Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Вернісажі · “Великий скульптурний салон можна вважати траJ диційним художнім проектом, який віддзеркалює еволюцію різноманітних напрямів і технік”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Любов серед квітів

Слово Просвіти, №38 за 2012 рік

Валерій Франчук і його вчитель Тимофій Лящук Микола ТАБОРИТ вдячність тій, кому зобов’язані ми своїм існуванням на грішній землі. Валерій Франчук завжди був неперевершеним майстром живого, одухотвореного пейзажу. Ну хто, скажіть, не бачив “туманних” пейзажів у інших художників? У нього ж “Висне туман” — то не дерева з шапками кудлатих хмаринок у верховітті, не проблиски водних дзеркалець серед трави, то живі люди, далекі й близькі, похилені в глибокій задумі прожитих літ. То доля всієї знедоленої сільської України. Але не песимізмом і зневірою віє від них, у тому сумі й печалі нуртує сила і віра в життя… Картини Валерія Франчука — то багата й виразна художня мова, що пульсує глибоко філософською думкою. Автор досягає такого ефекту не лише сюжетом, малюнком, колористичним вирішенням чи світлотіньовою грою. Таїна його робіт лежить в іншій площині, яку глядач зазвичай на- Сам іменинник за кілька днів перед тим повернувся з поїздки на малу батьківщину — село Зелена, що на Хмельниччині. Така нагода нечасто випадає: столичний мегаполіс диктує свій ритм життя. І щоразу із втішеною й водночас роз’ятреною душею він повертається в Київ. А ще — з новими думками, образами, задумами, ідеями. Після мандрівки до родинного гнізда, душевних розмов зі старенькою мамою і сусідами, не встигши переступити поріг, він спрагло квапиться сісти за мольберт. Ось і на цій виставці він представив дві найсвіжіші роботи, на яких ще й фарба не висохла: “Тихі доли” й “Висне туман”. Ці пейзажі рідної сторони жодним чином не дисонували з квітковими композиціями, навпаки, доповнювали і розширювали головну тему вернісажу — любов до життя, закоханість у прекрасне і Уляна ВОЛІКОВСЬКА Фото автора Великий скульптурний салон можна вважати традиційним художнім проектом, який віддзеркалює еволюцію різноманітних напрямів і технік у сучасній скульптурі, об’єднуючи відомих українських і зарубіжних митців у Мистецькому Арсеналі. Якщо попередній салон був зосереджений на класичній пластиці, то цього року роботи українських авторів репрезентують сучасне скульптурне бачення, втілене в об’ємних формах, на перетині об’єкта та інсталяції, перформансу, поєднанні із медійними елементами тощо. — Простір і масштаби Мистецького Арсеналу дають змогу зосередити увагу на спеціальних проектах, диференціювати тенденції, які є в сучасній пластиці: від традиційної до сучасної скульптури, яка відійшла від класичних форм і розвивається як мистецтво об’ємне, де з’являється багато синтетичних елементів, — розповів куратор проекту Олександр Соловйов. Уперше тут можна побачити виставку британського митця Цадока Бен-Девіда. Він створив тривимірну інсталяцію, масштаби якої вражають. Перша композиція “Еволюція та теорія” складається із 250 чорних скульптур, вирізаних із алюмінію. Ці образи зійшли на пісок з ілюстрацій наукових часописів і підручників ХІХ століття. А поміж ними блукають символічні фігури людиноподібних мавп. Пісок — також Того вечора Будинок актора був переповнений квітами. Вони тішили розмаїттям барв і композицій очі численних гостей з усіх чотирьох стін виставкової зали, живими букетами червоно-гарячих троянд лежали на піаніно, на столиках, переливалися веселковими кольорами осінніх айстр у руках щирих шанувальників таланту художника. Так уже не вперше, з ініціативи керівництва Будинку актора, відзначають художнім вернісажем день народження лауреата Шевченківської премії Валерія ФРАНЧУКА. зиває енергетикою полотна. Художник Тимофій Андрійович Лящук, якого Валерій Олександрович надзвичайно шанує як одного із найулюбленіших своїх учителів, привітавши іменинника, як ілюстрацію до франчукового оптимізму згадав його картину на тему Голодомору “А вони ще співають”: — Жіночки сидять, змарнілі, почорнілі від горя обличчя, скорботно схилені голови, може, з голоду завтра помруть, але — співають. Оптимізм — не лише характерна риса українського народу, це частка душі кожного з нас, хто не зрікся свого українського прабатьківського кореня, і сутність творчості Франчука. Але не про горе і лихо велося на вернісажі. Бо що можна відчувати, коли звідусіль струменить енергія, а погляд вбирає красу розкішних, у франчуковій манері виписаних ніжних лілей, яскраво-привабливих маків, сонцеподібних соняхів тощо. Художник має особливу пристрасть до квітів, особливо любить, зізнається, малювати традиційно наші, українські: мальви, чорнобривці, що так щемливо нагадують нам про рідні обійстя. “Хоча будь-яка квітка, букет, композиція, якщо вмієш розкрити її душу, показати справжню живу красу, не може бути не прекрасною”, — переконує він. На кожній його виставці щоразу новий мотив, витонченість барв, якась особлива глибина думки, — сказала одна із гостей. — Це те мистецтво, яке справді є прекрасним, але осягаєш його не одразу, бо воно — багатогранне, багатопочуттєве. Його роботи знаходять вдячний відгук не тільки у старшого покоління, а й у молодих. А нині це найвибагливіші поціновувачі. Співак, композитор, лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди Петро Приступов, який нині живе і працює в Німеччині, також завітав на вернісаж. Він усе життя віддав, як каже, “Саду божественних пісень” Григорія Сковороди. І саме мандрівний філософ познайомив його з Валерієм Франчуком. Було це на одній із виставок у Києві, де художник представляв Сковородинівський цикл. Приступов був вражений співзвучністю мотивів франчукових полотен зі сковородинівськими поезіями. Перейнятися духом іншого часового виміру, зобразити його іншими художніми засобами — це підвладно талантові справді яскравому, неповторному, непересічному. Про це говорив і київський художник Олександр Смолін, який із колегою працює над Сковородинівським проектом (В. Франчук допоміг їм із шрифтовим вирішенням, навіть не бачачи їхньої роботи). На вернісажі енергію краси, добра й любові випромінювали не лише картини Валерія Франчука. Вона розквітчувала людські обличчя, розігрівала їх душі, переливалася в почуття щирої любові і шани художницькому таланту Франчука. А народний артист України, майстер бельканто Ігор Борко підсилив її, проспівавши імениннику “Многая літа”! виставки велетенська натуралістична металева жінка Віктора Сидоренка жертовно простягає руки вперед, а в одній із зал нас зустрічає металева “Бабця з кравчучкою” Ганни Кисельової, яка викликає усмішку. Дивлячись на “краплі роси” Катерини Бучацької, схожі на тарілки НЛО, та лискучі “костюми” Володимира Бовкуна, шукаєш асоціацій із космосом. Роботи із ланцюгів Дмитра Іва з циклу “Заціпеніння” викликають захоплення, особливо “Ланцюговий пес”. За характером, напевно, це близький родич міфічного Цербера. Микита Зігура представив проект “Наглядачі”, в основі якого — образи незрозумілого світу, який люди називали богами. А проект “Післясьогодні” Єгора Зігури — своєрідний роздум, присвячений темі людини в сучасному урбаністичному світі. Аж ніяк не можна оминути увагою скульптуру, яка символізує дитячі мрії. Це розмальоване лошатко “Надія”: на ньому барвиста веселка, на яку можуть вилізти малі бешкетники, велетенські квіти, сонечко і хмаринка, які вміють розмовляти… Словом, у представлених творах понад сорока провідних українських скульпторів втілене земне й потойбічне, очевидне й парадоксальне, суворе й жартівливе, доросле й дитяче… Варто лише дати волю фантазії!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин