Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Спадщина · “Бажання творити “золоті мости зрозуміння й спочування” між двома націями”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

«В наймах у сусідів»: польськомовний доробок Івана Франка

Слово Просвіти, №38 за 2017 рік

…Хвилини життя невпинно збігали, просочувалися, немов пісок крізь пальці рук, якими давно вже не володів. По смерті “найдорожчого помічника” сина Андрія заново вчився писати й усе частіше задумувався, що лишав по собі перед відходом за Браму Вічності... Особливо переймався тим, що сучасники згадували мимохідь або й зовсім обходили мовчанкою його численні праці польською і німецькою мовами. А вони ж складали майже п’яту частину його доробку! Лариса КАНЕВСЬКА, зав. н.-д. відділу “Музей “Іван Франко і Київ” Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, М. Лисенка, П. Саксаганського, М. Старицького Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА Вони написані в пору творчої зрілості, коли “розум-бистроум” ще не підводив і міг водночас продукувати найрізнорідніший інтелектуальний матеріал: повість поряд зі статистичною заміткою, поезію — поряд із ґрунтовною науковою статтею. Продукувати швидко, невтомно, майже без правок і коректур. Саме тому напередодні власного 40- річного ювілею творчої діяльності й вирішив підготувати до друку переклади найважливіших своїх іншомовних праць 1880—1890-х років і подати їх українському читачеві. Збірочку назвав “В наймах у сусідів” і, попри матеріальну скруту, видав за власні кошти, що їх дістав як ювілейний дар. Устиг підготувати лише перший том, що побачив світ 1914 року у Львові. А планованих томів (тільки зі статтями суспільно-політичного змісту) мало бути три... “Оглядаючися своїми споминами в ті часи, проведені “в наймах у сусідів”, я з чистою совістю можу сказати, що вони зовсім не були страчені ані для мене особисто, ані навіть для інтересів нашого народу, для яких я власне втім часі зробив, здається мені, далеко більше, ніж котрий-будь із Лариса Каневська та Микола Сулима наших найвидніших діячів того часу”, — підсумовував у передмові до своєї збірки вибраних перекладів багаторічну співпрацю з польською періодикою. Свої перші спроби писати польською мовою Іван Франко робив іще під час навчання у Дрогобицькій гімназії. В архіві письменника зберігся робочий зошит 17-річного Франка-гімназиста, де його рукою, як домашні завдання з польської мови, записано вже досить зрілі й великі за обсягом твори — уривок драми “Jugurta”, поезії “Po- danie o przybyciu Eneasza do Italii”, “Życie jest tylko pod- różą” та ін. “Вихований у польських школах, вигодуваний поруч з іншими і польською літературою, я почуваюся сполученим з польським суспільством такими узами, розрив яких дуже багато мені коштував би”, — зізнавався Франко пізніше у статті “Дещо про польсько-українські відносини” (1895). А від 1878 року його художні твори, статті на літературні, театрознавчі, фольклористичні та суспільно-політичні теми регулярно з’являються на сторінках таких польськомовних періодичних видань, як “Praca”, “Przegląd Tygodniowy”, “Kwartal- nik Historyczny”, “Ruch”, “Kraj”, “Prawda”, “Ateneum”, “Przegląd Społeczny”, “Głos”, “Przyjaciel Ludu”, “Wisła” та багатьох інших. Із багатьма діячами польської культури — Яном Каспровичем, Генриком Біґеляйзеном, Елізою Ожешко, Болеславом Вислоухом, Яном Карловичем, Стефаном Жеромським й ін. — Франко був знайомий особисто або листувався. І навіть після болючого розриву з польською суспільністю через появу статті про А. Міцкевича “Поет зради” (1897) роки своєї праці “в наймах у сусідів” не вважав втраченими намарне. “Стількох я маю між поляками друзів, які мені довіряють, — писав у статті “Дещо про польсько-українські відносини”, — так багато радісних і сумних спогадів мене з ними пов’язує, так багато їм завдячую і так щиро в міру можливості готовий віддячуватися, що приписування мені ненависті до всіх поляків звучить у моїх вухах неначе якась вістка з іншого світу. Як українець люблю над усе свій народ і свою народність і прагну в міру своїх сил і можливостей служити їх піднесенню і збагаченню. […] Неблагородним, нечесним і просто дурним способом було б кидання образ на народ, у якому я хотів би бачити опору розвитку і самостійності мого власного народу”. Цьому періоду тривалої і дуже плідної співпраці Франка з польськими періодиками — співпраці подекуди вимушеної, продиктованої потребами заробітку, але значною мірою щиро натхненної бажанням творити “золоті мости зрозуміння й спочування” між двома націями — і присвячено виставку, яка відкрилась 6 вересня ц. р. в Музеї видатних діячів української культури в Києві. Виставку приурочено до 161-річчя від дня народження Івана Франка та 130-річчя початку його активної співпраці з польською пресою, зокрема із газетою “Kur- jer Lwowski” (1887— 1897), на сторінках якої, за підрахунком бібліографа Мирослава Мороза, з’явилося понад три з половиною сотні Франкових статей і заміток. Від співорганізаторів виставки — Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НА- НУ — на її відкритті в Музеї Михайла Старицького слово мав заступник директора з наукової роботи цього інституту Микола Сулима. Виступили також громадські діячі Василь Кушерець, Ніна Гейко та Микола Оцун. На виставці представлено автографи польськомовних праць і перекладів Івана Франка, коректурні відбитки окремих статей збірки “В наймах у сусідів” з авторськими правками, раритетні книжкові й журнальні видання Франкової особистої бібліотеки з архіву Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, а також унікальні фотоматеріали із фондової колекції Музею. Виставка триватиме до 28 вересня ц. р.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин