Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Події, факти, коментарі · “Наші штатні екс%комуністи та комсомольці поміняли комуністичну ідеологію на “русскій мір”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

ЛЛІІДДЕЕРРИИ ССВВІІТТООВВООГГОО УУККРРААЇЇННССТТВВВАА ННАА ЛЛУУГГААННЩ ЩИИННІІ

Слово Просвіти, №38 за 2011 рік

відбулася в Луганську, куди вони приїхали на запрошення делегата V Всесвітнього форуму українців, голови обласного о б ’ є д н а н н я “Просвіти” Володимира Семистяги. У просвітянській залі Українсько-канадського центру “Відродження” на них чекала луганська громада, здебільшого — просвітяни. Це засвідчило непідробний інтерес свідомих українців обласного центру (а також багатьох мешканців інших населених пунктів) до спілкування з лідерами української діаспори та всеукраїнських патріотичних сил. На початку зустрічі, після прочитання настоятелем храму “Царя Христа” УГКЦ, що в Луганську, просвітянським активістом о. Михайлом Ющишиним молитви “Отче наш”, слово мав Стефан Романів. Він стисло охарактеризував роль і значення СКУ на сучасному етапі, підкресливши, що сьогодні йдеться про широкий діалог з українцями півдня, центру, сходу й заходу України, а не надання членам патріотичних об’єднань в Україні готових порад у кожній конкретній політичній ситуації. Почергово виступили його соратники — лідер профспілкового руху “Народна солідарність” Олексій Кляшторний, головний редактор всеукраїнської газети “Шлях перемоги” Віктор Рог, виконавчий директор Центру національного відродження Тарас Рондзістий, а також голова Молодіжного націоналістичного конгресу Сергій Кузан та бовью приветствуют своего Патриарха”. Безперечною прикрасою свята були численні “козаки” у святковій амуніції — з червоними лампасами, зірчастими погонами й яскравими орденами, вишикувані на передньому плані. А також усе вище керівництво міста й області — зокрема Луганський міський голова Сергій Кравченко, голова ЛОДА Володимир Пристюк і голова Луганської облради Валерій Голенко. А ще — сам Олександр Єфремов, який заради віддання честі високому московському гостю полишив свої державотворчі справи в Києві і приїхав на батьківщину. БЕЗВІДМОВНІ МАЛОРОСИ Луганська влада зробила все можливе й неможливе, щоб візит високоповажного гостя був успішним. Спочатку обласне державне (!) телебачення ідеологічно “обробило” населення кількома документальними стрічками, серед яких — фільм про РПЦ режисера Нікіти Міхалкова і фільм “Три сестри” режисера В’ячеслава Матвєєва (до речі, цей громадянин Росії сьогодні працює генеральним продюсером Луганської обласної державної телерадіокомпанії, хоча така посада не передбачена її штатним розписом); а продюсером цього фільму представник Української інформаційної служби Андрій Вальчишин, кожен із яких із позицій певного напряму спільної національної роботи висловив свій погляд на події, що сьогодні відбуваються в Україні, та роль і місце в них організованого патріотичного руху титульної нації. Усі промовці були одностайні в тому, що тепер, як ніколи, потрібна єдність у лавах свідомої української громадськості, яка в умовах політичних переслідувань, що знову розпочалися в нашій державі, нарешті, поволі вимальовується. Після виступів високих гостей слово мали самі луганці, які порушували найактуальніші громадські та політичні проблеми. Зокрема представник Старобільського районного Комітету опору диктатурі Володимир Винник виголосив заяву, в якій зокрема звернувся до урядів західних країн із пропозицією заморозити банківські рахунки нинішніх українських можновладців у зв’язку зі згортанням ними демократичних засад життя нашої держави. Від імені науковців слово мала професор кафедри історії України ЛНУ імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук Ольга Борисова; вона наголосила на необхідності тісних зв’язків науковців і представників творчої інтелігенції Луганщини з українцями світової діаспори. Ця пропозиція викликала зацікавлення у гостей. Відповідальний секретар Луганського обласного об’єднання товариства “Просвіта” Дора Тимошевська зазначила, що інформаційний простір треба завойовувати власними силами, з більшою ініціативою й використовувати вже наявні зв’язки з громадськістю, насамперед Росії, Австралії, Канади (навела приклади конкретних спільних справ обласної організації Союзу українок України з Союзом українок Австралії). Про цікаві справи українців Австралії говорила й представниця є Родіон Мірошник, за сумісництвом — гендиректор цієї ж компанії. Як ви здогадалися, три сестри — це Україна, Росія і Білорусь, яких “навічно” об’єднало православ’я. Усе, що не вписується в православну парадигму, його автори тлумачать як моральне збочення (приклади — Шухевич, Бандера, Шептицький). Фільм розраховано на неосвічених людей хоча б тому, що “свідок” подій у Бабиному Яру, що відбулися восени 1941 року, стверджує, що радянських моряків вели на страту босими у 37-градусний (це у вересні!) мороз, а вдягнені в чорну німецьку форму вояки розмовляли українською мовою (натяк на те, що це були упівці, але ж УПА створено 1942 року!). Як безпосередній учасник літургії на майдані, стверджую, що людей там зібралося не менше 10 тисяч. Були і справжні віруючі — люди з просвітленими очима, вони були активними учасниками літургії. Але більшість присутніх зовсім не знала молитов і навіть не вміла (або не хотіла) хреститися. Вони постійно перемовлялися, дехто підсміювався над незрозумілими старослов’янізмами на кшталт “паки”, “ґлаґолі”, “рці”. Як виявилося, серед таких було дуже багато луганських студентів із різних університетів і коледжів, яких спеціально для цього звіль- Союзу українських організацій Австралії Надя Романів. Шановані гості привезли до Луганська великий комплект літератури з ідеології українського націоналізму, історії національновизвольного руху та життєписи окремих його діячів, частина яких була подарована просвітянській книгозбірні центру “Відродження”, а решта розповсюджувалася серед присутніх активістів, маючи значний попит. Після закінчення зустрічі з українською патріотичною громадськістю обласного центру, організатором якої виступив голова Луганського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” Володимир Семистяга, представники Світового конгресу українців, залишивши записи в книзі почесних гостей центру “Відродження”, відбули до Стаханова. Там їх зустріли хлібомсіллю, вручили квіти просвітяни, члени громадських і політичних об’єднань, українські козаки, освітяни (керівники шкіл), представники бізнесу, пенсіонери, керівники підприємств, старшокласники, студенти із міст Стаханов, Брянка, Алчевськ, Попасна, Лисичанськ, Луганськ, Новопсковського району. Більшість присутніх були у вишиванках. У виступі Стефан Романів підкреслив: “Нам треба йти до людей, розбудовувати громадський рух, впливати на суспільну свідомість, достукуватися своїми аргументами до душ українців, запалювати їхні серця своїм прикладом. Ми відчуваємо відповідальність перед Україною і маємо бути гідними жертовного чину її героїв”. Стаханов вразив гостей відвертістю молоді та її певною забобонністю (в її свідомості досі побутує хибний міф про те, що Степан Бандера — кримінальний злочинець, від рук якого загинуло багато безневинних людей; а також про те, що нібито Голодомор 1932—1933 рр. в Україні — не ге-нили від занять. Сама чула, як вони обурювалися тим, що їх зобов’язали тут бути. Було перекрито рух на кількох центральних вулицях міста; там стояло не менше сотні великих пасажирських автобусів з усіх міст і районів Луганської області, на лобовому склі яких були наліплені кіріловські емблеми. Поспілкувавшись із пасажирами тих автобусів, я дізналася, що на цей захід привезли бюджетників — працівників системи охорони здоров’я, освіти, держслужбовців. А ще місцева влада на час перебування Кіріла в Луганську для “охорони громадського порядку і здоров’я громадян” і з метою “національної безпеки” підключила весь луганський гарнізон міліції, весь особовий склад обласного апарату УМВС, військовослужбовців внутрішніх військ МВС України (в/ч 3035) і формування ВВС “Тайфун” і “Вен Бест”. За моїми підрахунками, цих “правоохоронців” на площі було тисяч зо дві — і міліціянтів, і людей у бронежилетах, і коротко стрижених міцних молодиків у цивільному з рацією. Вони і по одному, і групами по 5—7 осіб шмигали у натовпі, придивлялись і прислухались до кожного. Напередодні представникам багатьох партій влада або ж суд заборонили протестувати проти приїзду Кіріла мирним ноцид українського народу, тому що голод був і в Росії, і в Казахстані, і на Кубані). Прозвучала й критика на адресу гостей. Місцеві підприємці, зауваживши дещо загальний характеру виступів керівників СКУ, запропонували плани конкретної економічної співпраці із закордонним українством. Голова Луганського обласного об’єднання “Просвіта” Володимир Семистяга вручив просвітянські нагороди: медалі “Будівничий України” — голові Стахановського міського об’єднання “Просвіти” Ніні Гейко та отаманові “Східного козацтва України” Сергієві Борисенку, Почесну грамоту — редакторові луганського часопису “Козацька варта” Вікторові Козлову, а також привітав нагороджених і всіх присутніх від імені народного депутата України, голови Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка Павла Мовчана. Наші гості віднайшли час і на покладання квітів до пам’ятника Тарасові Шевченку в Луганську. До речі, луганці вдячні Світовому Конгресові українців за велику фінансову підтримку, яку надало світове українство 1998 року під час спорудження пам’ятника Кобзареві в нашому обласному центрі. Намічені конкретні плани подальшої співпраці громадськості Луганщини зі Світовим конгресом українців та іншими всеукраїнськими патріотичними об’єднаннями. Відвідини Донецька, Макіївки, Запоріжжя, Дніпропетровська, Кривого Рогу для наших гостей будуть підсилені позитивними враженнями й емоціями від зустрічей на Луганщині. Прес-центр Луганського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка способом: плакатами й розгортанням національного прапора. Імені пригадалося, як протягом останніх років ця сама влада неодноразово зганяла мешканців Луганщини на мітинги підтримки Партії регіонів або особисто В. Януковича. А ще — як у далекому минулому колишніх комсомольських активістів і секретарів (а серед них були і Єфремов, і Голенко, і Кравченко, і Пристюк) також звозили на релігійні свята автобусами до храмів, — щоб вони стояли в кордонах, не пускаючи туди молодь, щоб виганяли звідти людей. А їхні старші товариші, компартійні секретарі, звільняли з роботи людей і виключали студентів із вишів, якщо ті насмілювалися хрестити своїх дітей або вінчатися в церкві. А ще за їхніми вказівками закривали чи навіть руйнували церкви, хоча не так масово, як це чинили їхні попередники — комуністи 20— 60-х років минулого сторіччя. Хтось із “перефарбованих” сказав, що тільки дурні не міняють своїх переконань. А наші штатні екс-комуністи та комсомольці — люди розумні. Одні зних поміняли комуністичну ідеологію на “русскій мір”, а інші — на український націоналізм. Але, якщо вірити Біблії, Христос дуже не любив міняйл і завжди гнав їх із храму…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин