Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Запрошення до книги “Наша освіта – мудрість серця”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

М Мииррооссллаавв Д Дооччииннееццьь.. Золотий час. Одкровення карпатського знатника

Слово Просвіти, №38 за 2020 рік

Золото наших днів Його вважали знахарем, знатником, цілителем, баїльником, відуном, мольфаром, провісником, старцем милосердним, боговидцем… А сам він себе йменував “перехожим світу, пастирем бджіл, братом птахів і приятелем дерев”. Тут зібрані одкровення, роздуми, поради, приписи карпатського мудреця Андрія Ворона, які не ввійшли до попередніх книг – “Многії літа. Благії літа”, “Вічник”, “Світован”, “Синій зошит”, “Розрада-гора”. Якось гуцул-пасічник, мій вірний читальник, даруючи дзбанок меду, сказав: “Ми яко ті бджоли. Вони збирають нектар, я збираю їхній мед для людей, а ви – найголовніше, найсокровенніше, пожиточне для людської душі – золотий мед слова. Доки збираємо, доти наш час – золотий”. Вразили ці слова, запам’яталися, відлежалися в стільниках днів-міркувань, і ось – книга. Можна сказати – скристалізований карпатський дзен. Тут би згадати й слова самого Андрія Ворона: “Рахуй не роки, а дні. Животворні цятки Часу. Як у стільнику – краплини меду, а в них – цятини цілющого трунку… Так і в книгах. Шукай рядки, які наситять, осяють душу. Читай письмо, що оновлює. Письмо, після якого ти вже не будеш таким, як перше”. Мирослав Дочинець Що таке золотий час Ця настанова його запам’яталася на завжди: “Не веселощі вигадуй, не шукай при чину для гарного настрою і нагоду для доброго гумору, не лагідної, приємної доби сподівайся… Натомість плекай, зрощуй у собі стан надихнення. Не хвилинний, а сталий, завжденний. Коли легені вдихають повітря, а душа – возДухи. Себто – дух. Се і є станом постійної любови. До себе, до світу, до людей, до Бога. Не шукай золоті гори. Не чекай золотої години. Проживай золотий час. Тут і за раз”. Чому треба рахувати дні “Люди люблять свої дні народження, себто – рахують роки. І дивуються: як швидко біжить час! Таки правда, він біжить від тебе. Тому, що рахувати слід не роки, а дні. Живи днем: тоді кожний матиме іншу цінність, інше наповнення. Колись я щовечора коротко записував до книжечки, що за день зробив, де був, що бачив, що чув. Згодом переглянеш, порахуєш записи й бачиш, яке насичене, яке щільне життя. Жодного порожнього дня… Але я часто перебирався з місця на місце, і ті записники губилися. Тоді я став вечора ми коротко переповідати свій день чи то псові, чи пташці, чи дереву, чи полум’ю в печі. Хоч і натомлений, язик ледве ворушиться, але розказуєш, розказуєш. Гейби нанизуєш суцвіття на нитку. Золото часу. І сам собі дивуєшся: всього один день, а наче маленьке життя! Видко, вже звичка така – звірятися, що не марнуєш дарований тобі час. Іноді закрадається гадка, що може якраз тому і вді ляється мені понад міру тих днів…” Він прожив 104 роки. Ранок благословляє день “Доброє рано благословляє весь день”, – звик був казати. Що ж означало для цього це “доброє рано”? Молитва, бодай коротка, подячна… Вода: “кварта в себе, відро на себе”... Розім’яти тіло й “перестукати” долонями всі м’язи, розігріваючи й вирівнюючи кров… Послухати на хвильку щебетання птахів, дзвін мошви, шамотіння потічка за теплої пори, потріскування вогню в печі – за холодної. Ця звична ранкова “музика”… І незмінна усмішка на вустах. Маленька радість чергового нового дня – він стільки принесе нового!.. Скласти в голові короткий план на цілий день… Прибрати за собою після ночівлі й снідання... Щоб увечері повернутися в чисту, привітну хату. Залишаючи за порогом брудне взуття, втому і “злобу дня”. Дай собі спокій “Жодна хмарина не сіє щодня дощ, жодна квітина не цвіте цілий рік, жодне дерево не плодоносить весь час, жодна ку риця не несе за день два яйця, жодне лоно не зроджує щомісяця. Чому ти гадаєш, що мусиш повсякчасно сіяти радість і добро, цвісти красою, плодоносити великими ділами? Дай собі спокій”. Коли стаються чудеса “Яка різниця між днем учорашнім і завтрашнім?” – питали його. “Вчорашній день порожній. Нинішній уже початий. А завтрашній день буде повний”. “Чудесно! Будемо чекати завтра”. “Та ні. Якраз чудеса стаються позавтра…” Що насичує душу Ми верталися з Високих Кресів, де збирали янгольське зілля на паленицю серцівку. Квапилися, бо на плечі лягали грозові хмари. Голодні, на ходу хапали ягоди, жували ряску. Збурені потоки забирали наші кволі слова… Вдома, вже в сутені, ді до Андрій зладив перекус. Підварений буряк, скроплений винним оцтом і притрушений розмарином, житній окраєць, приллятий мелайною оливою, і горнятко гуслянки. “Добра вечеря?” – запитав старий. “Дуже”. “А знаєш, чому?” “Чому?” “Тому, що ми днесь не полуднували”. “Я й не помітив”. “А знаєш, чому?” “Чому?” “Тому, що душа була сита”. “Чим же вона була сита?” “А живлом! Красним роздоллям, вселенською лагодою і густими горовими воздухами. Се захопило твої очі й заживило душу… Головне, аби душа не була голод на. А для жолудка бродник, яко потя Господнє, все найде якусь крихту…” Коли приходить зрілість Зрілість – це коли менше ставиш запитань, а ще менше – віриш відповідям. Коли менше слухаєш людей, а більше – музику тиші. Коли менше скаржишся, а ще менше звинувачуєш когось. Коли не біжиш за часом, а він не обганяє тебе. Коли всміхаєшся на те, що інших дратує. Коли на похвалу реагуєш іронічно. Коли нічого не робиш, коли не знаєш, що робити. Коли не журишся, якщо чогось не маєш. Коли тобі не самотньо, якщо когось не маєш. Коли не ганяєшся за щастям і не притягуєш нещастя. Коли тобі не соромно, якщо чогось не знаєш. Коли перестаєш боятися дзеркала і рахувати зморшки. Коли в душі тихо, спокійно і свіжо, яку світлиці. Коли Бог усе більше стає твоїм союзником. Скільки у нас вух “Слухай, слухай, слухай”, – настійливо радив він. “Я слухаю”. “Мало слухати, треба ще й чути”. “Я чую – у мене ж два вуха”. “Слухай трьома вухами…” “Але ж у мене тільки два”. “Прислухайся до третього, приховано го, але найчутливішого”. “І що я тоді почую?” “Всі відповіді світу. А коли питатимуть щось тебе, відчуєш, для чого той шукає відповідь – для тіла, для розуму, для душі чи духа? І відповідь знайдеться…” Чого не слід приймати Не приймай дарунків, з якими не знаєш, що робити, – хай вони обтяжують дарителів. Не приймай до голови поганих новин – нехай ідуть за вітром, який їх приніс. Не приймай до душі журбу світу – не хай тече в світ за водою. Не приймай близько до серця події – хай устаткуються в часі. Не приймай чужий гнів, чужі намови, чужі дурощі – хай лишаються з тими, хто їх сіє. Не приймай у своє життя людей, які приймають лише користь від тебе. Не приймай на себе чужу вину – кожен сам собі суддя. Не приймай за свої чужі досягнення – не досягнеш своїх. Не приймай безплатного – заплатиш подвійно. Не приймай подоби щастя – воно не зробить тебе щасливим. Не приймай за ідеал когось – приймай себе. Не приймай богів і божків – приймай Бога. Починаючи і вінчаючи день “Змивай із себе ніч”, – казав, виливаючи на себе зранку відро води. “Подякуй за день без смерті”, – радив, лаштуючись до сну. Служачи Слову Він знав, що я на дозвіллі пописую, і схвалював це. А якось, коли ми бесідували про книжки, сказав: “А чи знаєш ти, що покровителькою письменників є свята Катерина. На іконі її тіло прикрите довгим густим волоссям. Вона рушила в путь на прощу до Гробу Господнього без гроша. На дорозі постала річка, і перевізники зажадали плату. Тоді Катерина замість грошей запропонувала своє тіло. Цей гріх їй було прощено за жертовність задля Господа. Дуже символічно, що саме ця свята є патронесою писемного люду. Бо ж служіння слову – це покута і жертовність”. І заохочував мене до письма: “Люди помруть, а з ними й пам’ять. Якщо це не буде записано на папері. Чорнило довговічніше, ніж кров, і сильніше за смерть”. Як треба думати Пригадую, поскаржився йому на якийсь свій клопіт. “Думай і щось придумаєш”, – сказав дідо Ворон. “Думаю, але нічого путнього не лізе до голови”. “Значить, не так думаєш”, – усміхнувся він. “Як це розуміти?” “Проганяй геть пусті гадки. Думай як думати, аби прийшла думка мудра. Таке думання не сушить голову, а освіжає її”. В чому повнота літ “Що вам убезпечило довгі літа?” – не раз питали Андрія Ворона. “Повноту літ дає повнота життя. Я мало сидів, багато ходив, небагато їв, зате пив багато чистої води, мало мудрагелив, але охоче розмірковував, мало говорив і вволю спав”. Чарівне горнятко води “Де б не обернувся, нехай під рукою близько буде вода, – любив він повторювати. – Велика кварта одразу ж після пробудження, горнятко за півгодини до їди, горнятко перед відходом до сну. А між тим пити вволю, надто коли багато трудишся або мандруєш. І перед тим, як помитися, теж випий води. Наше серце, мозок, судини, жолудок, кров, та й душа, повсякчас потребуть води для очищення. “Твої” і “нетвої” люди “Як дізнатися, чи людина “твоя”?” – питали його. “Просто. Ти йдеш своєю дорогою, а вона своєю – і зіткнешся з нею посередині дороги. Вона не знала. Ти не кликав. Ви зійшлися. Ви знайшлися. І куди б ви не рухалися раніше, вам тепер по дорозі”. Ще пояснював, що підказку дасть серце. Ти бережно ставитимешся до серця дорогої людини. А “чужорідні” люди байдужі до твого серця. Обходь тих, хто легко обходиться без тебе. На життєвих гонах люди з’являються і віддаляються. Але декількох, дорогоцінних, слід триматися до кінця, твого чи їхнього. І що більше заходиш у вік, то ціннішою стає ця відданість і близькість. Що ми забуваємо Ми забуваємо, що… Наша держава – Всесвіт. Наша прописка – земля і вода. Наше походження – насіння Неба. Наша національність – Людина. Наша мова – любов. Наша ідеологія – радість. Наша стать – дитина Божа. Наш вік – вічність. Наша освіта – мудрість серця. Наша професія – стягання духа. Наша посада – добротворення. Наше хобі – збирання Світла. Незриме дзеркало Траплялися зовсім неймовірні речі. Ми могли десь мирно сидіти чи йти, а він каже: “Зараз із лісу вийде чоловік і рушить у наш бік”. І це ставалося. Або: “Зараз наш пес схопиться і поженеться за зайцем…” Або: “Сьогодні ти знайдеш шапку, яку вчора загубив…” Або: “Не беремо з собою їду, нас у дорозі нагодують”. Або: “Напиши листа – сам знаєш, хто чекає…” Або: “Скоро в селі задзвонять за померлим…” Або: “Залиш на ґанку жбан квасу. Прийде

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин