Суспільство і ми · с. 4сторінка оригіналу ↗
ВИЩЕ ПОЛІТИКИ
Слово Просвіти, №39 за 2005 рік
Олександр Костенко руйнування застарілих форм організації науки, а вступити з ними в конкурентну боротьбу, і в такий (природний, а не волюнтаристський) спосіб витіснити за допомогою нових наукових корпорацій ту ж Національну академію наук України, якщо вона не витримає їхньої конкуренції. Інший шлях — протиприродний і тому неприйнятний. Держава повинна підтримати саме такий шлях реформування вітчизняної науки, створивши сприятливі умови для наукової конкуренції. Право на існування хай має та наукова корпорація, яка виявиться конкурентоспроможнішою, а неконкурентоспроможна хай витісняється “мирним” шляхом конкуренції, а не знищується по-волюнтаристськи, насильно. Принцип конкуренції у боротьбі нового зі старим запровадила сама Мати- Природа, а зневага до її законів небезпечна завжди, вт. ч. і при розбудові вітчизняної науки. До речі, за цим же принципом слід реформувати й освіту в Україні. Конкуренція в науці має ще й те значення, що вона змушує вчених виявляти і розв’язувати фундаментальні проблеми суспільного життя. Без розвитку науки неможливий соціальний (політичний, економічний, правовий, моральний) прогрес. Як розвиток науки й освіти може реформувати суспільство, свідчить досвід
Японії, Сингапуру, Тайваню, Кореї, Китаю, Індії та інших країн, які у свій час вдалися до політики “імпорту науки й освіти”, пославши тисячі своїх науковців, а також юнаків і дівчат по науку й освіту за кордон. Українське суспільство теж може реформуватися за допомогою соціальної культури громадян і заснованої на ній демократії, “імпортованих” завдяки такій політиці в Україну з прогресивних країн. Стратегічним фактором, який забезпечує процвітання народів, сьогодні є наука, на якій засновуються освіта й соціальна культура громадян. Від стану соціальної культури громадян залежить, якими будуть політика, економіка, право, мораль в Україні. Пора вже позбутися ілюзії, що громадян мають ощасливлювати держава й державні діячі, що доля громадян у руках політиків. Насправді все навпаки: процвітання народів має визначатися соціальною (політичною, економічною, правовою, моральною) культурою громадян, а не державою чи державними діячами. Що стосується політиків, то, перефразовуючи філософа Геґеля, можна сказати: кожен народ має тих політиків, на яких він заслуговує. Щасливі народи, які не чекають щастя від політиків, а кують його своїми руками, навчаючись цього у просвітителів, що творять соціальну культуру для громадян, тобто, за допомогою мислителів, учених, винахідників, письменників, учителів, художників тощо. У народі, який прагне процвітання, має вкорінитися формула: просвітництво — вище політики, просвітителі — вищі політиків. А поки що багато громадян України плекають марні сподівання на політиків, які манять їх “готовою рибкою”, і не виявляють належного інтересу до просвітителів, які можуть їм дати “вудку” для того, щоб вони самі ловили для себе “рибку” і перестали бути залежними від панів-політиків, які експлуатують волю і свідомість громадян під час виборів. А допомагають політикам це робити деякі засоби масової інформації, які замість того, щоб бути каналом просвітництва, експлуатують низький рівень соціальної культури громадян, теж здобуваючи собі з цього користь: “Піпл схаває...” Низький рівень соціальної культури громадян — це не їхня вина, а біда, і на ній часто наживаються як політики, так і засоби масової інформації. Сумно, дуже сумно... І хочеться зацитувати слова великого українського просвітителя Тараса Шевченка: “Якби ви вчились так як треба...”
z
Олександр КОСТЕНКО, доктор юридичних наук, професор, зав. відділу Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
