Гаряча тема · “Сільську Вкраїну треба плекати як наше одвічне генетичне і мовне джерело”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
Земля і люди
Слово Просвіти, №38 за 2013 рік
БАТЬКІВЩИНА — рідний край БАТЬКІВЩИНА — земля і маєтність, успадковані від батька Із словника
Володимир ВОЙТЕНКО, професор
Маємо і таких стратегів, які, вчора дізнавшись, що колосок росте не вниз, а вгору, сьогодні радісно репетують про цьогорічний 60—65-мільйонний зерновий вал. Що більше галасу, то нижчі закупівельні ціни… Село мовчки сопе. Високий урожай загострив давні біди: зношеність збиральної техніки (що спричиняє втрату збіжжя), нестачу елеваторів, залізничних вагонів, витратну логістику. На експорті зерна влада сподівається здобути гроші для держбюджету та для компенсацій аграріям за мізерний виторг на внутрішньому ринку. До 1990 р. біля наших урожаїв мукали, мекали й рохкали 8,3 млн корів, 8,3 млн овець і кіз, 19,4 млн свиней, 246 млн курей. Сьогодні фуражне зерно провисло. Із великої рогатої худоби лишилося 4,5 млн голів, дійна череда зменшилася до 2,5 млн, решта також порідшала (хіба що так-сяк тримається птиця). Для чиєї худоби призначаються 50 млн тонн фуражного зерна, якщо нам несила торгувати шинками, біфштексами й ковбасами? У структурі посівів кормовий клин із 30 % звузився до 8 %. Натомість у 3 рази зросли площі під кукурудзою на зерно; успішно збагачують експорт і виснажують плодючі землі олійні й технічні культури. Експорт скорочує внутрішнє споживання продуктів тваринництва (на душу населення); багато людей мусять задовольнятися хлібом, картоплею та крупами.
Глухий кут і пошуки виходу Піком розвитку індустріального суспільства вважається стан Європи в 1960-х роках. Далі — перехід до постіндустріального етапу. До Європи п’ятдесятирічної давнини найближчим з усіх регіонів України був і є Донбас. Однак сьогодні очевидно: шанси на його перехід у постіндустріальний вимір примарні. Київ гасить потенційні проростки майбутнього бюджетними дотаціями для збиткових галузей важкої індустрії. Місцева донецька влада судомно бореться з соціальними наслідками економіки, що вичерпалася. Розгорнуті на сході країни потужності з видобутку та переробки корисних копалин (вугілля, кокс, руда, метал) не потрібні ні для України, ні для світового ринку. Виявилися надлишковими і трудові ресурси, відтак (під впливом проміжних соціальних, економічних та психологічних чинників) населення промзони вимирає. Національний капітал, уже блюючи накопиченими грошима, не має стимулів до переходу від чавуну до більш технологічної продукції. Проте підняти (за безцінь) те, що під ногами, охочих немало. Земля — під ногами. Рекреативні площі на берегах Дніпра та морів народові України вже не належать. У лісах величезні ділянки огороджені глухими парканами. Дійшла черга до сільськогосподарських угідь. І тут згадаємо Арістотеля, який розрізняв два види багатства: сукупність споживчих вартостей (природне, істинне багатство) і накопичені гроші. Багатство першого виду має межу, якою є споживання, а грошове багатство безмежне. Відповідно до цього мудрець розрізняв економіку та хрематистику. Перша є предметом і однією з сутностей шляхетних людських турбот, друга — неприродним зайняттям людини і суспільства; за певних обставин економіка може частково або повністю перетворюватися на хрематистику… Філософ як у воду дивився, хоч і не оперував поняттями про хабар і відкот.
Земля: не моя, не наша, а їхня Світові ціни на харчі вже дозволили нашим хвацьким співвітчизникам заробити на чорноземах кілька мільярдних статків, — а село за межею бідності. Сотня найбільших орендаторів експлуатує третину всіх сільськогосподарських земель. Суспільство мусить усвідомити катастрофічний масштаб подальшого дерибану та його руйнівних наслідків. Минулого року зовнішньоторговельне сальдо аграрної продукції сягнуло $10,3 млрд. В України відбирають найбільший ресурс розвитку. Завдяки корупційним схемам наші харчі належать до найдорожчих у Східній Європі. Приватна власність на землю віками була в крові українців. Колективізація та Голодомор похитнули це почуття, проте голодні реалії останнього радянського та всього післярадянського періоду успішно відроджують інстинкт власника (той, що дозволяє здобути й зміцнити ринкові позиції в системі глобальної конкуренції). Проте латифундизм загрожує депопуляцією села — спочатку через еміграцію, а далі через вимирання. Ціла сотня олігархів не зможе народити стільки дітей, скільки мільйони самодостатніх господарств. Великі агрохолдинги повинні існувати в конкурентному середовищі, і не лише кредити, проценти і ціни мають визначати правила конкуренції. Сільську Вкраїну треба плекати як наше одвічне генетичне і мовне джерело. В такому контексті остаточно зганьбилися деякі партійні “народники-селяни”, побувавши в різних коаліціях більшості і зрештою ставши подібними до “пана — народовця” з вірша Лесі Українки (1906): Я навчу вас, як гноїти Землю для пшениці. Кажете, землі немає? То пусте, дрібниці. Ну, навчу вас, як належить пильнувати ліса… Ви не маєте вже ліса? Отуди до біса!
Хіба ревуть воли, як ясла повні? У серпні 2013 р. опитування
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
