Сторінка · с. 11сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №39 за 1997 рік
Слово Просвіти, №39 за 1997 рік
| 5 і | 5
- Жоли берешся читати вірші Бориса Ковгара, то відчуваєш дей дискомфорт -- натреноване око одразу мітить зазубрини рядка, мох пощербини, важкий подих інтонацій-- Що й казати -- його вірші не д
упереджених чи суєтних читачів, до них треба обережно прислухатиє причитатись, вдихатись, аби вловити ту речетативпу струпу, яка звуч
у глибипі єства автора ії примушує його «мережити рядки». УІожливо, | оповідність, яку не можна не вловити у творах Б. Ковгара, -- йог , відкревного пра-пра-оповідача, який виговорював свою душу під невідомий нам інструмент на ши рокий степ, на чисті води» А можливо, це зроз ліка
звичніша і -- страшніша в своїй суті потреба самотньої людини 7 а! пови - з тав в
свою самотність словом, втішатися словом, зцілитися словом. Як би там
було, але коли душа ваша не до кінця зчерствіла, ви раптом зі, чув: т:
точинає вопа вібрувати у відповідь на звучання внутрішньої мелодії рядкі
кот 2і РР п й
їі че -
РАНУ НИЙ
г?
2
б 1
- Я ції шканська УДО
чи - Ж
а г і. . з йі - і і Ковгара, як нижеться на сурову нитку йо - г чтю чи У ям й чом М - ; я З чи Те ч - ч 4 і » : й г, й; трі "ралі «КГ . м к т «о а. ю чл о хг і й ай "п : п рті жі - ре наго а лет Р "яр г я чу | КО ни ча м ою У б ї о 1 чно Г пи, ж Ж я і СР клі й. А ї г ю У я ч М - я й й Па з - - о Ж У» ад / й, о А і Рі і я У Т б у ї Я - ч'ч - че ; я чною» в У, м Ум У о | и 2 ї Пи че ГГ "р З їй - чі сі я т - з "а - " "г ій В , і -і -ОО ч І, " і » , ї бай. - ее и "у "его ай ль ти "пр «нь мМ Роз 5 я «М зи я '
ч 5 - . М, і - б г, й -'-о -'в - Че я п я и ли кт - оч А - -
ДО УКРАЇНИ ГИБЕЛЬНА ЛЮБОВ
Та не вмер козак, рятувався поезією, писав спогади про душогубів
| в дні які занурило нутро... -
Замість людей у вишитих танках, вою Зомісто личок, жалісно нолитих, Висять мундири.. воїнів убитих, Лищить жура на орденських планках. Тут було Січ. Духовна. Цитадель Народних співів, збуджених звичаїв.
мене з одним із них, милим милівцем
Мабуть, не знайдеться людини, Борисом Ковгаром, людиною
яка б, мандруючи сивим Брест-
Литовським трактом, нескинулась здивовано-радісно, не всмідхнулася до поетичної назви придорожнього сільця -- Мила.
Неодноразово тішив 1 я свої очі й серце Милою та все дякував Богові за те, що він не дозволив стоганити маланчукам-щербицьким цієї зворушливої до сліз назви огидним Лєнінським чи Жовтнєевим. І думалось мені, що й люди в цьому селі незвичайні, через одного поети, співаки, гудожники. Г ось доля звела
ПРИСМЕРКОВИЙ ДЗВІН
Овражується Кий - через моїх синів | Мило вражиться - через моїх небожів: Ось так створив Ти Світ, всемипостивий
Боже,
И на муку пеклову поздрастував мені
Інфарктами впіймав, не вигадав би що б -
Перемінить аби в моїх досадних днинах
Чвертьздровія ж : єто ж сама чвертьлюдина,
Омежена впритуп порятункових спроб
| схніється в дворі, намаренім Тут буть
Всі ж геть-то вимерли і в могилки забрались
Зостався як на сміх - вони й не погуколи
У ту, що мирить всіх, порятункову ж путь
| ходжу між могил, як а петоргічнім еЄНІ,
Нездатний пам'ятника, пюдськи щоб, зорудить
Колгоспна їм земля Тут бупа, як ! буде, -
В чвертьсилу правлено на гробковій весні
9. 11.1993
Який, на здрастє!, ум спішиться молотить
Свідомість зеківську, вматюжену Тут жити? -
То очі вдоумля - на бантині вчепитись,
То, їх же, зозла десь під транспортом стулить
Буває все, кінець; до дідька Цей ось (Світ,
Де все наперечеп й хонурними синами,
Де Паніка в мізках чом зачиняпись брами
Небесних Синіх Врат чи й гробкових воріт -
Коли ж бупо якраз ковтнути свят-Землі
Нездатність, вроджену без куряви старати?
И хто кинув в мамин двір для мене вВлоОдні грати,
Тащей в ніжнішОму на імення селі?
Того ніхто не зна Те - ні в кого СПИТОТь
| це ще геть сумніш, що як же те не відать?
Все ж Промисел Творця! Й від нього всі ці біди
Ще при живих сонцях людину загортоть?
22.09. 1993
АГОВ, ТОЛЬКО!
То де ж Толян (як зеківськи спитати), - Пан Лупиніс? Все той же допр | той же конвоір - В Поважнить пил премудрий прокурор Клопоче Суд зо слідчИМИ И всі скопом, Одбувши пль їз Хмарою мороку,
на вольний як манір
зялись 6 . лись його, од нього ж, визволяти!
назжного, чутливого на добро й красу серця й нелегкої, трагічної долі. За «шевченкавські» вуса, вишиванку та за те, що стівав у антпирадянсько-
-
му, ворожому ладові хорі «Гомін» 1 був приятелем-однодумцем Івана Гончара, його 8 жовтня 19/г2 року кинули за грати печально знаменитої на цілий світ Дніпропетровської «психушки». І просидів він там арзіс шість літ. Сидів би й більше, але після другого інфаркту його у 1978 році звільнили... помирати.
Уже новий супонять приговор | цим судом та ділом, стид і страм Відкинувши, як речі не суттєві, Система чавить . цінності ж життєві, Що й Лупиносом вирядились в Храм. |- хоч би що| А й справді, в чім жура: Хто дулю дасть їй службу відправляти? Запраглось, -- вмить схопила й депутата Тепер ось й Лупиносові пора; Не виступав щоб. Та й ряди омонів Не рвав народом, збуренім їх рвоть И «Вечірній Київ» фотографувать Не смів би в'язня - Божу за Їкону Юриста зна: вчорашні спецпсихзеки, «Чуть что», вже завтра в зони загримлять Як й та ж Народна, карна, депутать, 3 істопників що вирвалась в держрекет; Всьому свій час. Суди те нюхом чують Вернеться ІМ. И законопатять знов До України гибельну пюбов, ЩЦо В Лупиносах ДНІОЄ ночує Укотре (Ї) вкрали легіня - з дороги Т; правоможні жевжики ловить, Ось так весь вік по камерах й живи, 30 СМІХОМ виметнутий органам но роги -- Агов, Только! Не ті зараз часи Не те заліззя броньових зовісів, Вкладайся нар. | - шли їх до стобіса, дк ноги мити візьмуться просить
ВЕЛИКА КОЛИСКА До 79-річчя / М Гончара
Ті хто вважа", що сконола Доктрина, Маланчуків одпоївши нодлють, Сльози надрадості дарма проллють, - В муках наороджувавсь Рух Укроїни. «Гомоном» чулась мистецька хаотино
У шістдесятих | з цього двора
Січ Запечерська на схили Дніпро Вперше виводила - Рух України
В радих сонцях трояндилися стіни, Ночі терпілися страхом облоав,
Він як мужнів, в Козака виростав, Нині так грімний, Рух Укроїни Проститься хай спецпсихзекові виннім, Але не було б в тих днях Гончаро, Хто б ще одчайницьки жар Кобзаря
14. 07. 1991
у білих халатах (в 1992 році газета «Слово» надрукувала його біографічну повість «Спец»), будував-добудував батьківську хату на хуторі Мила, виховував дітей 1 онуків.
Будете, дорогі читачі, їхати з
Києва в напрямку Житомира, 1 на 12-му кілометрі «зачетившись»
поглядом за чарівну назву малої
батьківщини поета Бориса Ковгара, побажайте шому щастя.
Микола ЛИТВИН
а о Й Й
Так й нароздмухував - в Рух України?
Вільно тепер побивати Доктрину
Брежнєвськи-сусловських маланчуків,
Літ тому двадцять ось з цих Козаків
Рвали, -- собаками! - Рух України.
В тюрмах гноїли, в спецах кагебинних
«Хворі» випалював партгіппокрот,
Той антисвіт, що родив Апарат,
Горне на звалища - Рух України!
Зно" і без мене достойна родина,
Але ж не гріх ще г ще повторить.
Бог би не дав нам отсеї гори -
Де б й спородив себе-сь Рух України?
Власті питались, одбув як провини
- Що, небуло бяк тогді Гончара?
Міг би й не бути. Та ж була - пора
Дням одливатися в Рух України
Спаво Господарю, з нами що й нині, Многая літа його рокам! Славну колиску гойдала рука
З славним дитятком - Рух України!
ЕТЮД З ГАРМАТАМИ
Гуляла Січ. Я бачив її Дні -
Ф Запечерській вольниці, де нині Стоїть музей (співочій Україні?
Та боронь Боже) -- вимерлій війні Ціляють в Небо з пагорбів стволи, Стримить ракето - Сонечку упроти, | це - на місці Вічної Скорботи,
Де злі бої й піснями зацвіли
Хто «Гомін» знав і гомоняном був
У цих місцях, так вхожених війною, Не однайде плоцдарму того бою, Де Хор набрів мінкультівську злобу Ах, той, для многих пам'ятний, рочок, Як стапи слідчі пісню розгрібати - Абись фронтам одслужені гармати Вознесли свій над Києвом смичок Тринадцять літ, застійницьки пихих, Стояла січ духовності країни,
Хто відо" те за нової години?
Де піснярі - з одвожницьких отих? Грозить заліззя гордо над Дніпром, Як те | личить коханій звитязі,
Воно не зна", стоїть о котрій базі
7. 01. 1990
в думках |
На божевільність схожа ця любов,
-- Де ділось те?.. - зажурено питає Сусідка їй, старесенька Адель.
17. 11. 1989
МОЛИТВА ЛЮБОВІ, ПРИСВЯЧЕНА ПРЕКРАСНІЙ Л. І.
Що Ви ще є, владарко ручок милих, | | що в мені... не каються щось Сили - |
Горнуть до уст трояндовий улов. о
Знайдіть, як я Ваш погляд поміж днів, | ||8/
Так геніальних болі і на втрати, 8 бно
| Вам навік отабориться в хату,
Що так щасливо дражниться менії
Не все тут прах, як ви ще всьому є, Не все - зола з любовій одгорілих, Раз і в мені мій розпач посивілий
В таку, Вас стрівши, квітку постає
Та й жить нащо - не кличучи бажань, Че люляючи серце, як ось нині? Простіть все це запізненій людині,
Що так втомилась од наївних ждань. Я в курсі, що: згубити Вас мені
В якусь із хвиль (як найдену випадком); Для Ваших ніжок статися б зо кладку, Зк йтимете.. до райдужних човнів! Старенький Гете радісно писав Сімнадцятьрічним стріченим красуням, Світи міняються, та все такі ж нам Юні, В котрих ся бард поезії скресов Пройде цей хміль (не дай Бог, як пройде), | знов я Вас шукатиму світами - Абись розряд упав десь тею ж Вами Та запалив це життячко руде.
30. 06. 1989
РОСТУТЬ ОНУКИ
Я іногді розказую, з досади,
Про ту любов, в можливих що була Поки її гра інша не звела -
На ті ж, на ті ж Жовтневі барикади Де всівсь світогляд, райдуга знико, Бо однодумство вкочує розмрії, Такий продукт пюбити вже не вміє, Як і ходить на пюбих коблучках Відтак, стаєш ні в Сих і ані в Тих, Щось на зразок порожності в об'ємі, А ти поет, а ти - не ратник схеми Тож як за цеї жить порожности?
А треба жить. Та й стали у ряду Нові клопоти з продажем любові
Ростуть онуки. Ніжками здорові, Вже топчуть діда душу молоду!
Ну, ось журо і схлюпнупо. Життя Таки ознаки роидужні вертає, Хай жиє день, що радощів питає, | встріч йому трояндиться дитя Атож, нехай; любов - то божий дар Збирайсь но силі витримоть онуку, Вона зачне як турзати ту муку, Той в свіжих днях невипюблений жар.
7. 01. 1988
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
