Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Дозволю собі запропонувати концептуальний абрис наукової колективної Біографії Тараса Шевченка”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Тарас Шевченко: “Історія мого життя становить частину історії моєї батьківщини”

Слово Просвіти, №38 за 2021 рік

У проєкті “Подробиці Шевченкового життя” друкуємо скорочений виклад доповіді Володимира Мельниченка, виголошеної на пленарному засіданні Дев’ятих Міжнародних Шевченківських читань у Шевченківському національному заповіднику в Каневі, присвячених темі: “Створення нової наукової біографії Тараса Шевченка: концептуальні підходи та дослідницькі стратегії” (до 160-ї річниці з часу повернення Тараса Шевченка в Україну). Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Три роки тому, виступаючи на Шостих Міжнародних Шевченківських читаннях, я запропонував присвятити нинішній шевченкознавчий форум створенню нової наукової Біографії Тараса Шевченка з тим, щоб наголосити загальнонаціональну значущість цієї роботи та сформулювати концептуальні підходи до її здійснення. Пропозиція вже тоді була підтримана, втім, головне, що вона нині реалізується. Вдячний працівникам, подвижникам Шевченківського національного заповідника, всім шевченкознавцям, які розуміють особливе, стратегічне значення цієї проблеми. Символічно, що перший крок до її розв’язання ми робимо на святій для кожного українця Тарасовій горі. Не могло бути інакше! Бо саме на цій землі, в якій 160 років тому поховано національного Генія і Пророка, ми повинні подумки заприсягнути, що пам’ятаємо його заповітні слова: “Історія мого життя становить частину історії моєї батьківщини”. В авторський колектив майбутньої поетової Біографії, звісно, ввійдуть лише декілька вчених-шевченкознавців, але всі ми стоїмо біля колиски народження принципово нової, колективної, кількатомної академічної Біографії Тараса Шевченка. Нагадаю, що в автографі своєї автобіографії (орієнтовно перша половина лютого 1860 р.), написаному без заголовку, Тарас Шевченко накреслює біографічний абрис життя, напевно, не думаючи про створення повноцінної власної біографії. Зате в тексті, відредагованому та доповненому Пантелеймоном Кулішем й опублікованому 18 лютого 1860 р. як “Письмо Т. Гр. Шевченка к редактору “Народного чтения””, авторизованому поетом і двічі названому своїм, є не лише безпосередні натяки, але, навіть, прямі вказівки щодо цього. Передусім, ось ці два речення: “Моя собственная судьба, представлен! ная в истинном свете, могла бы навести не только простолюдина, но и тех, у кого прос! толюдин находится в полной зависимости, на размышления, глубокие и полезные для обеих сторон. Вот почему я решаюсь обнару! жить перед светом несколько печальных фактов моего существования”. Хоча публікація цього автобіографічного документа мала, насамперед, сприяти визволенню родичів Шевченка з кріпацтва, поет одразу розкрив у ньому й особисте конкретне бажання: “Я бы желал изложить их в такой пол! ноте, в какой покойный С. Т. Аксаков пред! ставил свои детские и юношеские годы, – тем более, что история моей жизни состав! ляет часть истории моей родины”. Тут ясно сформульовано історичний контекст, в якому власна біографія поета була йому дорога й цікава. Нарешті, завершальні речення цитованого важливого пасажу: “Но я не имею духу входить во все её под! робности. Это мог бы сделать человек, ус! покоившийся внутренно и успокоенный нас! чет себе подобных внешними обстоятельс! твами”. Тим самим у Шевченковій уяві з’являється гадана людина, яка могла б у майбутньому написати його докладніший життєпис. Отже, ідею створення Біографії Тараса Шевченка можна розглядати як заповідану самим поетом… Уже через два десятиліття після смерті Кобзаря з під пера його пізнього знайомого, українського літературознавця й педагога Михайла Чалого з’явилася 1882 р. біографічна книга про Тараса Шевченка, вперше перекладена з російської та прокоментована Валерією Смілянською на початку нинішнього століття1. Автором першої наукової біографії Шевченка став видатний український історик літератури, письменник Олександр Кониський (т. 1 – 1898 р.; т. 2 – 1901 р.); праця отримала нове життя на світанку незалежної України2. У ХІХ–ХХІ століттях авторські наукові і популярні біографії Тараса Шевченка та нариси про нього видали Василь Маслов, Валентин Яковенко, Володимир Краніхфельд, Василь Доманицький, Сергій Єфремов, Богдан Лепкий, Олександр Грушевський, Микола Ашешов, Володимир Коряк, Василь Сімович, Євген Шабліовський, Микола Бєльчиков, Костянтин Паустовський, Маріетта Шагінян, Павло Зайцев, Дмитро Косарик, Євген Кирилюк, Леонід Хінкулов, Катерина Дорошенко, Оксана Іваненко, Олександр Дейч і Максим Рильський, Єжи Єнджеєвич, Павло Федченко, Назар Горбач, Богдан Чайковський, Станіслав Росовецький та ін. Перечислив авторів у хронології виходу біографічних творів, не вдаючись в їхнє оцінювання чи наголошення обсягу й жанру, що в даному випадку не є важливим. Відзначу лише, що поява нових авторських біографій Тараса Шевченка необхідна й надалі, передусім, у науково-популярному жанрі, зокрема, для дітей. Втім, на мій погляд, у наш час будь2 який новий авторський науковий проєкт у цій царині не буде проривним і по2справжньому перспективним, адже не переросте видатну біографію Тараса Шевченка, створену в цьому столітті великим українцем Іваном Дзюбою3. У кришталево-стислому вигляді ця біографія передує “Шевченківській енциклопедії” в 6 томах4, і вщерть наповнює неперевершений четвертий том дванадцятитомної “Історії української літератури”, повністю присвячений одній постаті – Тарасу Шевченку5. Прекрасно сказав про це директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, академік Микола Жулинський: “Академік НАН України Іван Дзюба здійснює літературознавчу інтерпретацію творчої спадщини Кобзаря в поєднанні з розповіддю про його життєвий і творчий шлях. У процесі дослідження літературної та громадянської діяльності Шевченка вчений розширював історичний та естетичний контекст, у якому жив і творив великий поет і художник, з’ясовуючи природу його феноменальної популярності та впливу на уми і почуття багатьох поколінь українців”. Біографія Тараса Шевченка в авторстві Івана Дзюби конгеніальна за духом, думкою і правдою поетовим творам — таке житіє Кобзаря народжується раз у століття. Після Дзюби вже неможливо допускати зниження височенного рівня авторської шевченкознав2 чої біографії. В моєму розумінні це не обго2 ворюється. Зовсім інша ситуація склалася з акаде2 мічною науковою колективною Біографією Тараса Шевченка. Вона була видана майже сорок років тому6, а це величезний період на межі століть і тисячоліть за своїм істо2 ричним драматизмом і тектонічними фор2 маційними суспільно-політичними, еко2 номічними й світоглядними змінами. Зок2 рема, в умовах розвалу радянської імперії й перших десятиліть української незалеж2 ності виразно виявилося, що історія Тара2 сових зустрічей із Москвою – реальних і віртуальних – нас майже нічого не навчи2 ла. Бо ж інакше в українських відносинах із нею у післярадянський період було б на2 багато більше Шевченкової духовної сили та історичної прозорливості, здорового глузду й безкомпромісної віри, держав2 ницької мудрості й політичної рішучості. На мій погляд, тема Москви й Московщи2 ни в житті та творчій долі Тараса Шевчен2 ка має стати наскрізною в новій Біографії7. На щастя, в нових історичних реаліях українські вчені2шевченкознавці проявили себе значно мудрішими, прозорливішими й підготовленішими до креативної роботи, ніж політики та державні мужі в своїй царині. До 200-річчя з дня народження Кобзаря було завершено видання Повного зібрання творів Тараса Шевченка у дванадцяти томах. Його підготували Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (1–6, 12 томи), Національний музей Тараса Шевченка, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України (7–12 томи) за участі працівників Інституту української мови НАН України та Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. Під егідою Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України на чолі з Миколою Жулинським було також здійснено масштабний енциклопедично-дослідницький проєкт, який об’єднав зусилля не лише вчених Академії наук, але й гуманітаріїв, музейщиків України для написання понад 6 тис. 300 статей у “Шевченківську енциклопедію” в 6 томах (видана у 2012–2015 рр.). Воістину колективні шевченкознавчі труди, що мають всесвітнє значення! Справ2 ді доблесна праця вчених! У результаті системно проаналізовано, насамперед, у “Шевченківській енциклопедії”, здобутки шевченкознавства за півтора століття, що вкрай необхідно для створення капітальної біографічної праці, повернуто до наукового обігу табуйовані імена історичних і культурних діячів, які не згадувалися в колективній біографії радянських часів. Утім, краще процитую важливі констатації редакційної колегії енциклопедії (голова – Микола Жулинський, відповідальний секретар – Олександр Боронь, заступник голови – Валерія Смілянська): “У виданні переосмислено традиційні уявлення про світогляд Шевченка, розкрито міфологічні, фольклорні, літературні й психологічні основи образності поета, письменницьке й художницьке новаторство, вихід далеко за межі тодішніх естетичних канонів і норм. Автори прагнули кожен Шевченків твір розглянути монографічно — у смислових, стилістичних і мовних аспектах, з’ясувати особливості поетики. Докладно висвітлено біографію митця, оточення й місця перебування, побут, історію видання творів та вшановування пам’яті. Подано довідки про сучасників поета, пов’язані з його особою установи, громадські організації, окреслено й постаті митців — інтерпретаторів Шевченкової творчості. Окремий тематичний пласт — причетність Шевченка до історії України та її діячів”. Отже, в наявності все необхідне для то2 го, щоб уперше поставити завдання створен2 ня наукової Біографії Тараса Шевченка в іс2 торично нових умовах незалежної України. Звісно, під організаційним і науковим керів2 ництвом Інституту літератури ім. Т. Г. Шев2 ченка НАН України. Перша колективна Біографія академічного типу, підготовлена в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, побачила світ у 1964 р. (авторів було всього троє – Є. П. Кирилюк, Є. С. Шабліовський, В. Є. Шубравський)8. Вона й була покладена в основу наступної, вже згаданої колективної наукової Біографії Тараса Шевченка, виданої через двадцять років опісля, й досі не перевершеної новим подібним виданням. Так от, у Передмові до цієї книги автори справедливо мотивували можливість і необхідність її видання збільшенням за два десятиліття джерельної бази, особливо, “що найважливіше”, виходом у світ у 1976–1977 рр. двотомного “Шевченківського словника” “з великою кількістю різного обсягу біографічних розвідок”9. А, повертаючись до грандіозної, багатопрофільної, незрівнянно багатшої шеститомної “Шевченківської енциклопедії”, що фактично стала видатним підсумком українського сучасного шевченкознавства, переконуємося в історичній, суспільно2політичній, національно2патріотичній необхідності створення принципово нової колективної Біографії Тараса Шевченка в академічному форматі. Набутий організаційний досвід є, передусім, важливою запорукою невідкладної розробки концепції цієї капітальної праці. Між іншим, естафету від попереднього видання найкраще передасть видатна шевченкознавиця Валерія Смілянська, яка, до речі, є відомим автором з біографічної Шевченкіани10. Дозволю собі запропонувати концептуальний абрис наукової колективної Біографії Тараса Шевченка в шести томах, абсолютно розуміючи, що можуть бути й інші варіанти. Том перший. Явлення (1814–1837 рр.). Тобто з дня народження Тараса Шевченка до того часу, коли він почав писати вірші. Нагадаю, що сам поет свідчив: “Вірші я лю2 бив з дитинства і почав писати в 1837 р.”. Цим роком орієнтовно датується балада “Причинна”, що починається геніально-простими рядками, закарбованими в гено2 типі кожного українця: Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма. Судячи з усього, саме цей твір вразив і Карла Брюллова. Нагадаю, що Аполлон Мокрицький, який клопотався перед ним, аби звільнити Шевченка від кріпосної залежності та влаштувати вчитися в Академію мистецтв, записав у щоденнику 31 березня 1837 року: “Показав його (Шевченка. – В. М.) вірш, яким Брюллов був дуже задоволений, і, побачивши в ньому думки і почуття молодого чоловіка, вирішив витягти його з податного стану…” (Виділено мною. – В. М.). Отже, саме поетичний талант молодого Шевченка спонукав Брюллова взятися за справу його звільнення з кріпацтва! Звісно, Брюллов оцінив і здібності Шевченка-художника. Отже, ще до знайомства молодого Шевченка з іменитим Брюлловим і, тим більше, повного занурення його в елітне коло митців, згуртованих навколо нього, задовго до звільнення з кріпацтва Шевченко виколисав у своїй душі послане Богом поетичне покликання. Через два десятиліття, на засланні, він зізнається у своєму Щоденнику: “Странное, однако ж, это всемогущее призвание. Я хорошо знал, что живопись — моя будущая профессия, мой насущный хлеб. И вместо того чтобы изучить её глубокие таинства, и ещё под руководством такого

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин