Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Спеціальний проєкт “СП” · “Ніби диригент хоралу смерті й організованого хаосу спрямовував загони активістів у райони, села, колгоспи”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

“Голод довів їм, хто тут господар”: Мендель Хатаєвич

Слово Просвіти, №38 за 2023 рік

Зазначена фраза вперше постає у книзі політемігранта Віктора Кравченка (Chose Freedom. New York. 1946. P. 130). Вона належить другому секретареві ЦК КП(б)У і сек! ретареві Дніпропетровського обкому Менделю Хатаєвичу – активному організатору Го! лодомору в Україні. Її також використав відомий американський історик Роберт Кон! квест, автор світового бестселера “Жнива скорботи” (1986). Факт голоду визнавали йо! го ідеологічні однодумці, але у службовому листуванні. “Откровеніє” Хатаєвича було ку! луарним, не публічним. Дослідники скептично сприймають його можливі висловлюван! ня, але зануримось у той час. Василь МАРОЧКО, професор, доктор історичних наук Мендель Хатаєвич народився 22 березня 1893 р. у Гомелі в родині “дрібних єврейських торговців”. У дитинстві, як наголошував в одній з автобіографій, зазнав “злиднів і незгод”, але не голодував: заробляв на хліб продажем газет, навіть став власником газетного кіоску у 1911 р. Двадцятирічним юнаком покинув паперову комерцію і захопився політикою, пристав до більшовиків. Отримав термін заслання, а п’ять післяреволюційних років присвятив партійній роботі в Росії. Першим номенклатурним призначенням в Україні була посада секретаря Одеського губкому КП(б)У в червні 1923 – травні 1924 р. У січні 1928 р. Сталін повернувся до принципу продрозверстки, запровадивши так звані “надзвичайні заходи”, тобто системне позбавлення селянського хліба за допомогою карально-репресивних методів. Секретар Середньоволзького крайкому ВКП(б) Хатаєвич всіляко прагнув вислужитися, але в жовтні 1929 р. отримав догану за невиконання річного плану хлібозаготівлі. Дбаючи про власний номенклатурний затишок, заходився діяти: ініціював кримінальну відповідальність селян за ухилення від виконання натуральної повинності, застосування “економічного методу бойкоту” заможних селянських господарств, тобто товарної блокади. 9 жовтня 1929 р., щоб догодити Кремлю і засвідчити особисту відданість вождю, просив дозволу ЦК ВКП(б) на створення при ОГПУ “трійок для позасудової розправи” і проведення кількох показових “судів проти куркулів-терористів”. Держава-терорист, сповідуючи ідеологію соціал-шовінізму, легко навішувала політичні ярлики, але не помічала за собою власних злочинів проти мирного населення. Спадкова хвороба великодержавного шовінізму притаманна для політичного керівництва сучасної Росії. Навесні 1930 р. Хатаєвич не переймався “злиднями і незгодами” селян, яких примусова колективізація позбавила землі, худоби, майна. Інстинкт самозбереження номенклатурного посадовця правив йому за дороговказ: обов’язково виконати річний план, застережливо попередивши політичне керівництво про можливі руйнівні наслідки. 24 травня 1930 р. він повідомив Сталіна про “нестачу хліба”, яка стала причиною “виходу з колгоспів бідняків, що виїздять на заробітки, пошуки хліба”, а біля райвиконкомів “збираються голодні масовки з вимогою хліба”. До голодних бунтів, які охопили лівий і правий береги Середньої Волги, додався рух понад 100 тисяч біженців голоду з Казахстану. Політична відповідальність за соціальні наслідки лягала на партійного секретаря краю, тому доводилося виявляти оперативність і номенклатурну гнучкість. Зерно перебувало у віддалених районах, яке потрібно було терміново вивезти, щоб не “розбазарили”, відтак розпорядився видати 2 пуди на кожну підводу для вивезення 4 млн пудів хліба. Сталін і Молотов назвали його ініціативу “здирництвом”. Одночасно попередили: не вивезеш, зіпсуєш хліб – відповідатимеш сповна. У вересні 1931 р. Хатаєвич просив залишити половину мірчука (натуральний податок з млинів) на потреби краю, але нарком постачання СРСР Анастас Мікоян відмовив йому. Місцеві партійні посадовці більше боялися недовиконання хлібозаготівельного плану, ніж його руйнівних соціально-економічних наслідків. Вони балансували між особистою номенклатурно-посадовою відповідальністю і масовим голодуванням населення, занепадом господарств. Восени 1931 р. Хатаєвич відзвітував про вивезення лише 56 млн пудів зі 100 млн річного плану для Середньої Волги. Він просив керівництво зменшити план, але Каганович і Постишев повідомили Сталіна: “Думаємо дуже вилаяти і рішуче відхилити”. Усі знали про “дефіцит” фуражу, насіння і “продовольчо-хлібних ресурсів”, але спокійно ігнорували катастрофічну ситуацію. Хатаєвич не приховував основної причини хлібного “дефіциту” : “метод голого командування, адміністрування”. Отже, маємо зізнання наміру і дії масового позбавлення селян хліба. Недовиконання радгоспами їхніх завдань Хатаєвич прагнув виправити “заготівлями по селянському сектору”. Враховуючи “особливі заслуги” і набутий досвід Хатаєвича в організації хлібозаготівлі, Кремль відрядив його в Україну. 13 жовтня 1932 р. сталінський емісар приступив до виконання посадових обов’язків секретаря Дніпропетровського обкому та другого секретаря ЦК КП(б)У. Він приїхав для “підсилення хлібозаготівлі” за тиждень до призначення “групи Молотова”. Сталінський десант мав руйнівну, а не миролюбну місію. 22 жовтня “другий”, але насправді повноважний секретар, повідомив Сталіна: “Сьогодні виповнилося лише 9 днів, як я працюю на Україні. Було б з мого боку, меншою мірою, дивно, якщо б я претендував на яке-небудь вичерпне знання тутешніх умов та ситуації”. Аби убезпечити себе від сталінського гніву, улесливий емісар виклав правду: Україна вивезла 140 млн, а залишилося 235 млн пудів, тому “для мене є дуже цілком незаперечним, що цієї кількості хліба Україна не зможе дати”. Призначення Хатаєвича було своєрідною розвідкою-боєм, рекогносцировкою місцевості, тож і бідкався через незнання “тутешніх умов та ситуації”. За ним підтягувалася “група Молотова” з особливими уповноваженнями штурмовиків карально-репресивної експедиції. Донесення Хатаєвича, який не радився з політичним керівництвом України, були конкретними, але зі зміщенням акцентів. Він не говорив Сталіну всієї правди або ж подавав її дозовано. Основною причиною “ганебного прориву” з хлібозаготівлею вважав технічні обставини: втрати під час жнив, “розкрали і розбазарили”, “демобілізація” і розслаблення партійно-радянського активу. Визнав і фактор “перенапруження плану”, тому просив зменшити його на 70 млн пудів. Сталінський ревізор з необмеженими повноваженнями балансував між реальними можливостями України дати хліб і ймовірністю масових жертв штучного голоду. Уникав обіцянок, якщо вони стосувалися остаточно встановленого плану заготівлі хліба. За таких обставин застережливо заявляв: “Занадто я ще молодий українець для цього”. Подібні заяви дозволяв собі Молотов на посаді першого секретаря ЦК КП(б)У в 1921 р. 30 жовтня 1932 р., коли Молотов збирався в Україну, Хатаєвич особисто очолив хлібозаготівлі на Харківщині. Ніби диригент хоралу смерті й організованого хаосу спрямовував загони активістів у райони, села, колгоспи. Від помаху його руки вимирали селянські родини. У листопаді він керував спеціальною операцією з “ліквідації основних куркульських і петлюрівських кубел” на Одещині. Політичні та військово-оперативні дії кремлівських ординців були спрямовані на “розгром куркульських груп, які проводили активну боротьбу проти хлібозаготівлі”. Заклики “посилити репресії”, завдати “рішучих ударів знахабнілим куркульським елементам” стали звичною риторикою для Хатаєвича. Він добре знав про залишення “без насіння, без продовольства” колгоспників, але не каявся. 4 листопада запропонував промтоварну блокаду сіл, які не виконували державної натуральної повинності. Його ініціативу вітав Молотов, а згодом підтримав і Сталін. 8 листопада вождь зазначив: “ЦК ВКП обговорює питання про заборону завозу товарів для українського села на термін, допоки Україна не зможе чесно та акуратно виконувати скорочений план хлібозаготівлі”. Окрилений увагою диктатора, Хатаєвич запропонував вносити до валового збору “невраховані відходи”, тобто третину намолоченого зерна. Вимагав від секретарів обкомів рішучої боротьби з “розкраданням хліба”, а також “проведення судових репресій і безжалісної розправи із злочинними елементами у правліннях колгоспів”. Запопадливість другого секретаря, який вважав себе першим, тому що безпосередньо спілкувався з Сталіним, не знала меж зухвалості. На початку листопада 1932 р., щоб продемонструвати власну політичну вагомість і готовність до рішучих дій з наміром свідомого позбавлення українських селян хліба, Хатаєвич написав брошуру. Її підготовка до друку викликала обурення у членів політбюро ЦК КП(б)У та особисто С. Косіора. 18 листопада вони вимагали її вилучення і “внесення до неї Хатаєвичем необхідних змін”. Автор наполягав на поширенні брошури, переконував самого Молотова в доцільності виходу. 20 листопада в листі до Молотова підтвердив усталений намір: “доведеться брати будь-який хліб в колгоспах і де завгодно, не рахуючись з тим – товарний він чи не товарний”. Він запевняв голову союзного уряду, що саме так і діяв у районах, де йому “доводилося організовувати і проводити хлібозаготівлі”. До брошури потрапили дві промови Хатаєвича: 2 листопада на обласній нараді секретарів райкомів партії Харківщини і партійних зборах ВУ- АМЛІНу 3 листопада 1932 р. Одним із учасників першого зібрання, на якому полум’яно виступав Хатаєвич, був активіст, спогади якого використав В. Кравченко у 1946 р. Повний текст його спогадів цитує і Р. Конквест у “Жнивах скорботи”, українське видання яких побачило світ у 2007 р. Хатаєвич закликав активістів “без вагань і гнилого лібералізму” забирати хліб у селян, позбутися “буржуазної гуманності”, “безжалісно бити всюди” куркулів. Його категоричність, яка стала тоді звичною, вражала цинізмом: “Це війна – або вони нас, або ми їх”. Злочинність наміру і відвертість його проголошення вражає: “Ваше завдання – взяти хліб будь-якою ціною. Видавіть його звідусіль, де б він не був захований, – у печах, під ліжками, в льохах чи у схованках на задніх дворах”. Зустрічається теза про “твердість більшовиків”, яку тоді виголосив Молотов, а Хатаєвич її запозичив. Промова просякнута настановами Молотова, а категоричність висловлювань уже була озвучена Хатаєвичем раніше, тому спогади учасника наради 2 листопада вселяють довіру. “Вас підтримує партія. Товариш Сталін чекає цього від вас. Боротьба йде не на життя, а на смерть; краще зробити набагато більше, ніж недостатньо”, – закликав Хатаєвич районний актив. Можливо, йому написали текст промови в апараті ЦК, адже в листі до Молотова скаржився, що “дуже мало читав”, не вважав себе теоретиком, а практиком з великим “досвідом більшовика-організатора”. 19 грудня 1932 р. в Україну прибув Постишев – “особо уповноважений” Сталіна. Цинічний інквізитор у вишиванці витіснив Хатаєвича з передових позицій, став другим секретарем. Разом із Кагановичем заслухав звіт Хатаєвича про хлібозаготівельні погроми на Одещині. Чомусь зникла його “ліберальна” риторика про “товарне” зерно, а натомість постала інша практика: “доведеться збирати розкриттям ям і чорних амбарів”. 21 грудня йому “доручено нагляд за Харківською областю”, а спільниками з вилучення хліба були два наркоми (К. Сухомлин, С. Канторович), 7 райуповноважених, 12 військових начальників. 27 грудня Хатаєвич намагався пояснити Сталіну невиконання Україною річного плану хлібозаготівлі. У листі постає войовнича риторика і звинувачення інших: “чергова крайність – в бік відмови від всякого твердого адміністрування на селі”, опортуністична “м’якотілість влади”, вплив “перегинолячності”, розкрадання врожаю, захоплення “організацією громадського харчування в колгоспах”, “куркульська зрівнялівка” розподілу на трудодні тощо. Він не “вдався до паніки”, а хотів вислужитись: “Кожен, хто бачить, як я працюю тут, на Україні, підтвердить, що я працюю, не жаліючи сил і здоров’я, на всі сто відсотків у межах своїх можливостей за тутешніх умов”. Сталін відреагував лаконічно: “Цікаво”. А Молотов, щоб перекласти провину за “провал” на Хатаєвича, додав ремарку: “Хибну установку свою т. Хатаєвич поглиблює”. За таких обставин мав доводити свою принциповість. У січні 1933 р. Хатаєвич підписував директиви із закликом до застосування суворих репресій проти “саботажників” хлібозаготівлі, про “заходи до недопущення масового виїзду одноосібників і колгоспників” за хлібом, про заборону продажу залізничних квитків селянам. Наполегливо підтримував практику режиму “чорних дощок”, тобто соціальної ізоляції і продовольчої блокади українських сіл.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин