Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 38 (727), 26 вересня — 2 жовтня 2013 Дмитро Павличко Дмитро Павличко Сотенний Спартан Поема
Слово Просвіти, №38 за 2013 рік
Фотоколаж Олександра Литвиненка
І
Рік сорок п’ятий. Квітень. Ніч студена. В повітрі грають снігу веретена. Рій Сорокатого спить на землі — Одні Дмитри, Петри та Василі.
Дванадцять. Зі Стопчатова й Ключева. Вже в них нема імен. Вони — дерева. Черешня, Вишня, Груша, Берест, Клен, Та з іменем є серед них оден —
То Дорошенко. Прибране наймення, Народжене з дитячого натхнення, З книжок моїх прочитане ім’я — То я, трудне стопчатівське хлоп’я.
То я лежу там з друзями на хвої, В розташуванні сотні бойової, Дивлюсь на небо, знаю, де ми є, Але не знаю, де життя моє.
Мені шістнадцять. Мати моя, мати Мене спиняла, не пускала з хати, Та я пішов, я рвався в темну ніч, Хоч добре знав, що смерті йду навстріч.
Мойого брата німці розстріляли, І моє серце, від плачу охляле, Кричало: “Йди! Прийшла твоя пора, Знайди убивць, помcтися за Петра”.
А мої друзі, хлопці з-під Ратунди, Одягнені у светри й старі бунди, Ровесники мої — Заячуки, Долішняки і Волошенюки.
Тепер лежу я в мазепинці брата На смеречині, що недавно стята, А поруч — зброя, та моя душа Її боїться, бо вона чужа.
Ця десятизарядка, ця потвора, Ударила мене в плече. Ми вчора Стріляти вчилися. Плече болить, А смеречиння коле й шелестить.
Наш ройовий, псевдонім Сорокатий, Юнак насмішкуватий, збиткуватий, Щоб доля нас не гнобила тяжка, Читає нам Юрка Шкрумеляка*
І вірші пише він собі на подив Про те, як чорт до Сталіна приходив, Як вождь свого товариша зустрів, Шляк його трафив там і він згорів.
Був Сорокатий з Іспаса, з родини Ґоянюків. Мав усмішку дитини, І вірші я свої читав йому, Ступаючи за ним в кромішну тьму.
Закінчення на стор. 8—9
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
