Про-читання · “Народе, свячусь тобою, Щастям твоїм і горем, Сонцем свячусь і полем, Славутою-повноводом”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Заглиблений у небо і планету
Слово Просвіти, №38 за 2023 рік
Віктор Крупка
Днями у Вінниці відбулися урочистості з нагоди нагородження лавреатів Всеукраїнської літературної премії обласної ради імені Михайла Коцюбинського. Цього року лавреатів визначено в чотирьох номінаціях. Всеукраїнську літературну премію обласної ради імені М. Коцюбинського вручили: Володимиру Комаровському (Рівне), “До берега правди” – художня проза; Віктору Крупці (Вінниця), “СОН ЦЕ” – поезія; Олександру Лагошняку (Миколаїв), “Південний Буг: від козацьких переправ до сучасних мостів” – науково-популярна література; Інні Ковальчук (Київ), переклад з болгарської книг Р. Радкова та В. Ангелової; з македонської антології “Свічадо світу” – художній переклад. Крім того, відзначили номінантів із Вінниччини заохочувальними призами та подяками обласної ради. Щиро радіємо та вітаємо почесних номінантів! Проте як шанувальниця сучасної поезії дозволю собі висловити захоплення відзнакою поета із Вінниці, члена Національної спілки письменників України, кандидата філологічних наук, старшого викладача кафедри української літератури
Валентина СЕМЕНЯК, м. Тернопіль
У колишньому спілчанському кабінеті тернопільського письменника світлої пам’яті Петра Сороки віднедавна створили бібліотеку. Понад тисячу видань розмістились на оновлених полицях, якими опікуються письменниці Неоніла Крем’янчанка і Марія Назар. Рік тому тут було велике художнє полотно народного художника України Богдана Ткачика – портрет українського письменника Петра Сороки, який п’ять років тому завершив свій земний шлях. Портрет дружина пані Галина передасть згодом до майбутньої кімнати-музею Петра Сороки в рідну школу, що в селі Грицівці на Збаражчині. Якось, переглядаючи на полиці книжки, несподівано побачила щось тоненьке, загорнуте в папір. Це була невелика, кишенькового формату, поетична збірочка “Папороть” з дарчим написом, пожовтіла від часу, видавництво “Радянський письменник”, 1969 р. Автор Олександр Дробаха. Блискавицею промайнула думка: “Де я чула це прізвище?” Згадала… Років десять тому, під час виступу перед колегами, аналізуючи стан сучасної літератури, Петро Іванович на завершення емоційно наголосив: “Читайте Дробаху!” Почути – почула… та й потому. А дарчий напис був промовистим: “Петру на щастя-долю, і щоб козацькому роду не було переводу…” Недовго думаючи, зазирнула в пошуковик інтернету, бо мене мучило сумління, що нічого не чула про цього автора… Олександр Дробаха – талановитий український поет із плеяди шістдесятників, публіцист, краєзнавець, громадсько-політичний діяч, член Національної спілки письменників України. Маючи поважний вік, попри зайнятість, знаходить час для участі в заходах Вишгородського клубу інте-
Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського Віктора Крупку та його збірку “СОН ЦЕ” (Луцьк, 2021). Чим особлива саме ця збірка поета Віктора Крупки? Збірка “СОН ЦЕ”, як сказано у передмові, – це своєрідний календар сонячної емоції, мінливість якої обумовлена змінами пір року, настроєвих резонаторів найзначиміших колізій у мікрокосмі й соціальному житті ліричного героя. Поезії збірки сповнені світлом, вірою, надією і любов’ю, образи світла, добра, хліба насущного і духовного є домінуючими. Метафори, образи, символи перетікають у глибоку життєдайну енергію Людини Світла. З одного боку, поезії збірки є саморефлексією автора, а з іншого, вони сповнені одвічною філософією кордоцентризму й любові до всього рідного, простого й вічно сущого. Книга рясніє цікавими поетичними образами, свіжими, іноді несподіваними метафорами, порівняннями. У поета “сідала мрія на причілки снів”, “сон цей зійшов / з сонця, що зветься л ю б о в…”, “солив, як рибу, душу”, “з космосу хрести виглядають / земними ключами”, “у вузлики вростає квітка сонця вечорова”, “за зарічком в туман впряглися коні”, “дерева мовчки / переходять ніч убрід…”, “зими оці не прожиті – лише прочуті”, “от і спечено вже картоплю, / на вуглинах ще жевріє літо”... Либонь, немає жодної теми, жодного слова, непідвладного авторові. Цілком справедливо зауважив відомий поет та журналіст Петро Перебийніс: “Заглиблений – ось найпереконливіша, найповніша ознака поетичного таланту Віктора Крупки. Заглиблений у живу природу, у небо і планету…” Поезії Віктора Крупки нагадують ажурне, витончене плетиво – ніжні, тонкі, чуттєві, естетичні, а оригінальні верліброві рядки сповнені філософічності, щирості та світла. М. Жайворон щодо збірки поета зазначає: “Нова книга Віктора Крупки “СОН
ЦЕ” – серйозна заявка на вишукану поетичну естетику у сучасній українській літературі, своєрідне перевесло двох поетичних систем – модернізму і постмодернізму, непересічне явище означених художніх практик”. Для Віктора Крупки “слово промовити, як розділити хліб”. Щиро хотілося б, аби і ви, читачі, долучилися до сонцесяйних поезій Віктора Крупки.
Зі збірки “СОН ЦЕ” Сиве Сонце і сиве сонце вже від сивих обріїв, начерканих прозорою печаллю, ще довго до свойого болю горне, блукаючи снігами задзеркаль. і сиве сонце… стежка не в літописи, не у принади видив первозданних. забуло, як плисти за вірним компасом – лиш пам’ятає дня і ночі грані. і сиве…вже нічим не перевершити, хіба сухого дерева тривогою. молитися на брамі світу першим, аби слова лишалися високими.
Вдячність бабине літо лягає у втечі мої трикрапкою… трохи б дощів – написати про все, що хотілося, що промайнуло і стало зуроченим страхом, що нагадало про втішне і плинну молитву Марії… трохи чекань, трохи більше утоми на денце віри. сни – тятивою, моя підсвідомість – невічністю. вільна душа загубилася. стало провісним тіло з символами задавненими, занадто грішними. Бабине літо ковтками. Забуло про грані споминів, Друзки прощань у кроках давно пропащих… Незабуття…
Хоча вже давно хліб посолений. Може, з дощами повернеться схимна вдячність.
Вірити вірити, так, як віриш воді й віриш кострищу, наче, забув, що у тебе ніколи не було крил, вірити в Бога, бо він говорить до тебе тишею, вірити, збираючи з осінніх яблук космічний пил. вірити у втечі, а ще більше в повернення, вірити у табу і надможливості сьогодні-і-зараз, вірити людям і в людей, плекаючи сонце у зернах, вірити, наче надибав на щастя, фортуну, мольфара. вірити і зливатися зі своєю вірою навпроти завтра, черкаючи і карбуючи дощові малюнки на шклі. на долоні випростається і розквітне не твоя троянда: ти ж бо віддаси її птахам і оцій землі…
Підготувала Ірина ГОЛОВАЙ, викладачка ВСП ОМФК КНУ імені Тараса Шевченка
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
