Гаряча тема · “А хто знає тільки російську, той навіть української не годен втямити”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
ЗАЯВА УЧЕНИХ — ПРЕДСТАВНИКІВ ІНСТИТУТІВ НАН УКРАЇНИ
Слово Просвіти, №38 за 2010 рік
Білорусі, з якими її часто порівню$ ють, а й від західних сусідів. В Укра$ їні завжди дуже толерантно стави$ лися до різних конфесій, до різних мов. Згадайте середньовіччя, коли в нас жінки отримували освіту, а дівчинка, народжена в середньо$ вічній Європі не могла про це навіть мріяти. Порівняйте Україну як дуже ліберальне середовище, наприк$ лад, із Польщею, де є одна конфе$ сія — Католицька Церква, яка ро$ бить суспільство набагато консер$ вативнішим. Я вірю, що це дасть Україні шанс на швидкий успіх. То$ му все те, що робиться в країні проти свободи, забирає в України майбутнє. Журналістика — це пря$ мий інструмент, як можна зробити країну успішнішою. Хороший жур$ наліст кожним днем своєї роботи примножує простір свободи. — Чи є одним із засобів захисту свободи слова суспільне мовлення, про яке стільки говорять і чому воно так важко впроваджується в життя? — Державне телебачення й ра$ діо повинно поступитися місцем суспільному мовленню. У світі є ба$ гато різних моделей суспільного мовлення. Якщо буде суспільне мовлення, воно буде працювати на народ, а не на владу. Суспільне мовлення від державного відрізня$ ють три речі: воно має незалежне фінансування, незалежне в кадро$ вій і редакційній політиці. Влада змінюється, а політиків різних кольорів об’єднує одне: більшість із них не хоче віддавати контроль над державним телеба$ ченням. Суспільне мовлення в жодній країні легко не створювало$ ся. Знаходилися люди, яким це бу$ ло невигідно, які казали, що це не на часі. Але ті країни, які його ство$ рили, отримували пізніше важли$ вий позитив. Наша країна специ$ фічна. У нас комерційні ЗМІ мають дуже погану репутацію. За останні десятиліття ми бачили, як комер$ ційні, центральні телеканали пока$ зували жахливі приклади журналіс$ тики, перетворювалися на інстру$ менти махрової пропаганди. Ду$ маю, що нам треба мати хоч один телеканал, який за будь-яких обс$ тавин говоритиме правду. У світі є десятки моделей фінансування суспільного мовлення. Є канали, які фінансуються за рахунок рекла$ ми, є канали, наприклад, Бі-Бі-Сі — за рахунок абонентської плати, є канали, які фінансуються з бюдже$ ту. Таку формулу, яка найкраще підходитиме для України, ми знай$ демо. Не треба лякатися бюджет$ ного фінансування, якщо ми чітко випишемо правила, за якими гроші виділятимуть суспільному мовнику. Кажуть: треба запитати людей, чи вони готові фінансувати суспільно$ го мовника. Я нагадаю просту річ: ми зараз з вами утримуємо дер$ жавне телебачення й радіо. Це кілька сот мільйонів гривень щоро$ ку (бюджет успішного центрально$ го телеканалу). При цьому не має$ мо жодної можливості впливати на те, що отримуємо. Дуже часто от$ римуємо неякісний продукт, про$ паганду того, хто при владі. Це тре$ ба змінити. Суспільне мовлення повинно створюватися на базі державного. По-перше, частотний ресурс, бу$ динки, техніка, а найголовніше — люди. Я думаю, що багато з тих, хто зараз працює в системі дер$ жавного телебачення й радіо, мо$ жуть зайняти достойне місце в майбутньому суспільному мовлен$ ні. Але той керівник, який першим очолить суспільне мовлення, пови$ нен мати можливість сформувати свою команду так, як вважає за потрібне, не під диктовку влади. Щоб впровадити суспільне мовлення, у нас є все. Потрібно тільки, щоб на чільних позиціях україні з’явилися люди, які сказали б: настав час це зробити.
Від редакції. У ЗМІ з’явилися повідомлення, що голова Верховної Ради В. Литвин звернувся до президента НАНУ з проханням експертної оцінки законопроекту “Про мови в Україні”. Нагадуємо академіку В. М. Литвину, що подібну оцінку було складено ще 2006 року і опубліковано в пресі, ут.ч. і в “Слові Просвіти”. Подаємо цей документ.
Українські вчені глибоко зане$ покоєні провокаційними спробами деяких політичних сил використати Європейську хартію регіональних або міноритарних мов для розпа$ лювання конфлікту всередині укра$ їнського суспільства, зробити її знаряддям лінгвістичної сегрегації і поділу держави на окремі “вотчи$ ни”. Уважне прочитання автентич$ ного тексту Хартії вказує на те, що цей міжнародно-правовий акт має на меті протилежні цілі — захисти$ ти малопоширені місцеві мови, на$ самперед ті, яким у близькому чи віддаленому майбутньому загро$ жує зникнення. У тексті Хартії є неодноразові нагадування про те, що “підтрим$ ка регіональних або міноритарних мов не повинна здійснюватися на шкоду офіційним мовам” і немає ні слова про можливість надання будь-якій з мов, що потребують захисту та підтримки, якогось спеціального статусу на місцево$ му чи загальнонаціональному рів$ ні. Тому дії тих органів місцевої влади, які самочинно проголоси$ ли російську мову “регіональною”, жодним чином не відповідають
Іван ЮЩУК, професор, завідувач кафедри Київського міжнародного університету
Я уважно прочитав проект Зако$ ну України “Про мови в Україні”, розроблений народними депутата$ ми О. Єфремовим, П. Симоненком та С. Гриневецьким, і зітхнув радіс$ но: нарешті! Нарешті ті, що не зна$ ють державної мови і не хочуть її знати, відчують себе повноцінними громадянами в неукраїнській Украї$ ні. А то живуть наче між аборигенів у джунглях Африки: ні тобі книжки, ні газети, ні радіо, ні телебачення “на понятном языке”. Хоч до кого звер$ нешся з якимось запитанням, а він тобі: “Кен гуру” (не розумію), як ото тубільці в Австралії відповідали пер$ шим англійським колонізаторам. Суцільна дискримінація. Але, як упевнений прем’єр-міністр Ніколай Азаров, “принятием законопроекта будут ликвидированы факты дис$ криминации русского языка”. До речі, а чому б тим “русско$ язычным”, які опинилися, скажімо в Сполучених Штатах, теж не зажа$ дати, щоб, наслідуючи український приклад щодо забезпечення прав людини, тамтешній конґрес запро$ вадив другу державну мову — ро$ сійську (запропонований Закон про мови, власне, так її й трактує в Україні, навіть як першу державну). Адже кажуть, що переселенці в Із$ раїль з колишніх республік СРСР уже ставили перед своїм урядом таку вимогу. А проте ізраїльський уряд діє інакше: діти в школі пере$ бувають майже цілий день і чують там лише іврит. Забудеться в Ізраї$ лі російська мова. У нас же, як написано в проекті Закону, “в усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечу$ ється вивчення державної мови і російської мови”, бо, мовляв, “во$ лодіння російською мовою забез$ печує громадянам України широ$ кий доступ до здобутків світової науки і культури”. Адже українська мова, якою ще 1973 року було ви$
Хартії і грубо порушують україн$ ське законодавство. Вони поглиб$ люють цілеспрямовано створену попередніми режимами штучну деформованість мовної ситуації в Україні, коли співвідношення ук$ раїнської і російської мов не від$ повідає співвідношенню українців і росіян на нашій території. Праг$ нення регіональних політиків на$ дати особливі права й переваги для однієї мови — російської не$ минуче обкрадає права носіїв ін$ шої мови, в даному випадку мови титульної і державоутворювальної нації —української. А отже, і права української людини. Кон’юнктурному маніпулюван$ ню міжнародними угодами, підпи$ саними Україною, слід покласти край. Для запобігання антиконсти$ туційним діям та спекуляціям на мовному ґрунті в майбутньому ук$ раїнська влада має рішуче відстою$ вати українські пріоритети як в еко$ номічній, так і в духовній галузях і передусім — пріоритет рідної для переважної більшості населення ук$ раїнської мови. Потрібно сформу$ вати державний орган, що має пла$ нувати й здійснювати науково та юридично обґрунтовану мовну полі$ тику, періодично інформуючи гро$ мадськість про першочергові зав$ дання й досягнуті результати. Мова — не просто знаряддя передавання інформації. Це — один із фундаментальних націє$ творчих та державницьких чинни$ ків, вона визначає впізнаваність культурного обличчя нації, її іден$ тичність, захищає від поглинення іншими націями і культурами. Ви$ тіснення мови з різних сфер дер$ жавного й громадського життя, ма$ сової культури, ЗМІ тощо, всілякі утиски, яких вона зазнавала в ми$ нулому й зазнає досі на своїх од$ вічних і природних теренах, загро$ жують не лише її існуванню і роз$ витку, а й існуванню та розвитку однієї з найбільших держав Євро$ пи, самої української нації. Ми переконані, що громадяни України — і українськомовні і росій$ ськомовні, усі, хто є патріотами своєї держави — усвідомлюють, що без національного відроджен$ ня, гідного утвердження україн$ ської мови, культури, духовності в Україні нам не досягти такої необ$ хідної нині консолідації українсько$ го суспільства, усенародної єднос$ ті, стабільності, безпеки. Ми поділяємо тривогу, якою пройняті зараз творча інтелігенція, наукова, освітянська інтелігенція, національно-патріотичні, держав$ ницькі сили, молодь, мільйони гро$ мадян і нагадуємо українській владі — Президентові, Верховній Раді та всім політичним партіям і громад$ ським організаціям: забезпечити розквіт, повноправне й повнокровне функціонування української мови в усій соборній Україні — це не лише наше завдання, а й святий обов’язок перед історією, перед світом, перед поколіннями українців “і мертвих, і живих, і ненарожденних”.
Академіки М. Жулинський (директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ), І. Дзюба, В. Дончик, Д. Затонський, поет$ академік Б.Олійник; члени-кореспонденти НАНУ Т. Гундорова, М. Ільницький, Д. Наливайко, Г. Сивокінь, М. Сулима (заступник директора Інституту літератури ім. Т. Г.Шев$ ченка НАНУ); академіки В. Скляренко (ди$ ректор Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАНУ), В. Руса) нівський; члени-кореспонденти НАНУ В. Німчук (директор Інституту ук$ раїнської мови НАНУ), І. Вихова) нець, А. Непокупний, Г. Півто) рак, О. Ткаченко, В. Широков (директор Українського мовно$ інформаційного фонду); академік Г. Скрипник (дирек$ тор Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАНУ ім. М. Т. Рильського), члени-корес$ понденти НАНУ В. Наулко, С. Пав) люк, директор Інституту народоз$ навства НАНУ); академіки В. Смолій (директор Інституту історії НАНУ; Я. Ісаєвич (директор Інституту українознав$ ства ім. І. Крип’яковича НАНУ, м. Львів), іноземний член НАНУ Я. Пеленський (директор Інститу$ ту європейських досліджень; член$ кореспондент П. Сохань (дирек$ тор Інституту археології і джере$ лознавства НАНУ)
бути двомовне — так вимагає Рам$ кова конвенція про захист націо$ нальних меншин від 1995 року. “Усе то так, а з хати як?” — ска$ зав один чоловік, коли сплів ясла, а вони у двері не пролазили. Тоді розвалив стіну в хаті. Є тлумачення статті 10 Конституції (Основного Закону) України, дане в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року, яке “є обов’язковим до виконання на всій території України, остаточним і не може бути оскарженим”. А в ньому сказано: “Під державною (офіцій$ ною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов’язкового спілкування у пуб$ лічних сферах суспільного життя”. Там так і написано: обов’язкового. То як бути з цим висновком Консти$ туційного Суду України? Потопта$ тися по ньому? А щодо української мови, якої, як випливає з проекту “Закону про мови в Україні”, його розробники терпіти не можуть, то хай буде ві$ домо таке. По-перше, вона лексич$ но багатша від російської і логічні$ ше побудована. По-друге, хто знає українську мову, той легко розуміє не лише російську, а й польську, сербську, хорватську, словацьку, трохи важче — болгарську, маке$ донську, чеську, словенську. А хто знає тільки російську, той навіть ук$ раїнської не годен втямити.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
