Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 11сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №39 за 1997 рік

Слово Просвіти, №39 за 1997 рік

| 5 і | 5 - Жоли берешся читати вірші Бориса Ковгара, то відчуваєш дей дискомфорт -- натреноване око одразу мітить зазубрини рядка, мох пощербини, важкий подих інтонацій-- Що й казати -- його вірші не д упереджених чи суєтних читачів, до них треба обережно прислухатиє причитатись, вдихатись, аби вловити ту речетативпу струпу, яка звуч у глибипі єства автора ії примушує його «мережити рядки». УІожливо, | оповідність, яку не можна не вловити у творах Б. Ковгара, -- йог , відкревного пра-пра-оповідача, який виговорював свою душу під невідомий нам інструмент на ши рокий степ, на чисті води» А можливо, це зроз ліка звичніша і -- страшніша в своїй суті потреба самотньої людини 7 а! пови - з тав в свою самотність словом, втішатися словом, зцілитися словом. Як би там було, але коли душа ваша не до кінця зчерствіла, ви раптом зі, чув: т: точинає вопа вібрувати у відповідь на звучання внутрішньої мелодії рядкі кот 2і РР п й їі че - РАНУ НИЙ г? 2 б 1 - Я ції шканська УДО чи - Ж а г і. . з йі - і і Ковгара, як нижеться на сурову нитку йо - г чтю чи У ям й чом М - ; я З чи Те ч - ч 4 і » : й г, й; трі "ралі «КГ . м к т «о а. ю чл о хг і й ай "п : п рті жі - ре наго а лет Р "яр г я чу | КО ни ча м ою У б ї о 1 чно Г пи, ж Ж я і СР клі й. А ї г ю У я ч М - я й й Па з - - о Ж У» ад / й, о А і Рі і я У Т б у ї Я - ч'ч - че ; я чною» в У, м Ум У о | и 2 ї Пи че ГГ "р З їй - чі сі я т - з "а - " "г ій В , і -і -ОО ч І, " і » , ї бай. - ее и "у "его ай ль ти "пр «нь мМ Роз 5 я «М зи я ' ч 5 - . М, і - б г, й -'-о -'в - Че я п я и ли кт - оч А - - ДО УКРАЇНИ ГИБЕЛЬНА ЛЮБОВ Та не вмер козак, рятувався поезією, писав спогади про душогубів | в дні які занурило нутро... - Замість людей у вишитих танках, вою Зомісто личок, жалісно нолитих, Висять мундири.. воїнів убитих, Лищить жура на орденських планках. Тут було Січ. Духовна. Цитадель Народних співів, збуджених звичаїв. мене з одним із них, милим милівцем Мабуть, не знайдеться людини, Борисом Ковгаром, людиною яка б, мандруючи сивим Брест- Литовським трактом, нескинулась здивовано-радісно, не всмідхнулася до поетичної назви придорожнього сільця -- Мила. Неодноразово тішив 1 я свої очі й серце Милою та все дякував Богові за те, що він не дозволив стоганити маланчукам-щербицьким цієї зворушливої до сліз назви огидним Лєнінським чи Жовтнєевим. І думалось мені, що й люди в цьому селі незвичайні, через одного поети, співаки, гудожники. Г ось доля звела ПРИСМЕРКОВИЙ ДЗВІН Овражується Кий - через моїх синів | Мило вражиться - через моїх небожів: Ось так створив Ти Світ, всемипостивий Боже, И на муку пеклову поздрастував мені Інфарктами впіймав, не вигадав би що б - Перемінить аби в моїх досадних днинах Чвертьздровія ж : єто ж сама чвертьлюдина, Омежена впритуп порятункових спроб | схніється в дворі, намаренім Тут буть Всі ж геть-то вимерли і в могилки забрались Зостався як на сміх - вони й не погуколи У ту, що мирить всіх, порятункову ж путь | ходжу між могил, як а петоргічнім еЄНІ, Нездатний пам'ятника, пюдськи щоб, зорудить Колгоспна їм земля Тут бупа, як ! буде, - В чвертьсилу правлено на гробковій весні 9. 11.1993 Який, на здрастє!, ум спішиться молотить Свідомість зеківську, вматюжену Тут жити? - То очі вдоумля - на бантині вчепитись, То, їх же, зозла десь під транспортом стулить Буває все, кінець; до дідька Цей ось (Світ, Де все наперечеп й хонурними синами, Де Паніка в мізках чом зачиняпись брами Небесних Синіх Врат чи й гробкових воріт - Коли ж бупо якраз ковтнути свят-Землі Нездатність, вроджену без куряви старати? И хто кинув в мамин двір для мене вВлоОдні грати, Тащей в ніжнішОму на імення селі? Того ніхто не зна Те - ні в кого СПИТОТь | це ще геть сумніш, що як же те не відать? Все ж Промисел Творця! Й від нього всі ці біди Ще при живих сонцях людину загортоть? 22.09. 1993 АГОВ, ТОЛЬКО! То де ж Толян (як зеківськи спитати), - Пан Лупиніс? Все той же допр | той же конвоір - В Поважнить пил премудрий прокурор Клопоче Суд зо слідчИМИ И всі скопом, Одбувши пль їз Хмарою мороку, на вольний як манір зялись 6 . лись його, од нього ж, визволяти! назжного, чутливого на добро й красу серця й нелегкої, трагічної долі. За «шевченкавські» вуса, вишиванку та за те, що стівав у антпирадянсько- - му, ворожому ладові хорі «Гомін» 1 був приятелем-однодумцем Івана Гончара, його 8 жовтня 19/г2 року кинули за грати печально знаменитої на цілий світ Дніпропетровської «психушки». І просидів він там арзіс шість літ. Сидів би й більше, але після другого інфаркту його у 1978 році звільнили... помирати. Уже новий супонять приговор | цим судом та ділом, стид і страм Відкинувши, як речі не суттєві, Система чавить . цінності ж життєві, Що й Лупиносом вирядились в Храм. |- хоч би що| А й справді, в чім жура: Хто дулю дасть їй службу відправляти? Запраглось, -- вмить схопила й депутата Тепер ось й Лупиносові пора; Не виступав щоб. Та й ряди омонів Не рвав народом, збуренім їх рвоть И «Вечірній Київ» фотографувать Не смів би в'язня - Божу за Їкону Юриста зна: вчорашні спецпсихзеки, «Чуть что», вже завтра в зони загримлять Як й та ж Народна, карна, депутать, 3 істопників що вирвалась в держрекет; Всьому свій час. Суди те нюхом чують Вернеться ІМ. И законопатять знов До України гибельну пюбов, ЩЦо В Лупиносах ДНІОЄ ночує Укотре (Ї) вкрали легіня - з дороги Т; правоможні жевжики ловить, Ось так весь вік по камерах й живи, 30 СМІХОМ виметнутий органам но роги -- Агов, Только! Не ті зараз часи Не те заліззя броньових зовісів, Вкладайся нар. | - шли їх до стобіса, дк ноги мити візьмуться просить ВЕЛИКА КОЛИСКА До 79-річчя / М Гончара Ті хто вважа", що сконола Доктрина, Маланчуків одпоївши нодлють, Сльози надрадості дарма проллють, - В муках наороджувавсь Рух Укроїни. «Гомоном» чулась мистецька хаотино У шістдесятих | з цього двора Січ Запечерська на схили Дніпро Вперше виводила - Рух України В радих сонцях трояндилися стіни, Ночі терпілися страхом облоав, Він як мужнів, в Козака виростав, Нині так грімний, Рух Укроїни Проститься хай спецпсихзекові виннім, Але не було б в тих днях Гончаро, Хто б ще одчайницьки жар Кобзаря 14. 07. 1991 у білих халатах (в 1992 році газета «Слово» надрукувала його біографічну повість «Спец»), будував-добудував батьківську хату на хуторі Мила, виховував дітей 1 онуків. Будете, дорогі читачі, їхати з Києва в напрямку Житомира, 1 на 12-му кілометрі «зачетившись» поглядом за чарівну назву малої батьківщини поета Бориса Ковгара, побажайте шому щастя. Микола ЛИТВИН а о Й Й Так й нароздмухував - в Рух України? Вільно тепер побивати Доктрину Брежнєвськи-сусловських маланчуків, Літ тому двадцять ось з цих Козаків Рвали, -- собаками! - Рух України. В тюрмах гноїли, в спецах кагебинних «Хворі» випалював партгіппокрот, Той антисвіт, що родив Апарат, Горне на звалища - Рух України! Зно" і без мене достойна родина, Але ж не гріх ще г ще повторить. Бог би не дав нам отсеї гори - Де б й спородив себе-сь Рух України? Власті питались, одбув як провини - Що, небуло бяк тогді Гончара? Міг би й не бути. Та ж була - пора Дням одливатися в Рух України Спаво Господарю, з нами що й нині, Многая літа його рокам! Славну колиску гойдала рука З славним дитятком - Рух України! ЕТЮД З ГАРМАТАМИ Гуляла Січ. Я бачив її Дні - Ф Запечерській вольниці, де нині Стоїть музей (співочій Україні? Та боронь Боже) -- вимерлій війні Ціляють в Небо з пагорбів стволи, Стримить ракето - Сонечку упроти, | це - на місці Вічної Скорботи, Де злі бої й піснями зацвіли Хто «Гомін» знав і гомоняном був У цих місцях, так вхожених війною, Не однайде плоцдарму того бою, Де Хор набрів мінкультівську злобу Ах, той, для многих пам'ятний, рочок, Як стапи слідчі пісню розгрібати - Абись фронтам одслужені гармати Вознесли свій над Києвом смичок Тринадцять літ, застійницьки пихих, Стояла січ духовності країни, Хто відо" те за нової години? Де піснярі - з одвожницьких отих? Грозить заліззя гордо над Дніпром, Як те | личить коханій звитязі, Воно не зна", стоїть о котрій базі 7. 01. 1990 в думках | На божевільність схожа ця любов, -- Де ділось те?.. - зажурено питає Сусідка їй, старесенька Адель. 17. 11. 1989 МОЛИТВА ЛЮБОВІ, ПРИСВЯЧЕНА ПРЕКРАСНІЙ Л. І. Що Ви ще є, владарко ручок милих, | | що в мені... не каються щось Сили - | Горнуть до уст трояндовий улов. о Знайдіть, як я Ваш погляд поміж днів, | ||8/ Так геніальних болі і на втрати, 8 бно | Вам навік отабориться в хату, Що так щасливо дражниться менії Не все тут прах, як ви ще всьому є, Не все - зола з любовій одгорілих, Раз і в мені мій розпач посивілий В таку, Вас стрівши, квітку постає Та й жить нащо - не кличучи бажань, Че люляючи серце, як ось нині? Простіть все це запізненій людині, Що так втомилась од наївних ждань. Я в курсі, що: згубити Вас мені В якусь із хвиль (як найдену випадком); Для Ваших ніжок статися б зо кладку, Зк йтимете.. до райдужних човнів! Старенький Гете радісно писав Сімнадцятьрічним стріченим красуням, Світи міняються, та все такі ж нам Юні, В котрих ся бард поезії скресов Пройде цей хміль (не дай Бог, як пройде), | знов я Вас шукатиму світами - Абись розряд упав десь тею ж Вами Та запалив це життячко руде. 30. 06. 1989 РОСТУТЬ ОНУКИ Я іногді розказую, з досади, Про ту любов, в можливих що була Поки її гра інша не звела - На ті ж, на ті ж Жовтневі барикади Де всівсь світогляд, райдуга знико, Бо однодумство вкочує розмрії, Такий продукт пюбити вже не вміє, Як і ходить на пюбих коблучках Відтак, стаєш ні в Сих і ані в Тих, Щось на зразок порожності в об'ємі, А ти поет, а ти - не ратник схеми Тож як за цеї жить порожности? А треба жить. Та й стали у ряду Нові клопоти з продажем любові Ростуть онуки. Ніжками здорові, Вже топчуть діда душу молоду! Ну, ось журо і схлюпнупо. Життя Таки ознаки роидужні вертає, Хай жиє день, що радощів питає, | встріч йому трояндиться дитя Атож, нехай; любов - то божий дар Збирайсь но силі витримоть онуку, Вона зачне як турзати ту муку, Той в свіжих днях невипюблений жар. 7. 01. 1988

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин