6 “Національне відродження стало головним трендом суспільного буття”. «Просвіті» — 150! · с. 6сторінка оригіналу ↗
«Просвіта» у Полтаві в добу Української Центральної Ради (березень 1917—квітень 1918 р). Становлення, розбудова, діяльність
Слово Просвіти, №38 за 2018 рік
Стихія переростає в організованість 4 березня 1917 року з ініціативи Товариства Українських Поступовців (ТУП) постала нова політична структура — Українська Центральна Рада (УЦР), яка стала центром згуртування національних сил українського народу. Одним із найактивніших патріотичних середовищ стали “Просвіти”. Осередки спершу виникали стихійно, а вимоги і діяльність фокусувалися у культурницькій і освітній площині. Зазвичай їх засновували, окрім інтелігенції, солдати-фронтовики з українізованих частин російської армії та сільська молодь. Утримували просвітянські структури за рахунок кооперативних спілок, допомоги місцевого самоврядування, добровільних пожертв та членських внесків, розміри яких встановлювали самі просвітяни. Згодом утворення осередків відбувалося організовано — після того як до “Просвіт” долучилися службовці місцевого самоврядування. Після проведених протягом літа 1917 року довиборів і перевиборів земств їх складу багатьох повітах Полтавської губернії поповнився україноцентрично мислячими активістами з нових громадських інституцій — “Просвіт”, Селянських спілок. З приходом просвітян земства із російських імперських органів місцевого самоврядування трансформувалися в українські владні структури — органи УЦР на місцях. Діяльність “Просвіт” була б неможливою без матеріальної підтримки з боку різних верств української людності та громадських економічних об’єднань — кооперативних товариств, найчисельнішим з яких була споживча коопера-
Михайло Токаревський ція. Кандидат історичних наук з Полтавського національного педагогічного університету Віктор Ревегук дослідив, що згідно з даними, що надійшли від 131 споживчого товариства Полтавщини, 100 з них лише протягом 1917 року на культурні цілі (“Просвітам”, бібліотекам для придбання книг, стипендії учням і студентам з бідних родин тощо) витратили з власних прибутків 104 тисячі 912 карбованців. А ще опікувався “Просвітами” позашкільний відділ Секретарства освіти УЦР, а на місцях — відділи позашкільної освіти губернських і повітових земських управ. Наприклад, 23 березня з ініціативи просвітян у Полтавському земстві загальні збори студентів і викладачів Полтавського учительського інституту ухвалили: “Перетворити інститут на український. Усі дисципліни викладати українською мовою. Жодного російського викладача”. На початку травня 1917 року полтавська громада ТУП спільно із земством та товариствами “Просвіта” ініціювала скликання Українського з’їзду Полтавщини, який мав об’єднати всі національні сили в боротьбі за самовизначення України і підтримати
Григорій Коваленко в цьому домаганні державотворчу діяльність УЦР. З цією метою був утворений губернський “Спільний комітет українських поступових партій та організацій”, до якого окрім діячів “Просвіти” увійшли представники Селянської спілки, Українського клубу, українських соціал-демократичних партій, товариства “Боян” та ін. З’їзд відбувався протягом 21—22 травня у Полтаві. Делегати проголосили підтримку УЦР і підтримали традиційну для того часу вимогу широкої національно-територіальної автономії України. Діяч Полтавської “Просвіти”, член правління Полтавських споживчих товариств, голова Полтавської губернської земської управиМихайло Токаревський на Всеукраїнському національному конгресі 1917 р. від Полтавської губернії був обраний до УЦР.
“Просвіта” у Полтаві 12 квітня 1917 року відбулися установчі збори Полтавського міського товариства “Просвіта”. Як повідомляє сайт “Енциклопедія історії України”: “Засновниками стали М. Непийвода, Г. Маркевич, Ф. П. Наконечний, В. Андрієвський, О. Товкач, Г. Коваленко”. Узяли участь понад 250 осіб — відомих істориків, етнографів, діячів культури, вчителів, священиків. Обговорювали питання організації лекцій серед населення, створення українських бібліотек, українського книгодрукування та ін. Після тривалих дискусій у складі Полтавського міського товариства “Просвіта” створили чотири комісії за напрямами роботи: бібліотечну, лекційну, освітню і театральну. Головою було обрано Григорія (Грицька) Коваленка — громадського діяча, лікаря, художника, історика, автора підручника з історії, інспектора позашкільного відділу Полтавської губернської земської управи. Незабаром Полтавська міська “Просвіта” стала методичним центром для всіх “Просвіт” Полтавщини. “Товариство, — говорилося в статуті, — має на меті допомагати культурному розвитку українського народу в межах Полтавської губернії. Щоб досягти того, товариство видає книжки, журнали, часописи і таке інше; відкриває бібліотеки, музеї, читальні, книгарні, споряджує публічні лекції, відчити, загально-просвітні курси, спектаклі, літературно-музичні вечори, концерти, вистави і таке інше; засновує школи, приюти, ясла і інші просвітні добродійні заклади”. Видавничою справою опікувався Григорій Коваленко. Під його орудою Полтавська “Просвіта” видає книжки, журнали, часописи для дітей, бо ж “найбільш виховуюче значіння має книжка”. У дослідженні “Видавнича діяльність товариств “Просвіта” лівобережної України як рушійна українського національного відродження (поч. 20 ст.)” кандидат наук із соціальних комунікацій, викладач кафедри журналістики Полтавського педагогічного університету Гліб Кудряшов повідомляє: “Серед видань товариства привертають увагу “Каталог українських книжок, придатних для шкіл всіх типів” З. Курдиновського, “Миші і кіт” В. Дороша, “Казка про правду і кривду” Панаса Мирного, “Коти-хазяї” (дитяча збірка народних творів, підібраних О. Бузишиним), шкільні збірники нот Ф. Попадича, розбірна і методична абетки Петрики. У цей же період місцева спілка споживчих товариств за погодженням із губнаросвітою видала на допомогу самодіяльним культурно-просвітнім закладам популярні брошури та різноманітні методичні посібники під загальною назвою “Бібліотечка “Просвіти” (тож можемо говорити про заснування серії видань). Є свідчен-
Iван Стешенко ня, що видані в цій серії нариси з історії України Г. Коваленка, поради сільським господарям користувалися попитом і за межами Полтавської губернії”. Діяльність “Просвіти” знаходила жвавий відгук серед полтавців. Яскравим свідченням цього стало перше за багато років легальне велелюдне вшанування пам’яті Тараса Шевченка. З огляду на чималу кількість охочих міська “Просвіта” влаштувала курси українознавства для мешканців Полтави. Серед інших предметів слухачі опановували на них і ділову українську мову. З ініціативи секретаря освіти Української народної республіки, уродженця Полтави, просвітянина Івана Стешенка у Полтаві почали відкривати українські гімназії. Першу — імені Котляревського — розташували у будівлі на нинішній вулиці Небесної сотні, 45. 22 серпня 1917 року загальні збори членів Павленківської “Просвіти”, яка була однією з найчисельніших у Полтаві, вирішили заснувати в цьому передмісті українську гімназію, звернувшись з клопотанням до губернського і повітового земств. Після ретельного обго-
Вiктор Андрiєвський ворення проекту земства виділили для української гімназії по 10 тисяч карбованців, але їх виявилося замало. Тому надалі фінансували гімназію коштом Павленківської “Просвіти”, невеликої плати за навчання учнів та добровільних пожертвувань мешканців передмістя. Зокрема, як виявив полтавський історик Борис Тристанов, “1 тисячу 582 карбованці надали залізничники зі станції Полтава-Київська”. Гімназію на Павленках відкрили у грудні 1917 року. У перший навчальний рік записалося 78 хлопчиків і дівчаток, які були поділені на три класи, з них два підготовчих. Очолив її викладач Кадетського корпусу Павло Голобородько. Тристанов віднайшов листа тещі Голобородька — Олімпіади Петренко. З нього відомо, що будівля гімназії була взята в оренду у представника Полтавського дворянства Михайла Герценвіца. Вчителями працювали досвідчені педагоги, серед них і видатний український педагог, діяч Української Народної Республіки, активіст “Просвіти” Григорій Ващенко. Більшість учителів мали університетську освіту або закінчили Вищі жіночі курси. Велику увагу в гімназії надавали естетичному вихованню учнів, часто влаштовували мистецькі ранки і вечори. Ще одну українську гімназію відкрили на Подолі. Вона мала п’ять класів, з них два підготовчих. Очолював її відомий мовознавець і педагог, уродженець Галичини Іван Прийма. До речі, завдяки декомунізаційному закону, з ініціативи Тристанова на топонімічній мапі Полтави з’явилася вулиця на честь Івана Прийми. 18 листопада створили Український народний театр. Відкриття збіглося з початком театрального сезону. З вітальною промовою перед глядачами від імені Центральної ради виступив діяч “Просвіти” Віктор Андрієвський, а потім хор під захоплені вигуки “Слава!” двічі проспівав національний гімн “Ще не вмерла Україна” та “Заповіт” Т. Шевченка. Першою виставою полтавського Українського театру стала драма Гришинського “Брат на брата”. Отже, в добу УЦР у Полтаві, як і по всій Україні, національне відродження стало головним трендом суспільного буття, а вирішальну роль у цьому процесі відіграли “Просвіти”.
Джерела: Ревегук В. Я. Полтавщина в перший рік Української революції. Доба Центральної Ради (березень 1917—квітень 1918 рр. — Полтава: АСМІ, 2007. Пустовіт Т. Українська історія Грицька Коваленка//Зоря Полтавщини,офіційний сайт газети, 17.02.2018.режим доступу http:// zorya.poltava.ua/ukrainska-istorija- gricka-kovalenka/ Пустовіт Т. Віктор Андрієвський — видатний літописець доби Української Народної Республіки//Зоря Полтавщини,офіційний сайт газети,25.08.2016., режим доступу http:// www.old.zorya.poltava.ua/2016/08/25/ viktor-andriyevskyj-vydatnyj-diyach- i-litopysets-doby-ukrayinskoyi- narodnoyi-respubliky/ Ревегук В. Я. Полтавщина в огні Української революції (1917—21 рр.) — Полтава, видавець Шевченко Р.В., 2014. Білоусько О. А., колектив авторів. Історія Полтавщини для 6—11 класів загальноосвітньої школи. — Офіційний сайт “Полтавіка” (НРП-Центру дослідження історії Полтавщини). Кудряшов Г.О. “Журналістика, філологія, медіаосвіта. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. Збірник наукових доповідей”, т.1, Полтава: Освіта, 2009. — 436 с. — Доповідь “Видавнича діяльність товариств “Просвіта” лівобережної України як рушійна українського національного відродження (поч. 20 ст.) Колектив авторів. Сторіччя Матері “Просвіти”. Нарис Історії Матірного Товариства Просвіти і огляд просвітніх товариств у Канаді. — Вінніпеґ, Манітоба, Канада: Українське товариство Читальня “Просвіти”. Полтавське товариство “Просвіта”. — Колектив авторів, Вікіпедія. Малюта О.В. редкол: Смолій В. А. (голова) та ін. Інститут історії України НАН, — Полтавське товариство “Просвіта”. — Енциклопедія історії України у 10 т., режим доступу http://resource.history.org.ua/cgi-bin/ eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EI U&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21R EF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM =S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02 =0&S21P03=TRN=&S21COLORTER MS=0&S21STR=Poltavske_tovarystvo Токаревський Михайло Дмитрович. — Колектив авторів, Вікіпедія. Самойдюк М. Столітня гімназія на Павленках — незалежністю побудована-незалежністю й знищена, — інтернет-видання “Полтавщина” від 26.07.2017, режим доступу https:// poltava.to/news/43727/ Колектив авторів “Історія Полтави” (сайт Бориса Тристанова), — Стешенко Іван Матвійович, режим доступу http://histpol.pl.ua/ru/ poltavskij-rodoslov/alfavitnyj-ukazatel- rodov/spisok-rodov-l?id=3017 Колектив авторів “Історія Полтави” (сайт Бориса Тристанова), — Іван Прийма, режим доступу http:// www.histpol.pl.ua/ru/component/ content/article?id=2736
Матеріали систематизував Олег ПУСТОВГАР, перший заступник голови Полтавського ОО ВУТ “Просвіта”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
