Театр · “Український театр своїм корінням сягає в глибину століть”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Початок ювілейного сезону
Слово Просвіти, №38 за 2019 рік
Колектив Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка з нагоди 100-річчя театру провів урочистий збір трупи, в рамках якого відбувалася презентація першої прем’єри ювілейного сезону — п’єси Григорія Горіна “Поминальна молитва” за повістю Шолом-Алейхема “Тев’є-молочник”.
служить у театрі 60 років, зізнався, що за цей час тут були і злети, і падіння. Але франківці завжди були немов велика родина, любили і поважали одне одного. Про сторічну історію театру розповів його генеральний директор-художній керівник Михайло Захаревич. Його розповідь супроводжували світлини акторів, які працювали раніше і працюють зараз у театрі, відео з уривками зі знакових вистав. Про здобутки франківців у минулому сезоні та про плани на сезон ювілейний повідомив головний режисер Дмитро Богомазов. Колективу є чим пишатися,
Ветерани сцени адже на цьогорічній “Київській пекторалі” вони здобули найбільше відзнак. Відкриває сезон вистава “Поминальна молитва”, що напевне стане знаковою для театру. Давид Петросян ставитиме для дітей виставу “Снігова королева”. Дмитро Богомазов представить сучасну версію легендарної драми “Украдене щастя”. А завершиться ювілейний сезон прем’єрою вистави “Сірано де Бержерак”, до постановки якої запросять керівника Угорського національного театру Аттілу Віднянського. На Камерній сцені ім. Сергія Данченка свої нові роботи представлять українські ре-тику, владу, якісь інші речі. Людина має завжди залишатися сама собою, залишатися Людиною і бути вільною. Така гостросоціальна трагікомедія — справжній експеримент для нашого театру. До цього в репертуарі були вистави, що перегукуються з новою постановкою (“Методи виховання малих засранців”, “Рольові ігри”). Але там здебільшого порушено інші теми — родинних стосунків, виховання дітей тощо. А такої гострої соціальної вистави в нашому театрі ще не було. Гостроти постановці додаємо вставними етюдами з різних проявів нашого життя. Це те, що оточувало нас раніше і оточує сьогодні, ситуації, в яких ми не вільні, де ми залежні, де нам треба бути дресированими собачками або піонерами, які “завжди готові”. У цих сценках ми бачимо нав’язані нам колективним “телевізором” псевдокультуру, псевдозвичаї, псевдополітику та ін. У підготовці цих етюдів разом зі мною як балетмейстер працювала актриса та режисер Поліна Кіно. Поліна вже виступала як хореограф у дитячих виставах, десять років займалася хореогражисери Андрій Приходько, Давид Петросян та Іван Уривський, а також швейцарський хореограф і режисер Томас Меттлер. Про видавничий проєкт, присвячений ювілею театру, розповіла директор видавництва “Антиквар” Ганна Шерман. Кожен з чотирьох випусків “Альманаху прем’єр” презентує репертуарні оновлення франківців за певний рік — з 2016-го до 2019-го. Яскраві фоторепортажі з прем’єр супроводжуються переліком дійових осіб і виконавців, короткими історіями постановок, коментарями критиків. У книзі доктора мистецтвознавства Ганни Веселовської “Більше ніж театр. Національний театр імені Івана Франка. 2001— 2012”досліджено історію театру у перші 12 років ХХІ століття, коли його художнім керівником був легендарний Богдан Ступка. Фотохудожник Віктор Марущенко створив фотоальбом “Франківці. Миттєвості”. Любов до театру йому прищепив великий сценограф Данило Лідер, з яким Марущенко дружив і співпрацював зсередини 1970-х. Відтоді й беруть фією в ансамблі класичного танцю “Ярославна”. Ці вставні номери, на перший погляд, не мають прямого стосунку до сюжету, але абсолютно чітко розкривають тему, закладену в тексті, — нашого хворобливого конформізму, безпринципності, пристосуванства, генетичної безхребетності. Дуже радий, що з’явилася нова роль в Олексія Власенка (Андрюха, водій Хазяїна). Він багато літ працює в нашому театрі. Але останні майже п’ять років у нього не було прем’єр. А в новій виставі має серйозну роботу. Наталя Заруцька (Танюха, кухарка Хазяїна) — наша провідна актриса. Для неї нова роль теж крок уперед, адже нічого подібного вона ще не грала. Наталя ніби тримає емоційну складову спектаклю. Радію й з того, що Данііл Кіно (Собака Хазяїна), який ще навчається на акторському факультеті, створює такі цікаві образи. Це вже третя його значна роль у вечірньому репертуарі театру. (До
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
