Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · “Прозрію коли дощ нап’ється води з криниці”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Натурфілософські мотиви

Слово Просвіти, №38 за 2023 рік

Тетяна ТОРАК, студентка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ Чесно кажучи, автор нібито надає баченому та відчутому міфологічний акцент, що може стати однією з причин полемічного протистояння межи иншими поетами чи науковцями, які досліджуватимуть творчість поета. Станіслав Новицький у рядках централізує символи, поєднані з метафоричною оригінальністю. Таким чином автор підкреслює їхню неповторність та знаковість. Охоплення глибинних зрушень у поезії пояснюється натурфілософським аналізом природи та світу. Усю цю рефлексію можна назвати незбагненно одухотвореним розумінням широкого спектру цінностей чи сакралізацією бачення незвичайного в буденному. У деяких віршах одразу звертаєш увагу на те, як автор у вирі власних філософій нібито дискусійно конфліктує зі світобаченням, проте водночас відчуває його характер, художньо вивертаючи зміст мотивів. У деяких рядках поет саме так метафорично, за прозрінням вказує на своє душевне уподібнення з рідним серцю покликом землі: Прозрію коли дощ нап’ється води з криниці Це філософське передбачення говорить тінню, що виринає з-під води криниці, чиє уособлення є певним доленосним знаком. Автор відчує прозріння опісля того, як пейзажний образ вийде за межі прихованих ним почувань. Також в одній із поезій межи мозаїчності потуг поетичного думання можна відчути різність тематизму чи філософську неординарність, адже себто християнські мотиви перегукуються з описом ідентичности образності рушника та снігу за вікном. Особливо чітко це виражено у вірші: і ти дивишся на цей рушник на обличчя Господа але думаєш про німоту снігу за твоїм вікном думаєш про рушник Віктор ПАЛИНСЬКИЙ, м. Львів Містечко Є містечко Кам’янка-Бузька поблизу Львова. З очевидним шармом історичного спогадування давніх міфів та легенд, що їх виносить Буг на пологі береги. Нерідко буваю там, гостюючи у письменника (поета, прозаїка, знавця літератури) Богдана Смоляка. Тож нетипова міська ратуша, що на схвильованому роздоріжжі, присадкувата, давня, українська зрубна церква, латинський собор із винятково летючемонументальним Розп’яттям не раз наснажували нас своєю захоплюючою енергетикою. Що, впереміш із літературно-мистецькими одкровеннями, витворювало атмосферу особливих буттєвих миттєвостей та спогадувань. Кажу про це на початку й одверто, бо не раз з раннього ранку або пізно ввечері приїздив сюди та не міг позбутися відчуття іншості цієї задавненої місцини. Так є. Нині тримаю найновішу книжку Богдана Смоляка „Істотність” (Львів: „Камула”, 2023). Хочеться дечим поділитися, до чого спонукав мене автор із несуєтної місцини. Аж сім поетичних циклів – саме так написано в підзаголовку. На початку „Шукаючи свідчень життя” – є тут і ліричний сюжет, і оповідальна ідея, і відповідна композиція, і суб’єкт розповіді; і все, який звисає зі старих ікон нашого Господа і тому є причина-бо ця тиша зіткана з твоєї молитви Аналізуючи поезії Станіслава Новицького, читач часто може відчути, як слова відточують пережитий біль автора, що не приховує правди та колючого душевного відчуття. Деякі вірші створюють себто колаж пережитого автором болю чи відблиск негативного життєвого досвіду. Можна побачити, як за допомогою замаскованої асоціативности на папері поет хоче втекти від внутрішніх переживань, чим начебто патологічно рятується від копирсання в хащах зболеної душі. Це також є певною гранню творчости Станіслава Новицького, який попри життєві труднощі залишається собою, на відміну від ідеалізованих римувальників чи любителів чітких форм у поезії. Вищезгадане можемо спостерігати в рядках: і чекаю добра від людини правди простої і слова од серця простого досі я живу світі якого немає… сумно мені і від болю цього і від світу… Також варто зазначити деякі особистісні вірші, які ведуть стежинами інтимної лірики, що є тонкою нерозривною ниткою мови серця. Бо саме так відчувається поетична арена його дискусій, що дозволяє читачеві збагнути тло емоційних переживань. Хвилею опису кохання прощупується звучання натхненного почуття, домінантом якого є конкретний образ тої чи иншої жінки. У таких поетичних рядках можна поринути у відлуння себто духовного сонету, написаного серед непростої навколишньої дійсности: жінко ти руйновище моєї свідомості сьогодні завтра і навіки віків жінко ти йдеш цією вулицею де трава проросла мертва Чистилище творчих здобутків Станіслава Новицького доволі могутньо розквітає в поезії такою метафоричністю: “відійди від мене хмарко”, “де пам’ять покличе вітер з надто далеких небес”, “де спить осінь”, “тільки осінь здатна прощати”, “ще день минущий як теренок у полі гріється”, “прощання плаче дощами березня”, “дощ рубав дрова вогненним мечем”. Крізь ці мотиви просвічується взірець перехрестя нестандартного вміння окреслити рідковживану дійсність у художньому баченні світу. За рахунок такого слововираження образність мотивів читається цікавіше. Часто рядками поета пробігає захоплення красою рідної неньки-землі. Автор у деяких віршах акцентує увагу читачів на неповторності вельбучності природи, а також на власній несказанній закоханості у Вельми натхненно розгортається нам філософське бачення світу в по! езії Станіслава Новицького. Непростою ниткою, що вплетена в контур власної семантики, виринає з!під творчих дискусій особливе розуміння поетом дійсності та хвилі поетичної мови. Кожен рядок уособлює таєм! ничість образів, що ніби обрамлює їх несхожістю на инших авторів. Мож! на також стверджувати, що за такою інтерпретацією увижається глибо! кий психологізм у розумінні мотивів поезії.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин