11 “Що потрібно зробити, щоб Свято перетворювалось у Дію?”. · З роси й води! · с. 11сторінка оригіналу ↗
Замість оди неповторному митцеві
Слово Просвіти, №38 за 2013 рік
А Василь Куйбіда — поет, якому нема рівних. Це — один із небагатьох, який викував свій голос… Шкода, бо Форум, що починався як форум українських видавців, нині є поєднанням високого з балаганом і, як на мене, не є форумом українських видавництв”. (Презентація книги: Василь Куйбіда “Простір перевтілень”. Палац Потоцьких; “Юніверс”, м. Київ, 14 вересня). Марія Матіос: “Я ніколи не мала повноцінної відповіді на таке питання (“Що вас привело в літературу?” — запитання модератора Ярослава Грицака. — Б. З.). Думаю, що це відчуття чужого болю… Чому жінки в сучасній українській літературі відважніші? Бо вони ніколи не ходять на полювання і не ловлять рибу. А в жінки від природи більший поріг болю… Жінки — українські письменниці — взяли на себе цю функцію: розповісти про історію в жінці, а не — жінку в історії. Я переказую нашу історію очима і долонями своїх персонажів. І поки я з цим не впораюся, не візьмусь за іншу проблему… Мене цікавить (в повісті “Черевички Божої Матері”. — Б. З.) людина в жанрах історії. Я, як письменниця, змушена любити кожного героя своєї оповіді, навіть останнього негідника. Інакше я не розповім вам усім про нього, не переконаю вас, читців. Я вибрала лінію писання, що нема чорно-білих правд. Бо кожна людина має своє алібі. І оце, мабуть, рухає мною як письменником і як людиною”. (Історія жінки і жінки в історії. Частина 2: Марія Матіос, Іза Мейза, Наталія Бабіна. Модератор — Ярослав Грицак. Палац Потоцьких, 14 вересня). Дмитро Павличко: “Якби в нас була якась вагома нагорода якогось міністерства — чи освіти, чи культури, то ми мали б нагоду сьогодні вимагати від міністерства визнати цю книжку (Маркіян Шашкевич. Повне зібрання творів. Упорядн. Михайло Шалата. — Б. З.) книжкою року, може, — й більше, як року. Те, що зробив Михайло Шалата, все, що можна було знайти в архівах, це та історія, яка творить чесноту, чесність. Я вчора переглянув цей том і зрозумів, скільки я ще не знаю. Це — пам’ятник українській мові, яка сьогодні підтримує нас на державності. Маркіян Шашкевич — це великою мірою наш європейський письменник, який хотів працювати в церкві, писати вірші для дітей. Це — голоси наших батьків, які вчать нас не тільки поцерковному, а й по-людськи любити край свій… Шашкевич — це наше майбутнє… Воно пов’язане з новим європейським періодом, зв’язком зі світом. Упевненість у тому, що ми будемо відірвані від давнього нашого поневолювача. Тож до праці над новою хвилею європеїзації”. (Презентація Повного зібрання творів Маркіяна Шашкевича. Упорядн. Михайло Шалата. — Дрогобич: “Коло”. Палац Потоцьких; 15 вересня). P. S. (І). На ювілейний Форум 200 видавців привезли майже 100 тисяч книжок із 23 країн світу, серед яких — понад 10 тисяч літературних новинок. Відвідало його 56 тисяч гостей. У списку 19 “Найкращих книжок форуму” —
Грицько Чубай. П’ятикнижжя; Мічіо Кайку. Фізика майбутнього; Жан-Клод Маркаде. Малевич, які отримали гран-прі; Серія газети “День” “Підривна література”, Леонід Кисельов. Над київськими зошитами; Тарас Шевченко. Гайдамаки: Факсимільне видання. Історія книжки. Інтерпретація; Богдан Горинь. Любов і творчість Софії Караффи-Корбут; Худаш Михайло. Походження імен та релігійно-міфологічні функції давньоруських і спільнослов’янських язичницьких божеств та ін. Опитування видавців показали, що найпопулярнішими книгами в рамках конкретних видавництв, зокрема, були: Михайло Слабошпицький. Що записано в книгу життя; Юрій Щербак. Час Великої Гри; Роман Іваничук. Торговиця (Ярославів Вал); Михайло Брайчевський. Вибране. Т. 1; Володимир Білінський. Україна-Русь. Кн. 1 Споконвічна земля; Володимир Білінський. Країна Моксель або Московія (Вид-во ім. Олени Теліги); Серія “Шістдесятники” (Василь Симоненко, Василь Стус); Богдан-Ігор Антонич. Вибрані твори; із серії “Розстріляне Відродження”; Рух Опору в Україні. 1960—1990. Енциклопедичний довідник. Друге видання; Іван Багряний. Телефон; Подарунок маленьким (“Смолоскип”); Книги Степана Процюка (Троянда ритуального болю; Маски опадають повільно) (Вид-во “Академвидав”); Тарас Чухліб. Відень 1683. Україна- Русь у битві за “Золоте яблуко Європи”; Євген Сверстюк. Гоголь і українська ніч; Василь Стус. Поет і громадянин. Упорядник Василь Овсієнко; Микола Руденко. Найбільше диво життя (“Кліо”); Юрій Липа. Твори. У 3-х томах; Ліна Костенко. Берестечко; Омелян Плечень. Дев’ять років у бункері. Спомини вояка УПА (“Каменяр”); Олег Романчук. Перезаснування України; Доктор Моніка Бертольд. Елізабет Бухнер. Перемога над раком без побічних дій (Вид-во “Універсум”). P.S. (ІІ). Вважаючи — і цілком виправдано — Форум видавців у Львові Святом Духу, ми повинні постійно себе запитувати: а що потрібно зробити, щоб Свято перетворювалось у Дію? Можливо, дещо знизити напруження на “голову кожного відвідувача” (оскільки при нинішній кількості заходів знижується їх же коефіцієнт корисної дії). Можливо, пам’ятаючи про національну гідність, працювати “на виріст” з віт чизняними майбутніми учасниками Форуму, толерантно формувати запрошених — і з України, і з-за кордону. Можливо, дбаючи про спеціальних гостей Свята, знову-таки — дбати про чистоту його елементів, аби унеможливити появу на стенді Спеціального гостя львівського (українського — нагадуємо) ХХ Форуму — країни Республіка Польща — книжок із такими назвами “Kresy The Borderlands”, “Kresy w starej fotografii”, “Kresy na nowo odkryte”. Гадаємо, ви, шановні читачі, зрозуміли, про що йдеться. Пора б уже нашим євродрузям “закрес(л)ити” у своїй історичній пам’яті “Кресову” тяглість. Тож просимо пробачення в українських поціновувачів книги, думки, історичної пам’яті нації за “недобачення” при формуванні складових Свята книги. Тим паче, що Львів нещодавно подав заявку на здобуття в рамках проекту ЮНЕСКО титулу “Львів — місто літератури”. Тож до наступного Свята — Форуму!
І знову Новоселиця святкує. Із ким? Хто прославив це село, що в Снятинському районі Івано-Франківської області, хто приїхав відзначити разом зі своїми земляками 45-річчя творчої діяльності? Так, це Василь Пилип’юк, фотомитець, президент видавничого підприємства “Світло й Тінь”, знаний майстер світлини, зусиллями якого світ знає про Україну. Він — головний редактор відновленого фотожурналу “Світло й Тінь”, що виходив у 1933—1939 роках у Галичині.
Богдан ЗАЛІЗНЯК Фото Василя ПИЛИП’ЮКА
Активно популяризуючи фотомистецтво в Україні (і не тільки), часопис отримав офіційне визнання найпрестижнішої організації світу — Міжнародної федерації фотомистецтва (FIAP), а це найвища нагорода для видань такого профілю у Європі. Василь Пилип’юк — автор багатьох фотоальбомів (їх 88), член Національної спілки журналістів України, член Спілки фотохудожників України, заступник президента Світового об’єднання фотографів українців (С.О.Ф.У. — США), 1999 року заснував першу в Україні фотогалерею. Самовіддану працю Василя Пилип’юка належно відзначили багатьма преміями; він — лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1993 р.), заслужений діяч мистецтв України (1998 р.). За видатні заслуги в галузі видавничої справи та культури ректор і Вчена Рада Української академії друкарства 24 грудня 1999 р. присвоїли Василеві Пилип’юку ступінь Почесного доктора Української академії друкарства, а 2000 року його нагородили орденом “За заслуги” III ступеня. “Ім’я видатного фотомитця сучасності — Василя Пилип’юка відоме у світі, — розпочав своє привітання проректор Львівської національної академії мистецтв Роман Яців. — Він ствердився як національно заангажована людина… Знаковим об’єктом Львова є “Фотогалерея Василя Пилип’юка”. Щиро вітав свого друга Василь Куйбіда, голова РУХу, ексмер Львова: “Чи багато хто з нас може відчути красу миті у цьому часовому просторі? Чи вдається комусь виокремити її? За роботами Василя Україну пізнавали в Лондоні й Парижі, Фрайбурзі та Чикаго, Бєлграді й Відні, Кракові й Анкарі… Митець не звужує свій
Пейзаж талант до чогось одного. Він намагається пізнати світ”. Аудиторія Новоселиці (а це слухачі різного віку: і дорослі, і літні, і молоді, навіть дуже молоді) таки запалилася від слів свого земляка, особливо коли спілкуватися з присутніми допомагали видатні українські співаки — на-
Старий гуцул родний артист України Іван Попович і народний артист Украї-
Долина нарцисів ни, лауреат Шевченківської премії, Герой України Василь Зінкевич, скрипаль, заслужений артист України Олег Кульчицький, а також заслужена артистка України Ірина Зінковська і маленький хлопчик-співак, що чудово виконав пісню “Квітуча Україна”. Ця святкова зустріч була пройнята україноцентризмом. “Мені приємно, що Василь Пилип’юк зібрав біля себе цвіт української пісні, — зазначив голова Львівської організації Національної спілки журналістів України Ярослав Климович, який від імені НСЖУ вручив ювіляру найвищу відзнаку Спілки — “Золоту медаль української журналістики”. — Адже його книжки на грані високого фотомистецтва”. Були вітальні листи, телеграми від районної влади, районного об’єднання “Просвіти”, від голови Львівської обласної держадміністрації за підписом його першого заступника Богдана Матолича, від керівництва Національного драматичного академічного театру імені Марії Заньковецької, від колективу Львівського національного оперного театру імені Соломії Крушельницької (генеральний директор Тадей Едер), від генерального консула Росії у Львові Олега Астахова і, звичайно, від Дмитра Павличка, з яким Василя єднає багаторічна дружба. Завершимо розповідь про свято Василя Пилип’юка в Новоселиці словами співака Івана Поповича: “Дякую долі, що познайомився з цим генієм”. “Дякуємо і ми: і Василеві Пилип’юку — за його мистецтво, яким він розповідає світові про Україну, і Новоселиці, тій українській землі, яка Тебе, Василю, породила і надала колосальну працездатність”, — наголосив Яро слав Климович. “Я житиму до 100 років”, — жартома пообіцяв фотомитець на закінчення зустрічі. Нехай Тобі буде Боже благословення — до Твоїх ста!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
