Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Постать “В житті ніколи неправді не служив”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Честь його пам’яті

Слово Просвіти, №38 за 2017 рік

“Честь його пам’яті!” — Ці слова Леся Українка присвятила Тадею Розеславовичу Рильському (1841—1902 рр.). В її вислові не тільки посмертна данина пам’яті, а й вияв високої шани та захоплення життям цієї людини. Леся Українка писала: “Українська преса не промовчала пам’яті тихої та чесної діяльності Тадея Рильського, а українські селяни, які стикалися з Рильським, ревно оплакали смерть сього єдиного з усіх польських “хлопоманів”, що конкретно, безпосередньо і до останньої хвилі служив українському демосові. Користаю з нагоди, щоб прилучити прилюдно ще і свій один український голос до голосів української преси на спомин про Тадея Рильського. Честь його пам’яті!” Про Тадея Рильського залишили теплі вдячні спомини інші видатні українці: Микола Лисенко (із листа до Бориса Познанського): “…Померла квітка юнацтва 60-х років, славних років обчеської свідомості й відродження українського національного почуття. Правобережжя дало два золоті, неоціненні дари українському товариству, більше, мабуть, не дасть ніколи з польських родин. Такі епохи не повторяються…” Іван Франко: “…великою несподіванкою для мене була його праця по теорії суспільної економії, з якою він виступив у “Записках” нашого товариства… Не як учений-економіст, а як високо ідеальний чоловік і чесний характер, як один із немногих поляків, що цілим своїм життям доказали серйозність своєї любові до рідної України й її народа, лишиться Т. Рильський живим у нашій пам’яті”. Михайло Грушевський: “Наше Товариство понесло нову утрату в особі довголітнього члена й співробітника Тадея Рильського… Покійник був одним із найбільше характеристичних репрезентантів українського національного руху минувшого століття. Родившись в панській польській родині, він… пориває з шляхетськими кругами, з якими зв’язувало його походження, пристає до українофільства й протягом цілого життя переводить в дійсність народолюбні, українофільські змагання…” Сергій Єфремов (заступник голови Центральної Ради, видатний український громадсько-політичний діяч, публіцист, літературознавець): “…Тадей Рильський разом з Антоновичем виступив із сміливим протестом проти шляхетних утисків над українським народом, разом з ним витерпів усі ті інсинуації, доноси, наклепи, що сипались з роздрюченого шляхетського гнізда на їх голови, разом кинув у лице вельможному панству обвинувачення у нелюдському поводженні з народом, разом виступив на суд з своїм кругом — і вийшов виправданим на суді історії. Разом потім ішли товариші все життя поруч, працюючи для рідного краю… Антонович і Рильський — це ціла епоха в нашому громадському житті… Щоб більше було у нас на рідній землі таких працьовників, як Тадей Рильський, тоді не глушитимуть бур’яни її ниви, не посідатиме темнота і темність, а пишатиметься вона працею й культурою…” Максим РИЛЬСЬКИЙ, правнук, голова родинного фонду “Троянди й виноград” 2013 року видавництво “Успіх та кар’єра” видало перше зібрання творів Тадея Рильського під назвою “В житті ніколи неправді не служив”. Цей вислів з вірша сина Максима Тадейовича Рильського “Пам’ятник” повною мірою можна віднести і до сина, і до батька. Протягом багатьох років збирала та готувала до публікації твори Тадея Розеславовича, вивчала його творчий та життєвий шлях кандидат філологічних наук Надія Михайлівна Пазяк, колишній співробітник Київського музею М. Т. Рильського. З любов’ю підготовлена нею й передмова. Мені випала честь стати упорядником цього унікального видання, передмовою якого я й скористався в цій публікації, як і нарисом Юрія Хорунжого “Рильські” із книжки “Українські меценати” (Київ, 2001 р. видавничий дім “КМ Академія”). “Робіть те, що ваші діди робили” Для сучасників Тадей став прикладом нескореності людського духу і самопожертви на олтар народної справи, для духовних нащадків — втіленням найкращих рис молодого покоління українофілів початку 60-х років XIX ст. століття. Своїм ідейним спадкоємцям Тадей залишив вельми цінні наукові розвідки з української етнографії та фольклористики, історії та економіки. Справді, в яскравому сузір’ї особистостей національного відродження другої половини ХIХ століття помітно вирізняється постать Тадея Розеславовича Рильського — просвітителя, правозахисника, економіста, краєзнавця, громадського діяча, вченого-літератора. Тадея Рильського сучасники вважали кращим знавцем народного життя Правобережжя. Його дослідження, статті, розвідки, студії з народного світогляду, сімейних та релігійних відносин, етнографії, економіки, правових стосунків фахівці досі вважають енциклопедією тогочасного суспільства. Не менш значимим є сам життєпис Тадея Рильського. З гуртом студентів-українофілів зустрічав труну з тілом Кобзаря біля Києва, супроводжував сумну процесію до Канева, був серед копачів останньої домівки на Чернечій горі. Саме ідеї Тараса Шевченка про вільну нову Україну стали для Тадея Рильського сенсом життя, яке він вбачав у служінні рідному народові. Майже все життя перебував під гласним та негласним наглядом поліції. Дивом не був заарештований у 1861, у 1862 роках, після поразки Польського січневого повстання (1863 р.) та у 80-х роках. Потомок давнього князівського роду, Тадей Рильський відмовився від шляхетної кар’єри, жив і господарював у селянському середовищі, заснував та утримував народну школу, під яку віддав власний будинок. Сам же і викладав чимало предметів. Протягом усього життя “пан Тадей” допомагав селянам усім, чим міг. А головне — він був для них праведником і порадником, захисником їхніх інтересів у судових позовах, прикладом у повсякденному житті. Народився Тадей Розеславович у родовому маєтку Рильських у селі Ставище Сквирського повіту Київської губернії. Його батько, Розеслав, мав авторитет серед польського панства, певний час був повітовим маршалком або предводителем дворянства, а мати — уроджена княгиня Дарія Трубецька. Батько намагався прищепити панські погляди і манери синові, та дарма. Потрапивши на навчання до Другої київської чоловічої гімназії, Тадей поринув у демократичну атмосферу, яка панувала серед вихованців. Досить згадати, що в цій гімназії одночасно навчався і Павло Чубинський, автор національного гімну. Необхідно зазначити вплив на долю Тадея Володимира Антоновича, на той час студента історико-філологічного відділення Київського університету Св. Володимира. Антонович був репетитором у родині Рильських. Згодом студентом цього закладу став і Тадей Рильський. У студентському середовищі, що гуртувалося навколо Антоновича, ширився пуризм — неприйняття шляхетської пихи та марнотратства. Гультяйству протиставлялась крайня стриманість у їжі, виключення пияцтва, моральність і скромність в одязі. Пихатості — ввічливість і скромність. Виникає гурт “хлопоманів” (так глузливо шляхта називала студентську молодь з демократичними переконаннями). Створено Стару Київську громаду — культурно-просвітницьке товариство однодумців, що вирішили присвятити своє життя рідному народові. Громада виросла з “хлопоманського” руху, згодом об’єднала всю прогресивну українську інтелігенцію. Найактивніші члени — Володимир Антонович, Тадей Рильський, Павло Чубинський та інші. З осені 1860 р. — Микола Лисенко та Михайло Старицький. Тісні стосунки підтримував Михайло Драгоманов. “Молодь почала усвідомлювати, що належить служити “тому народові, серед якого живеш. Так почали з’являтися українські громади”, — згадував Антонович. За його ж спогадами “в кінці 50-х в нашому кружку появилась думка, що соромно жити в краї і не знати самого краю, ні його людності, і ми порішили всі вака- Тадей Розеславович Рильський Не приховували, що студенти. Коли питали, що роблять, відповідали, що учаться. Селяни зустрічали привітно, навіть пропонували свої копійки. “Наше покоління, відчуваючи необхідність гуманного єднання з народною масою, почало вдивлятися в минуле і теперішнє життя народу, земля якого нас вигодувала, пісня котрого пробудила в нас перші сердечні думи”, — згадував Тадей. Він вважав, що “більшість дворян правого берега Дніпра — це ополячені українці”. Саме до таких зараховував і себе, бо мав дані, що його далекий предок був київським міським писарем напередодні повстання Богдана Хмельницького. А щодо прадіда Ромуальда (1754—?), учня уманської базиліанської католицької школи було відомо, що прив’язаний гайдамаками до стовпа під час Коліївщини 1768 року, почав співати улюблений твір українських православних “Пречистая Діво, мати руського краю”, за що його й помилували. “Ми не можемо лишатися колоністами, якщо хочемо бути корисними народові”, — стверджував Тадей. Батько Тадея, пан Розеслав, і чути не хотів про ідеї сина, навіть вимагав від нього залишити Київський університет і поїхати вчитися до Польщі, скаржився київському генерал-губернатору Васильчикову на сина за пропаганду “демократичної зарази”... Але це аж ніяк не впливало на переконання Тадея Рильського. Після закінчення університету він відмовляється від запропонованої професорської кафедри в Краківському університеті. Однак “ходіння в народ” не залишалось непоміченим владою. В архіві київського генерал-губернатора збереглося донесення справника: “В городе Киеве студенты при всяком удобном случае внушают крестьянам, что дворяне и крестьяне — все равны, и все — что кто имеет — должно быть общее. На храмовом празднике в римско-католичес-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин