Обговоримо? · “Повний корпус спадщини Шевченка давно і не раз опубліковано”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Спотворення Шевченкових текстів
Слово Просвіти, №38 за 2018 рік
Олександр БОРОНЬ, доктор філологічних наук, завідувач відділу шевченкознавства Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ
Хронічний брак державних коштів на видання НАНУ змушує її працівників шукати альтернативні джерела фінансування, і завдяки цьому вдається видавати нові дослідження. Однак годі розраховувати на приватні гроші, коли йдеться про масштабні видавничі проекти, які потребують кількарічної напруженої роботи, координації зусиль не одного десятка науковців. Саме завдяки державній програмі “Українська книга” у 2013—2014 роках випуском 8–12 томів нарешті завершили Повне зібрання творів Тараса Шевченка у 12 томах (далі — ПЗТ; літературні твори у складі 1—6 томів зібрання видано ще у 2001—2003 роках), яке містить усю відому літературну та образотворчу спадщину: поетичні, драматичні та прозові твори; щоденник, автобіографію, статті, археологічні нотатки, записи народної творчості; листи (зокрема колективні, які підписав Шевченко), ділові папери; малярські та графічні твори. До видання входять також творчі заготовки та підготовчі матеріали до нездійсненних літературних і мистецьких творів: плани, етюди, ескізи, начерки тощо. У 2012—2015 роках із великими труднощами накладом усього 2000 примірників видрукувано шеститомну “Шевченківську енциклопедію”. У ній подано комплекс відомостей про основні моменти біографії письменника, осмислено всю літературну, образотворчу, епістолярну спадщину Шевченка, основні теми й мотиви творчості, жанри, зв’язки з іншими видами мистецтва та літературами світу тощо. Зокрема акцентовано на детальній історико-літературній характеристиці літературних і мистецьких творів Шевченка. Уперше в таких масштабах розглядають образотворчу спадщину, кожна відповідна стаття містить, крім обов’язкового фактажу, і фаховий мистецтвознавчий аналіз, враховано також останню літературу щодо цього питання. На звернення до уряду 2013 року з проханням збільшити наклад надійшла категорична відмова — грошей немає. Уважний читач помітить відмінності у якості поліграфії томів, які у різні роки друкували на трьох підприємствах. Оригінал-макети 5—6 томів чекали своєї черги понад два роки, поки тривали тендери і шукали кошти, зрештою перемогла, як зазвичай, найдешевша цінова пропозиція, результати реалізації якої тепер кожен може побачити. Це два найголовніші здобутки академічного шевченкознавства до ювілею. Звісно, будь-яку освічену людину заінтригували численні медійні повідомлення про вихід друком у Харкові 2014 року “найповнішого” Шевченкового “Кобзаря” (видавничий дім “Школа”), упорядником і коментатором якого виступив мовознавець Микола Зубков. За словами видавців, книжку надруковано на високоякісному шведському тонованому офсеті, спеціально розробленому для книжкових видань преміумкласу, обкладинку виготовлено з елітного палітурного італійського матеріалу. У видавничій анотації дослівно сказано таке: “На відміну від численних так званих “повних” збірок, пропоноване видання є насправді максимально повним зібранням поетового спадку, яке поєднало всі твори, що потрапляли під цензурування як за царату, так і за радянщини. До того ж чимало творів подано з авторовими варіянтами, практично не відомими широкому загалові”. Однак за часів незалежності друкували всі Шевченкові твори — безвідносно до того, чи потрапляли вони колись під цензурування, чи ні. Вже не кажу про ПЗТ, де в основному корпусі опубліковано не тільки геть усі без винятку відомі Шевченкові твори, а й самостійні редакції тих самих, якот: “Москалева криниця”, “Відьма”, “Сліпий” — “Невольник” та інші, а всі (абсолютно всі!) варіанти у різних автографах, авторизованих списках, публікаціях наведено у відповідному розділі. Якщо говорити про “широту” загалу, то “Кобзар” в упорядкуванні Зубкова із накладом першого видання 1814 примірників (це така символічність) навряд чи може конкурувати із ПЗТ, виданим накладом (із урахуванням ідентичного 6-томника) 37 тисяч. Крім того, свідомі видавці друкують Шевченкові тексти саме за ПЗТ — варіюються тільки коментарі різних авторів. У березні 2017 року Зубков представив чергове видання “Кобзаря” у своєму упорядкуванні, про що знову з’явилися численні повідомлення. Зрозуміло, не варто на них покладатися беззастережно з огляду на можливі неточності й перекручення, які часто допускають журналісти, але однотипність і майже повний збіг тверджень дають підстави вважати, що слова упорядника відтворено коректно. У матеріалі “У Львові мовознавець Микола Зубков запрезентував єдине видання “Кобзаря” без цензури” на порталі “zaxid.net” Марічка Крижанівська 16 березня 2017 року інформує, ніби “Кобзар” Тараса Шевченка “досі залишається у цензурованій версії”, але “філолог Микола Зубков, викладач Харківського університету, а зараз і НУ “Львівська Політехніка”, багато років тому вирішив відсіяти зерно від полови і таки з’ясувати, що ж насправді писав Тарас Шевченко в своїх віршах. Для того 8 років вичитував його рукописи і діаспорні видання”. Далі — більше. Виявляється, поетові друзі вирішили “зробити сюрприз для Тараса” і 1840 року видали “Кобзар”. Насправді Шевченко брав безпосередню участь у підготовці віршів до друку, про що є мемуарні свідчення. “Коли Шевченко прочитав, зізнався, що ледь упізнав свої слова”, — сповіщає Зубков і неточно наводить поетові слова про рукопис (пізніше виданий як “Кобзар” 1860 року), але не зі щоденника, як каже упорядник, а з листа до Олексія Хропаля від 26 листопада 1859 року: “[…] сьогодні цензура випустила із своїх пазурів мої безталаннії думи та так, проклята, одчистила, що я ледве пізнав свої діточки […]”. Таким чином, Шевченкову фразу про майбутній “Кобзар” 1860 року беззастережно віднесено до видання 1840-го. Поетові після тривалих цензурних митарств цензурне відомство дозволило видати не рукописну збірку “Поезія Тараса Шевченка. Том первий”, як він спершу планував, а лише опубліковані раніше твори, зробивши в них додаткові вилучення.
Ф. Гойя. “Сон розуму народжує чудовиськ”. 1797 р.
Журналістка продовжує цитацію одкровень Зубкова: “Нема правди на сім світі, немає й на небі”, — таке побачите у всіх “Кобзарях”. А у Шевченка: “Нема правди на сім світі, хіба що на небі”. Є надія, що там — на небі, хоч є правда. Але це переписали. Отакі деталі. А диявол де ховається? От у тих деталях”. Насправді слів “Нема правди на сім світі, немає й на небі” у Шевченка не знайдеш. Мабуть, науковець має на увазі такі рядки з поезії 1845 року “Не завидуй багатому…”: “Нема раю на всій землі, / Та нема й на небі”. Єдиний відомий нині автограф вірша — у рукописній збірці “Три літа” (відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, далі — ІЛ, ф. 1, од. зб. 74, арк. 12—12 звор.), у якій рукою поета написано саме так, як я щойно процитував і як друкують у всіх виданнях. Натомість Зубков у “Кобзарі” виправляє: “Нема раю на всім світі, хіба що на небі!”. Коментатори твору в ПЗТ Василь Шубравський і Ніна Чамата пояснюють, що вперше за невстановленим джерелом вірш надруковано в третьому числі журналі “Основа” за 1861 рік з посутніми відмінами від автографа: “Очевидно, з цензурних міркувань редакція журналу переінакшила рядки 19—20 (замість “Нема раю на всій землі, Та нема й на небі” надруковано “Нема раю на всім світі, — Хіба що на небі?..”). Не витримано в першодруці графічну композицію Шевченкового тексту: два рядки зведено в один, від чого римування стало суміжним, а весь твір поділено на п’ять дворядкових строф” [саме так і надрукував Зубков. — О. Б.]. Отож проголошуючи “безцензурну” публікацію Шевченкових творів, Зубков поновлює неавторські втручання у текст, ігноруючи Шевченків автограф, ще й вихваляється цим у медіа. Вигадані злочини видавців на цьому не закінчуються: “Часом вирізали цілі рядки. От наприклад, є рядки у ваших “Кобзарях”: “А діточки обід несуть. І усміхнулася небога, прокинулась, нема нікого” [насправді в Шевченка “Проснулася — нема нічого...” — О. Б.]. А у Шевченка: “А діточки обід несуть, та, йдучи, колоски збирають, мов тая доленька святая, мов янголяточка ідуть”. Цих рядків ніде нема. Я розумію, не було в радянський час. Чому тепер їх не повернути? 25 років незалежної України”. В інтерв’ю “Газеті по-українськи” під заголовком “Заповіт” Шевченка спотворили” (26 липня 2018 року, розмовляла Катерина Лук’яшко) дослідник “збагачує” наведене твердження свіжими міркуваннями: “Більшовики це вилучали, щоб не виникало жодних асоціяцій із Законом про п’ять колосків. А це вже натяк на репресивні дії влади”. У жодному автографі Шевченка слів “йдучи, колоски збирають, мов тая доленька святая, мов янголяточка ідуть” немає взагалі, як немає їх ів тексті поезії “Сон” (“На панщині пшеницю жала…”) у “Кобзарі” в упорядкуванні мовознавця. Крижанівська упевнено підводить підсумки своєї сенсаційної розмови: “Аби повернути справжнього Тараса Шевченка, Микола Зубков опублікував уже шосте доповнене видання “Кобзаря” без цензури. Нині — це єдина правдива версія “Кобзаря” з оригінальним текстом”. Повний корпус спадщини Шевченка, нагадаю, давно і не раз опубліковано в академічних зібраннях його творів, чого затято не помічають ані харківський мовознавець, ані деякі журналісти. Олег Будзей у публікації “Про сюрпризи нового “Кобзаря” від 24 січня 2014 року на сайті “Хай- Вей” звернув увагу, що замість звичного для нас тексту упорядник умістив у виданні, як поінформовано у виносці, “первинний варіянт вірша, що автор подарував Скоропадським” (цікаво було б знати джерело інформації про дарунок Скоропадським). На місці рядка “незлим тихим словом” надруковано “тихим добрим словом”, замість “Поховайте та вставайте” — “Прокиньтеся ж, брати мої…”. На підтвердження свого рішення Зубков поруч репродукував факсиміле цього автографа. Йдеться про окремий аркуш, на якому, крім того, записано переспів псалма 149 (ІЛ, ф. 1, од. зб. 13), тоді як загальновідомий текст походить із рукописної збірки “Три літа”, саме він є виявом остаточної творчої волі автора. Нагадаю, що всі різночитання цього та ще одного автографа (1845—1846 років), а також списку рукою Івана Лазаревського із виправленнями Шевченка зафіксовано у ПЗТ у розділі варіантів. На щастя, про це нагадує і журналіст, але визнає свою безпорадність, яку, припускаю, відчуває і пересічний читач: “Важко без ретельного аналізу, котрий під силу тільки фахівцям, сказати, який варіант автентичніший — традиційний чи запропонований Зубковим”. Якщо Зубкову забаглося ознайомити широку громадськість із раннім варіантом “Заповіту”, то й це він робить у дуже дивний спосіб. Як описує коментатор твору Валерія Смілянська, на місці рядка 16, спершу позначеного тільки крапками, Шевченко згодом вписав слова “Я не знаю...”, а потім, іншим разом, заповнив його до кінця: “Я не знаю Бога”. Натомість Зубков друкує тільки “Я не знаю…”. У згаданому інтерв’ю “Газеті по-українськи” він пояснив: “Поет не писав “Я не знаю бога”. Насправді у списку, який він подарував Скоропадським, там прочерк”. Тобто не вірте своїм очам! В останньому рядку спершу було звичне для нас сьогодні “Незлим тихим словом”, потім поет закреслив “незлим” і після “тихим” вписав “добрим”, що упорядник зберіг, додавши від себе знак оклику в кінці. Таким чином, навіть у цьому випадку Зубков не відтворює ранній варіант вірша, а довільно обтинає його на власний викривлений смак. “Я шукав Шевченкову поезію у різноманітних збірках, архівах, музеях, але найбільше мені допомогли матеріали із різноманітних часописів, які ми отримали із Америки, Канади та Австралії” (“Гал-інфо”, 16 березня 2017 року), — каже Зубков. В інтерв’ю “Газеті по-українськи” він тяжко журиться: “Прикро, але від 1991- го держава не спромоглась видрукувати всієї творчої Шевченкової спадщини”. Отакої! А що тоді ПЗТ? Звісно, знахідки можливі. Нагадаю тільки про два справжні відкриття у шевченкознавстві. Юрій Меженко 1960 року виявив у бібліотеці Ленінградського університету (нині наукова бібліотека Санкт-Петербурзького універ-
До 200-літнього ювілею Тараса Шевченка побачили світ різноманітні видання, дуже відмінні за рівнем і якістю. Не завжди щастило оперативно відстежувати появу тих чи тих публікацій Шевченкових творів, наукових і краєзнавчих студій тощо. Традиційний спад інтересу до постаті поета у між’ювілейний період дає нарешті змогу поступово осмислити здобутки і втрати нашого книговидання щодо популяризації спадщини великого українця.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
