Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Ексклюзив · “Богдан Сильвестрович однаково вимогливий і до своїх, і до чужих”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Чистий серцем Пам’яті Богдана Ступки

Слово Просвіти, №38 за 2012 рік

Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, Генеральний директор Національного культурного центру України в Москві, доктор історичних наук, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка Продовження. Початок у ч. 35, 36, 37 за 2012 р. 2011: муки та радощі Як і обіцяв, Богдан Сильвестрович приїхав у Москву з Ларисою Семенівною й Остапом 19 листопада, в суботу. Впродовж дня він відпочивав, а ввечері вишукано й стильно вдягнений, із якимось незвичайним метеликом на білосніжному комірці, подарованим дружиною, відправився по “Кумира”. Церемонія нагородження відбувалася в Демонстраційній залі ГУМу, що на Красній площі. У запрошеннях було попередження: “Форма одягу — парадна”. Таки й справді гості й лауреати були виряджені, вичепурені, проте все пройшло без дешевої помпи й надмірних пишнот, у затишній і теплій атмосфері. Вручали премії: Єгор Кончаловський — Михайлу Єфремову, Володимир Войнович — Ірині Розановій, Володимир Краснопольський — Альоні Бабенко, Володимир Хотиненко — Сергію Маковецькому, а метрам Богдану Ступці та Олегу Табакову — Еліна Бистрицька й Олексій Баталов. Здавалося, в самому повітрі було розлито справді щире шанування переможців. Без перебільшення, насамперед це стосувалося Ступки. Скажімо, лауреати, як годиться, говорили слова подяки режисерам, партнерам, учителям, родині. Так-от, майже кожен згадав Богдана Сильвестровича, який разом із дружиною Ларисою та сином Остапом сидів у першому ряду. Зокрема Ірина Розанова, переможниця в номінації “Краща жіноча роль у кіно”, з якою Богдан Ступка знімався у фільмі “Осяяння”, зізналася: “Це видатний день. Я сьогодні побачила улюбленого Богдана Сильвестровича Ступку, Сергія Маковецького, Михайла Єфремова, Олега Павловича Табакова. Яка компанія поруч зі мною. Яка це честь! Я щаслива. Дякую Вам”. А після церемонії Ірина Юріївна розповіла: коли дізнається, що у фільмі зніматиметься Богдан Сильвестрович, їй уже не важливий навіть сценарій — вона обов’язково погоджується на зйомки! Між іншим, за лаштунками Богдан Ступка підписав і подарував артистці книгу про себе. У подячному слові згадала Богдана Сильвестровича і його кіношна дочка Альона Бабенко: “Один із моїх улюблених віршів “Не сотвори себе кумира…”, про них, про кумирів, сьогодні не можна не думати, коли в першому ряду я бачу мого найправдивішого кумира — “тата” Богдана Сильвестровича…” Олег Табаков зазначив: “Премія “Кумир” вища за різноманітні політичні ігри, і журі ніщо не завадило нагородити нею громадянина незалежної України”. Перед врученням премії Богдану Сильвестровичу на сцені з’явилися його… п’ятеро дочок із “Тев’є- Тевеля” (артистки Ганна Ардова, Євдокія Германова, Наталія Щукіна, Катя Старшова і Дарійка Пушкіна), які розіграли дотепну сцену в дусі шолом-алейхемського гумору. Виходив актор на сцену під аплодисменти. Коли зупинився перед мікрофоном, у залі піднявся Сергій Маковецький, а потім і всі присутні! Це був єдиний випадок того вечора. Підійшовши до Ступки, дивовижна жінка й велика актриса Еліна Бистрицька тепло, по-домашньому сказала: “Це я”. Богдан Сильвестрович тихо й по-доброму відповів: “А я тебе впізнав”. І несподівано заспівав їй: “Через ліс, пере-ліс…” А потім вони домовилися, коли Бистрицька приїде до Києва, виконати дуетом якусь пісню… Вручаючи премію, Бистрицька зазначила: — Я щаслива не тільки тому, що вручаю нагороду, а й тому, що просто бачу Богдана Сильвестровича. Ми знайомі стільки років! Це так радісно й так прекрасно! Він віддає глядачам усю свою душу, весь свій талант! Дай Бог тобі здоров’я, здоров’я, здоров’я. А все інше в тебе є. Богдан Ступка з дружиною Ларисою Семенівною Коли разом із коштовним знаком “Кумир” Ступці передали й грошову премію, він мовив: “Вовремя”. І звернувся до залу: — Шолом. Узнав о событии, открыл словарь и прочитал, что кумир — это статуя, божок, божище, бовван (не думайте, что болван), истукан, идол, идолище. Но тут не забыть бы вторую заповедь Моисея: “Не сотвори себе кумира”. Мне очень приятно получать эту премию еще и потому, что ею отмечены и две мои “дочери” по кино. Известно, что некоторые театральные педагоги пишут целые книги, как стать артистом. А я кратко расскажу, как стать Кумиром. Сначала нужно получить всероссийскую театральную премию имени Константина Станиславского. Затем — московскую “Принцессу Турандот”. В кино важно получить “Нику”, потом “Золотого орла” одного и второго, то есть обязательно стать именно двуглавым орлом. Следующая ступень — “Триумф”. И только после всего этого можно рассчитывать на премию “Кумир”. Я сегодня очень счастлив таким уважением ко мне. Но это не моя заслуга — это заслуга Семьи, нашего Театра имени Ивана Франко, Львовского театра имени Марии Заньковецкой. И компания у нас сегодня, как говорят поляки, небольшая, но очень порядочная и интеллигентная. Спасибо. Наприкінці Ступку привітав запальним українським гопаком Ансамбль народного танцю Мойсеєва. Після урочистої церемонії — традиційне фотографування лауреатів. Потім усіх запросили до “Їдальні №57”, що з радянських часів працює в ГУМі. Богдан Сильвестрович із Ларисою, Остапом сіли за окремий столик, але невдовзі до них приєднався Олег Табаков із дружиною Мариною Зудіною. Упродовж усього вечора я сидів із Всеволодом Окпишем навпроти них і мав можливість спостерігати за двома Кумирами, двома великими життєлюбами. Вони — неперевершені в застільній бесіді: невимушеній, веселій, з анекдотами, всілякими історіями з артистичного й не тільки минулого. Табаков відразу заявив, що він українець на чверть — його бабуся була “хохлушкою”. Ступка в ту ж мить виправив — українкою! У дитинстві Табаков жив із бабусею в комунальній квартирі й запам’ятав, як ночами вона вставала й підходила до вікна на звуки мотора чорної “марусі”, яка раз по раз забирала мешканців їхнього будинку. Малий Олег нічого не розумів, але щоразу бабуся молилася, і в тій молитві були й прізвища сусідів, і повне їхнє виправдання перед Богом… Олег Павлович захоплююче розповідав цю та інші історії, а Богдан Сильвестрович уважно, з інтересом слухав. О, він уміє слухати! Табаков цим даром володіє, здається, менше. Та коли Ступка смачно проспівав йому сюжет опери Юлія Мейтуса “Ріхард Зорге”, що за радянських часів йшла у Львові, Олег Павлович був повністю підкорений. І ось уже вдвох вони всерйоз обговорювали спорудження на Красній площі висотних пам’ятників Кумирам — Ступці й Табакову. Потім удвох співали українську народну пісню про Дорошенка й Сагайдачного, які, до речі, разом штурмували Москву на Покрову 1618 року. Я все це слухав, солодко заздрячи самому собі, бо випала рідкісно-щаслива нагода почути те, що ніхто ніколи не чув у виконанні цього славетного дуету, який вже ніколи не повториться. Час від часу до нашого столу підходили шановані гості, щоб привітати Кумирів: Володимир Войнович, Зінаїда Кирієнко, Ірина Розанова, Альона Бабенко, Сергій Маковецький… Я подякував йому за те, що він першим встав, аби вшанувати Ступку, а Сергій Васильович відповів… українською: “А як же інакше!” Маковецький сказав Богдану Сильвестровичу багато добрих і щирих слів. Запам’яталося: “Я Вас люблю… Ви необхідні нам, Україні… Хай Боженько дасть Вам здоров’я…” Ступці було комфортно, тепло, щасливо, і ми виходили з “Їдальні №57” останніми — вже близько опівночі. Побачивши Богдана Сильвестровича, охоронець на виході захоплено видихнув: “О! Тарас Бульба!” Наступного дня — 20 листопада — актор висловив свої враження від церемонії вручення “Кумира”. До речі, сказав, що йому не сподобалася акустика, бо в залі ніхто професійно не відслідковував звучання мікрофонів або й просто вчасно не подавав їх. Але художня частина була прекрасною, особливо припав йому до душі епізод із дочками Тев’є-молочника… “Приємно було… Тим більше, що вручили грошову премію. Ще трохи додам і можу їхати на операцію в Німеччину… Гарно все пройшло й після офіційної частини. Цікаве спілкування з Олегом Табаковим, він розповідав свою біографію, а потім раптом зупинявся й говорив: “А для чего я это все говорю?” Жартували, говорили й про серйозні речі…” На моє прохання Ступка довго розповідав на диктофон про свої дитячі та юнацькі роки, навчання в театральній студії, творчу роботу в Театрі імені Марії Заньковецької. Усе це необхідно було для згаданої біографічної книги… Богдан Сильвестрович, Лариса Семенівна й Остап Богданович від’їжджали додому пізно ввечері потягом №1. Ступка пропустив дружину й сина вперед, а мене попросив затриматися на початку перону — вирішив покурити. У цей час до нас наблизилася з валізою… Ада Роговцева! Скільки радості було! Тим більше, що їхали вони в одному вагоні. Через кілька годин після повернення до Києва Богдан Сильвестрович уже був у Феофанії, а 22 листопада розпочався новий курс лікування. Коли поцікавився його самопочуттям, Ступка відповів: “Прийняв на груди крапельницю, грамів двісті. Все нормально”. У ту ж мить запитав, чи… започатковано будівництво пам’ятників народним кумирам — Табакову та Ступці на Красній площі, навпроти ГУМу, де їм вручали премії. Я попросив дозволу на кілька хвилин розмови по книзі. Найперше поставив два питання, які випадково пропустив під час наших московських бесід. Перше: “Ступка — це епоха?” Богдан Сильвестрович відповів миттєво: “Боже сохрани!” Друге питання: “А Данченко?” Задумавшись на півсекунди, сказав упевнено: “Епоха!” І додав: “Данченко змінив історію українського театру, розпочав її новий етап”. 27 листопада, в неділю, почав розмову зі Ступкою із питання: “Як Ви себе почуваєте?” — “Почуваю, як каже Голда”, — відповів Богдан Сильвестрович. Саме так — “як каже”, а не “як казала”. Голда ніколи не залишала Тев’є… Був упевнений, що Ступка відпочиває в Кончі-Заспі, але він працював у театрі. На моє здивування зауважив, що зранку була репетиція “Попелюшки”, яку ставлять до новорічних свят і шкільних канікул. Особливо радісно було почути, що в театрі готують спектаклі за Чеховим (“Жона є жона”) і Франком (“Перехресні стежки”). Нагадав артисту, що того дня — 27-го — минуло рівно три місяці з часу його 70- річчя. “Так і життя пролітає”, — зітхнув з явним оптимізмом Майстер. Грудень 2011 року виявився обнадійливим! Досить сказати, що Лауреати премії “Кумир”: Сергій Маковецький, Олег Табаков, Альона Бабенко, Богдан Ступка, Ірина Розанова. Москва. 19 листопада 2011 року. Фото Ассоль Овсянникової Богдан Ступка та Еліна Бистрицька, яка вручила Майстрові премію “Кумир” у номінації “За високе служіння мистецтву”. Москва. 19 листопада 2011 роJ ку. Фото Ассоль Овсянникової

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин