“Найбільше любила Молитву українського революціонера: “Україно, свята мати героїв, зійди до мого серця...” · 8 Житейська історія · с. 8сторінка оригіналу ↗
88 років самотності
Слово Просвіти, №38 за 2018 рік
Петро ГНИДА, письменник, м. Львів
Можна й так, перефразовуючи назву роману Габріеля Гарсія Маркеса, назвати життя людини, про котру хотілося б написати більше, аніж просто згадку в цьому коротенькому дописі. Я застав її вже вісімдесятилітньою бабцею, — таких, непримітних і, здавалося б, схожих поміж собою, чимало по селах. Однак для мене вона була особливою. В її світлих очах ще горіло полум’я, котре не змогли загасити навіть найдужчі сибірські морози. Самотня, закутана по шию у тканий плед, вона зустріла мене пізньої осені, лежачи на старомодному ліжку. У п’єцові догорав, потріскуючи, вогонь, а я, присівши навпроти, вслухався в її прості слова про непростий життєвий шлях. Отже, Броніслава Шевців народилась 1923 року в селі Богданівка (тепер Буського району) Львівської області. 1942 року дев’ятнадцятирічною стала членом ОУН — залучена Наталією Колтун, тоді підрайоновою провідницею жіночої сітки, пройшла теоретичний та практичний організаційний вишкіл, що відбувався на явочних квартирах в інших селах: історія України, Декалог українського націоналіста, зброєзнавство і навіть строєвий вишкіл. Але, зізнавалась, найбільше любила Молитву українського революціонера: “Україно, свята мати героїв, зійди до мого серця”… Спочатку була станичною жіночої сітки Богданівки (псевдо “Ластівка”), а після того, як Н. Колтун стала районною провідницею (перша половина 1944 року), зайняла її місце підрайонової, мала під своїм керівництвом кілька сільських станиць. Розносила підпільну оунівську пошту по цих селах. Після адміністративно-територіальної реорганізації ОУН (кінець 1944—початок 1945 року), в ході котрої були скасовані підрайони, кущовою не стала, але була передана до диспозиції Крайового проводу як кур’єр (псевдо “Квітка”), а безпосереднім її зверхником став “Левадний” — пунктовий ОУН із села Убині. Розносила підпільну пошту та видання по різних організа-
Автор та Броніслава Шевців (2010 рік)
знову затримали. Далі за матеріалами справи не зовсім ясно, але 3 квітня цього ж року знову була видана постанова про затримання й 28 травня — про арешт. Це трапилось за “всипою” зрадника “Явора”, котрий також перед тим домагався, аби вона стягнула до Богданівки свого командира “Левадного”. Як свідчить він сам, “по моим данным были убиты…, а также была арестована связная обласного “провода” ОУН по кличке “Квитка” [АУСБУЛО, Спр. 14431, Арк. 129- 131]. Як і у попередніх випадках, представилась під прибраним прізвищем (це була поширена й наперед обумовлена практика на випадок арешту оунівців) як Федак Льонка Якимівна, 1928 року народження. Перший допит проводив відомий у районі оперуповноважений Глинянського райвідділу НКВД лейтенант Вахновський (цікаво, що цього ж року він був засуджений на порушення “соціалістичної законності”). Дотримуючись наперед заготовленої легенди, стверджувала, що у тридцятих роках залишилась сиротою, а в часі німецькою окупації була на примусових роботах у Німеччині, звідти повернулася лише два тижні тому без документів. Затримання відбулося, як свідчать матеріали архівно-кримінальної справи (зберігається в Архіві УСБУ у Львівській області), дорогою між селами Ляшки Королівські та Розворяни військовими (імовірно, це було у ніч з 23 на 24 лютого, а військові поверталися з цього першого села, де вночі відбувся бій між п’ятьма бойовиками районної боївки СБ “Чайки”, в ході якого усі п’ятеро загинули), котрим вона заявила, що вертається з Ляшок, де відвідувала тітку. Та на хуторі Мельники (між цими селами) вони запитали господи-
Архівно-кримінальна справа за обвинуваченням Б. Шевців ню одного помешкання, чи знайома їй ця дівчина. Отримавши негативну відповідь, забрали для перевірки в Глинянський райвідділ НКВД. Тут, очевидно, згодом і відбулася “всипа” “Явора”, бо вже наступний допит був з її справжніми даними. Цікаво також, що по справі допитували її дядька (брат батька), який мешкав у сусідньому селі Задвір’я і в якого вона часто бувала (деякий час жила, а також заходила дорогою в Убині та інші північні села від Богданівки). Він, дотримуючись наперед виробленого плану, зазначав, що затримана справді Л. Я. Федак — його нерідна дочка, котра вернулась з Німеччини, однак вже на наступному допиті, котрий відбувся аж у квітні цього ж 1946 року, змушений був визнати, що насправді це дочка його брата. Загалом же по справі проходило лише троє свідків — батьки та рідний дядько. Під час досудового слідства перебувала у тюрмі № 3 м. Золочів. 27 серпня 1946 року Військовим трибуналом військ МВД у Золочеві за ст. 54-1 (зрада батьківщини) та 54-11 (участь у контрреволюційній організації) КК УРСР засуджена до 10 років виправно-трудових таборів з ураженням в політичних правах на п’ять років із конфіскацією майна. В касаційному порядку вирок оскаржено не було. Загалом же “відсиділа” 9 років, 2 місяці і 24 дні — звільнена 17 травня 1955 року, плюс 11 місяців та 3 дні на спецпоселенні. Покарання відбувала на півночі, де на лісоповалі привалило деревом, внаслідок чого стала інвалідом. На спецпоселенні в Караганді працювала на цегляному заводі. Разом із нею покарання відбували Ганна Павлик з села Якторів, Марія Костюк з Бродів та інші. Після повного звільнення мешкала спочатку в східних областях України, переважно у м. Кривий Ріг, де працювала на заводі, а вже потім повернулась до рідного села й стала працювати телятницею в колгоспі. Жила самотньо (заміж, імовірно, через інвалідність, так і не вийшла, хоча, як видно з фото, з молодих літ була красунею), на старість нею опікувалась одна стороння сім’я, котра після смерті успадкувала її помешкання. Говорив, що планую видавати книгу про ОУН, де йтиметься й про неї (було це за рік чи два до її смерті), то просила й собі один примірник, бо хотіла, аби про її підпільну діяльність та побратимів дізналися люди. Не раз, проїжджаючи повз її хату, бачив, як сиділа задумана на призьбі. Померла 2011 року. Під час останньої зустрічі з Броніславою Шевців 19 квітня 2010 року записав ще й оце коротеньке інтерв’ю.
— Як Ви ставитесь до сучасної української держави? — Україну я любила і люблю, хоча вже на схилі віку. Держава змінилась, але не в нашу користь. Залишилась стара команда! — Чи не шкодуєте, що молодою обрали дорогу боротьби за Україну? — Не жалію! Я всю душу віддавала для боротьби. — Як ставиться до Вас районна чи сільська влада, чи якось піклується? — Ніяк. Жодної допомоги чи зацікавлення. — Що побажаєте молодим українцям? — Щоби шанували і цінували Україну, бо вона дуже нелегко прийшла, а ще скорше може розпастися, якщо не буде патріотів.
Вгорі друга праворуч: Броніслава Шевців — “Квітка”, Караганда, 1954 рік
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
