Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
16 Подія року “Щоб люди жили, як квіти цвіли”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

Дорога до раю

Слово Просвіти, №38 за 2023 рік

Минулої неділі добігала кінця виставка художниці Марії Примаченко, і сотні людей поспішили до Українського Дому, щоб радісно видихнути: встигли! Галина ДАЦЮК, журналістка Встигли потрапити у всесвіт художниці і відчути його магічну силу. Знайомі з дитинства чудернацькі “обличчя” Маріїних птахів, квітів і звірів одразу обступили звідусіль, як рідні істоти. Проте дехто з бестіарію зустрівся вперше, оскільки ці роботи досі не експонувалися. Сто скарбів художньої спадщини створювали цілісну картину Маріїного світу, який вона самовіддано любила й заповідала нам. Оці левади, поле, квітники, небеса свідчили, що її творчість як любов – безумовна. “Щоб люди жили, як квіти цвіли”, – мріяла Марія і жила в гармонії з кожною пелюсткою. Її твори вражають безмежжям фантазії, добром, а дотепні підписи скидаються на самостійні авторські приповідки. “Сидить козлик на пеньочку, грає на скрипочці, а коза у поля пішла, да й другого знайшла”. Загрався, словом. Марія творила завжди – у голодні 30-ті, війну, після Чорнобильського вибуху. Вболівала і вірила, що все лихо минеться. А ще мріяла розмалювати будинки в містах. “Що за дива ми б витворили... Будинки б сміялися до людей”. І на третьому поверсі Українського Дому до мене засміявся такий дивовижний будинок, який створила інша художниця – Поліна Райко з Херсонщини. Проте вразив не лише дім, а й доля художниці, зіткана з суцільного болю й печалі. Вперше Поліна взяла до рук пензлик у 69 років, коли втратила чоловіка-пияка, а дочка загинула в автомобільній трощі. Коли помер син, який перед тим бив матір, виніс з хати усе, що надбали, потрапив до тюрми, повернувся з цирозом печінки, а помираючи, попросив маму не кидати його... Вона простила сина і доглянула до останньої хвилини. Простила всіх і все. А залишившись наодинці з горем, придбала пензлі, дешеву фарбу й намалювала пару голубів. І стала малювати щоночі, зачинивши віконниці, щоб не видно було світла, тамувала сльози, біль і відчувала, що творчість не лише рятує, а й приносить насолоду. Розмальовувала стелю як небеса, стіни від неба до долівки. Населила усі сім кімнат олешківської хати картинами буття. Знайшла місце сестрам, донечці, сину. Посадила у човен чоловіка, який любив рибалити. Посадила у гнізда лебедів, а за весільний стіл – вродливу пару, що нагадувала її закохану молодість. А коли все-усе розмалювала, пустила до хати людей. Когось її творчість вразила, проте місцевий священник сказав, що розписи її “дєтскіє”… Тим часом художницею зацікавилися журналісти і, слава Богу, створили унікальний документальний фільм “Дорога до раю” (1998) з Поліниними одкровеннями. “Покопаю трохи і йду до хати, намалюю два голубки і знову на город... Бува, і плачу, і сміюся, і розмовляю з ни- Короновані птахи Марії ми...” За п’ять років творчості вона переплавила горе у радість, відсвяткувавши всі свої змарновані дні і покривджену любов. Довколишній хатній світ зцілював її і надавав нових сенсів життю. Встигла! А тоді із зорею тихенько заснула серед свого птаства, риб і ріднІ, а ранок вже зустрічала в небі. Хату викупили люди з Канади, оцінивши унікальне явище Поліни Райко і зібравшись зробити тут її музей. Малюнки зберегли у форматі 3D, встигли. Проте життя готувало новий непоправний удар Райській красі, вже без присутності авторки на землі. Нинішнього року в одну мить каховська вода, випущена диким ворогом, затопила Олешки і Полінину хату, увесь її летючий і плаваючий світ пішов на дно. Не випливли ні качки, ні лебеді, не врятувався чоловік у човні. А коли через тривалий час вода стала спадати, іна її поверхні з’явились гребінці півників, дзьобик голубки, випливла родина за весіль- М. Примаченко. “Квіточки, синучки, служіть...” Серед світу Поліни Райко

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин