Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Лист читача — до друку! · “Минуле шарпало цей палац то згори, то знизу, то зсередини”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

М Міійй ББууддиинноокк ууччииттеелляя

Слово Просвіти, №38 за 2021 рік

Сергій ВАКУЛИШИН Столичні мистецтвознавці вважають, що за виразністю композиції, новаторським конструктивним рішенням Будинок учителя є однією з найкращих громадських споруд Києва. Як на мене – просто найкращою. Архітектурний шедевр Павла Альошина – з вишуканим фасадом, приємними інтер’єрами та унікальною великою залою з ідеальними пропорціями – зачинено. Вже чотири роки збігло, відколи в Будинку вчителя порожньо. Його не ремонтують, а ніби вичікують... Маю невиразні спогади про “музей Леніна”. Йому було тут незатишно. Фальшиві експонати, скомпоновані у стилі сільського музею, відчували свою історико-культурну тимчасовість. Пощастило, з дозволу першого керівництва Педагогічної бібліотеки, копирсатися в книжкових стелажах – у режимі вільного доступу до неупорядкованих фондів. Пам’ятаю це відчуття інтелектуальної насолоди, що збіглося з ейфорією горбачовської “перестройки”... Починаючи з 1998 року, з невимовною приємністю дарував сюди примірники моїх книжок. Охоплюючи широкі кола педагогічної громадськості, Будинок учителя влаштував лекцію донецького новатора Віктора Шаталова, установчі збори різних напрямів творчих учителів... Пишаюся власними виступами на тематичних науково-практичних конференціях, проведених міським Управлінням освіти та Святошинським районним управлінням. Під егідою останнього відбувся мій творчий вечір зі сміливою назвою “Перспективи української еволюції”. Одну з кімнат займав офіс Педагогічного товариства ім. Г. Ващенка. За редакцією голови Товариства Анатолія Погрібного вийшла друком багатотомна спадщина Григорія Ващенка. Саме тут я почергово придбавав ці видання, що спонукали до тверезого переосмислення, бадьорили, допомагали у педагогічній творчості... Якось непомітно, без фанфар, відбулося ґрунтовне відродження Педагогічного музею... Вистражданий мною музей історії Святошинського району взяв участь у Всеукраїнській виставці “Музейно-педагогічна палітра”. Відкривав виставку Василь Кремінь, дипломи учасників вручала Ольга Сухомлинська. Будинок учителя став популярним центром громадсько-політичного життя столиці. Радісним святом увійшов в історію Києва конгрес Антибольшевицького блоку народів – перший в Україні. Лідерка АБН Слава Стецько, надавши слово представникові Литви, в очікуванні промовця, пожартувала: “Ось найкращі окупанти за всю нашу історію!” Цикл вечорів Романа Коваля про мужніх українських повстанців сколихнув свідомість багатьох. Мене, києвознавця, буквально приголомшила документальна розповідь про повстання в Лук’янівській в’язниці, вчинене отаманами “Холодного Яру”. Крім конференц-зали, життя вирувало і в менших авдиторіях. Тут, зокрема, відбувалися засідання Асоціяції дослідників голодоморів – під головуванням Левка Лук’яненка. За 17 років до прийняття Закону про декомунізацію тут пройшло громадське обговорення Програми декомунізації Києва. Учасникам “круглого столу” довелося сприймати на слух, оскільки безгрошів’я політичної партії – організатора заходу дозволило надрукувати лише два примірники матеріялів. (Один примірник потрапив до Управління охорони культурної спадщини, другий – до Музею історії Києва. Обидві установи проігнорували цей захід). Шляхетною окрасою різних вечорів ставала участь кобзаря Віктора Лісовола. Окремої згадки варті літературно-мистецькі вечори: пам’яті Григорія Сковороди, коли нечисленна публіка почула міркування делікатного Євгена Сверстюка; пам’яті Михайля Семенка, коли Микола Жулинський вів захід “по-революційному” – не зі сцени, а сидячи в першому ряду; пам’яті Івана Гончара з ведучим Петром Гончаром... Повечірній фуршет Віталія Карпенка (того самого, хто вів колись ризиковані теледебати із секретарем ЦК Кравчуком, – головного редактора популярної газети “Вечірній Київ”) перевершив, мабуть, усю історію білосніжного дому... Донедавна я мав улюблений моціон після роботи – між станціями метро “Університет” і “Театральна”. Із кількох варіянтів цього маршруту найчастіше обирав прогулянку повз Будинок учителя, насолоджуючись скульптурними постатями на його фризі. Переглядав анонси заходів, брав до уваги афішу Опери. Часто робив вибір на користь концертів БУ. Вони мали широкий діяпазон. Тут виступали лавреяти першого фестивалю “Червона рута”, бард “Тризубий Стас”, барокова Ніна Матвієнко, ансамбль старовинної музики Костянтина Чечені. Пречудова акустика великої зали якнайкраще придалася для хорового фестивалю “Золотоверхий Київ”. На вечорі пам’яті Івана Козловського, завдяки амфітеатру, я сидів навпроти самого Анатолія Солов’яненка!.. Після вечора пам’яті Олександра Кошиця багато хто запам’ятав ім’я Тараса Компаніченка. Теплом оповито згадки про вечори Миколи Кагарлицького: творчий звіт дослідника життєвого шляху Михайла Донця; представлення молодих оперних співаків, а серед них – Михайла Дідика... На посмертний вечір пам’яті видатного мистецтвознавця не потрапив, бачив лише, як окремі відчайдухи намагалися штурмувати вхід до БУ. Єдиний недолік супроводжував творчі заходи, що відбувалися у великій залі Будинку вчителя. Це – акустичне спотворення звуку під час його електронного підсилювання. Мій сусіда Петро Шульга, багаторічний кореспондент літературної редакції Всесвітнього радіо “Україна”, геть відмовлявся записувати трансляції з БУ. Втім, це не затьмарювало унікальної можливості побачити зблизька (в залі, в кулуарах, у черзі до гардеробу) прославлених сучасників – артистів, науковців, політиків. І кожен політик, науковець, артист, кожен відвідувач БУ, проходячи повз монументальне панно з портретами лідерів Української Центральної ради, визначав своє місце в історичному процесі. Минуле шарпало цей палац-то згори, то знизу, то зсередини. У сталінські 30-ті роки, коли тут порядкував виконком “Обласної ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів”, фасад колишнього педмузею закликав єднатися пролетарів усіх країн. Енкаведистську вибухівку 1941 року знешкодили, як відомо, німецькі сапери... Вже нашої доби тут стояв гармидер, пов’язаний із перебуванням комерційного банку афериста Черновецького. Нині Будинок учителя завмер. Його обнесено хитрою огорожею, яку майже не видно з протилежного боку вулиці. Історична зала не приймала ані делегатів національного форуму з нагоди 100-річчя Української революції, ані учасників урочистих зборів до 30-річчя проголошення Державної незалежності. Що буде з моїм будинком завтра?

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин