Постать · “Не чули, як Ступка читав Драчеві “Крила”? Жаль! Відчуваєш, як у тебе виростають обнадійливі крила й хочеться жити і творити”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Вшанували пам’ять поета-земляка
Слово Просвіти, №38 за 2012 рік
6—8 грудня взагалі не міг додзвонитися до Ступки, він був настільки зайнятий на роботі(!), що навіть вимикав телефон. Здається, вперше за півроку я не говорив із ним щодня. Коли ввечері 8 грудня все-таки вдалося вийти на зв’язок, Богдан Сильвестрович пояснив: “У нас атестація проходить…” Я нагадав, що ми домовилися про розповідь на диктофон щодо життя його батьків — Марії Григорівни й Сильвестра Дмитровича — в Куликові ще до їхнього знайомства й одруження. Ступка відповів: “Я з понеділка лягаю в Феофанію. Там у мене буде більше часу… Тоді й розкажу…” Жодних сумнівів в одужанні мого великого друга, здається, не залишалося. Наступного дня Богдан Сильвестрович розповів, що 6 грудня Посол Російської Федерації в Україні Михайло Зурабов вручив йому російський орден. На врученні в Театрі ім. І. Франка був Олег Табаков. Саме того дня МХАТівці показували на франківській сцені “Чайку”, що вже давно є візитівкою театру. Вистава Ступці не сподобалася: “Я в житті на сцені всяке бачив, а такого ще не бачив… Навіщо робити з Чехова посміховисько?!” Художній керівник поспішав того вечора на перегляд вистави франківців “Бульвар злочинів” Еріка-Еммануеля Шмітта, бо, на його думку, вона була затягнута. “Що, і справді так довго йде?” — “Ох і довго, довго, треба скорочувати. Піду подивлюся, що можна зробити…” Богдан Сильвестрович однаково вимогливий і до своїх, і до чужих. Але мене вразив тоді крик його душі, зболеної довготривалим каліченням чеховської драматургії, тим більше на великих сценах. 13 і 14 грудня Богдану Сильвестровичу провели обстеження у Феофанії, констатували деяку стабілізацію у розвитку хвороби. 13 грудня сказав дослівно: “Сьогодні проходив обстеження. Лікарі мовчать. Але ніби там не прогресує й не регресує”. Настрій був так собі. 14 грудня після мого дзвінка: “Я на обстеженні, Володю”. — “Тримаєтесь?” — “Ну, а що робити?” 15 грудня почався новий курс лікування. Після обіду зателефонував йому й запитав, чи може він записати на диктофон розповідь про молодих маму й батька. “Ні, зараз не зможу, бо займаюсь цією холєрою, давай зробимо це в суботу чи неділю”. — “Якою холєрою?” — “Та лікують же знову…” Справді, Богдан Сильвестрович приїхав додому на суботу й неділю. Ввечері прочитав деякі фрагменти з його тексту, записаного на диктофон ще 9 вересня. Богдан Сильвестрович слухав уважно й резюмував, що розшифровка адекватна: “Супер!” Мені так тепло на душі стало. 22 грудня приїхав до Києва на засідання Комітету з Національної премії імені Тараса Шевченка й побачив Ступку бадьорим, усміхненим і життєрадісним. На засіданні Богдана Сильвестровича не було, бо в театрі приймали новий спектакль “Попелюшка”. Опісля прийшов до театру разом із Богданом Козаком і Олегом Вергелісом. Художній керівник ще був у залі з артистами — красивий, статечний. Розповідав: — Цього року ми підготували прем’єру мюзиклу “Попелюшка”. Оригінальну музику на сюжет відомого кіносценарію Євгена Шварца написало подружжя композиторів Вікторія Васалатій і Юрій Кондратюк. Прем’єру гратимуть лише молоді актори. Я так і сказав: “Нехай вийдуть молоді франківці. Треба дати їм шанс. Зимові канікули довгі й усім вистачить часу пограти на сцені”. Ще для малечі покажемо вистави минулого сезону, які дуже тепло сприймають глядачі: 1 січня — “Новорічну Одіссею”, а 6 січня — “Бременських музикантів”. Зайшли до Ступчиного кабінету, говорили про те, що на Шевченківську премію не представлено жодної театральної вистави й фільму. Ступка вбачав у тому відсутність системного підходу до виявлення й аналізу прем’єрних вистав у масштабі всієї України. Він не сумнівався, що нові шедеври в театрі з’явилися, але залишилися не відзначеними у всеукраїнському театральному просторі. З цим не можна було не погодитися. Коли залишилися вдвох, я передав Богдану Сильвестровичу листа від Бориса Поюровського, якого Майстер глибоко поважає і до його думки дослухається. “Дорогой Богдан, рад возможности передать привет и наилучшие пожелания… Поздравляю с выходом в свет замечательной книги, которую сделали В. Е. Мельниченко и А. А. Овсянникова! Знаю, что в Киеве достойно отметили Ваш юбилей и присвоили почетное звание Героя Украины…” Прочитавши листа, Ступка повів мене показувати Камерну сцену, яку збирався відкривати в січні— лютому 2012-го. Він ще думав тоді, яким саме спектаклем… — Нам треба зробити підлогу в залі похилою, аби публіка комфортно дивилася вистави. Зараз головне завдання — репертуар, який повинен складатися мінімум із шести нових постановок. Бо на Камерній сцені необхідно грати мінімум шість нових вистав. Якщо все
2012 рік на Донеччині оголошено роком Михайла Миколайовича Петренка (1817— 1862), автора відомих пісень “Дивлюсь я на небо…”, “Взяв би я бандуру”. Громадськість краю разом із владними структурами широко відзначає 195 років від дня народження та 150 років від дня смерті відомого поета-земляка. Особливо велика робота проводиться у Слов’янську, де народився та провів дитинство Михайло Петренко.
Валерій РОМАНЬКО, член НСПУ, голова правління Донецької обласної краєзнавчої організації
У рамках року М. М. Петренка у навчальних закладах, бібліотеках відбуваються вечори, зустрічі з науковцями і краєзнавцями, літературно-краєзнавчі читання, присвячені поету. Активну участь у популяризації творчої спадщини М. Петренка беруть краєзнавці й письменники, педагоги й науковці, серед них Віктор Скрипник, Віктор Антоненко, Оксана Бабенко, Тетяна Лисак, Валентина Соловар, Олександр Рогов, Олександр Тарасенко, Наталія Рамазанова, Володимир Півень, Олена Барабанова, Валерій Романько та інші. Визначною подією стало відкриття Пам’ятного знака на місці колишньої садиби, де народився український поет-романтик М. М. Петренко. До його ювілею місцева типографія “Друкарський двір” випустила спеціальні буклети та книгу “Блакитне небо Михайла Петренка”, куди ввійшли твори нашого земляка й статті, йому присвячені. У двох числах журналу “ЛітЕра” подано доволі об’ємний матеріал про М. Петренка (аналіз життя і творчості та спеціальний урок, присвячений поетові, автор В. Романько). Ювілею Петренка присвячений і ІХ традиційний літературно-мистецький конкурс “Місто моє, ти для мене єдине”; кращі твори, подані на конкурс, увійшли до однойменної збірки. 7 вересня 2012 року урочисто відкрито пам’ятний знак на місці майбутнього пам’ятника поету-земляку й оновлено меморіальну дошку на будинку центральної міської бібліотеки. А у Донбаському державному педагогічному університеті відбулася літературно-краєзнавча конференція “Постать Михайла Петренка у культурному просторі рідного краю”. На пленарному засіданні з доповідями виступили науковці ДДПУ. На засіданні “круглого столу” виступили гості конференції: науковці, краєзнавці, письменники з різних куточків Донеччини та Луганщини. А потім була поїздка до пам’ятних петренківських місць: пам’ятний камінь на місці колишньої садиби батьків М. Петренка, нова меморіальна дошка та пам’ятний знак на місці майбутнього пам’ятника поетові-земляку, Кімната пам’яті М. Петренка у педагогічному ліцеї. Увечері учасників конференції порадували українським романсом артисти Донецької філармонії. Для увічнення пам’яті поета-земляка Михайла Петренка у Слов’янську зроблено чимало, але ще є над чим працювати. Мені хочеться, щоб пам’ятник Михайлу Петренку встановили у центрі нашого міста біля будинку міської бібліотеки. Розпочинається прийом робіт на конкурс. Активних пропагандистів життя і творчості М. М. Петренка, науковців і краєзнавців, а також українських поетів, які продовжують традиції нашого земляка, варто б відзначати всеукраїнською літературно-мистецькою премією ім. Михайла Петренка. Але це вимагає відповідних коштів і часу. На жаль, до нинішнього ювілею ми не змогли цього зробити. Можливо, це буде за п’ять років, коли громадськість святкуватиме 200-річчя від дня народження поета. У планах поїздка до Лебедина — відвідини будинку, де мешкав поет, його могили. Робота зі вшанування пам’яті Михайла Петренка у Слов’янську триває. Заключним акордом Року Петренка стане підсумкова конференція до дня смерті поета — 25 грудня, коли оглянемо зроблене й визначимо плани на перспективу. Приємно, що ювілейні заходи, розуміючи важливість справи, ми проводимо разом: міська влада, депутатський корпус, краєзнавці та письменники, керівництво й викладачі та студенти Донбаського державного педагогічного університету.
Рідні люди Богдана Ступки: дружина Лариса, син Остап, невістка Ірина, внучка Устина
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
