯ ЖІНОК Саме вистава “Ladies night. Тiльки для жінок”, поставлена за сценарієм новозеландців Ентонi МакКартена і Стiвена Сiнклера, завжди проходила з аншлагами в Донецьку. В столиці вона також викликала певний ажіотаж. Бага$ тьох перед виставою найбільше інтригувала засторога: “Для пов$ нолітніх глядачів”! Кажуть, що про цю постановку режисер Аркадін-Школьнік мріяв більше десяти років. У центрі подій невеличке промислове містечко. Одна за одною закриваються шахти, скорочення на заводах. Попри пев$ ну схожість з українськими реалія$ ми, дія вистави “Ladies night. Тільки для жінок” відбувається не на Дон$ басі, а в Англії. І ось, коли вже немає грошей на пиво, пішла дружина та колектори відібрали єдину радість — автомобіль, суворі англійські чо$ ловіки вирішують зняти з себе одяг і навчитися танцювати стриптиз… Без жодних сумнівів — актори справді його зняли. Свій одяг. І нав$ Сцена з вистави “Глорія”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин