Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» сьогодні · с. 6сторінка оригіналу ↗

ДОЛЯ БІБЛІОТЕЧНИХ СКАРБІВ ОДЕСЬКОЇ «ПРОСВІТИ» (поч. XX ст.)

Слово Просвіти, №39 за 2005 рік

ДО 100-РІЧЧЯ ОРГАНІЗАЦІЇ дним із основних напрямів діяльності одеської “Просвіти” було створення постійно працюючої бібліотеки з читальнею для провадження активної культурно-освітньої роботи. Основу книжкового фонду, що 1906 року нараховував близько 1600 томів, склала приватна книгозбірня відомого в Одесі громадського діяча й історика Леоніда Смоленського. Згодом завдяки придбанню нових книжок, пожертвам таких просвітян як М. Комаров, С. Шелухін, Г. Гармашова та інших загальний обсяг книгозбірні зріс до 2400 томів. У читальні “Просвіти” можна було ознайомитися з українськими періодичними виданнями, що виходили в той час на території Наддніпрянської України (“Літературно-науковий вісник”, “Рада”, “Рідний край”, “Слово”, “Світова зірниця”, “Україна”), Галичини й Буковини (“Громадський голос”, “Буковина”, “Діло”, “Зеркало”, “Руслан”, “Світ”), із часописом американських українців “Свобода”. Усе це багатство зберігалося у приміщенні “Просвіти” по вул. Софійській, 30, де безкоштовно обслуговувалися читачі, які відвідували бібліотеку, головним чином, по середах і суботах. Керувати бібліотекою було доручено дочці І. Луценка Анастасії, яку після її арешту замінив активний просвітянський діяч А. Ніковський. Ним була проведена важка робота з упорядкування бібліотечного фонду: створено систематичний каталог із усіх відділень, де найповнішими були відділи історії України й українського письменства, вироблено правила користування для читачів. Крім обслуговування відвідувачів, бібліотека влаштовувала безкоштовну передачу частини своїх книжок (дублетів) на потреби тюремної бібліотеки, українським студентам, які потребували українознавчої літератури, до сільської школи на Подолі. Після закриття “Просвіти”, її бібліотека перейшла до створеного 1911 року одеського “Українського клубу”, де поповнилася книгозбірнею просвітянина М. Цитовича. Коли ж 1913 року було зачинено і клуб, бібліотека перейшла на зберігання до іншого члена “Просвіти” — В. Громашевського, де й перебувала до середини 1920 року. Також самі просвітяни були власниками бібліотек. Відомий громадський діяч та бібліограф М. Ко- АКЦІЯ Народному депутату України, Голові Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка П. М. Мовчану Відділ Вознесенської райдержадміністрації Миколаївської області висловлює щиру подяку за допомогу в поповненні фондів загальноосвітніх шкіл району довідковою та методичною літературою до початку навчального року. Бажаємо творчих успіхів і висловлюємо сподівання на подальшу співпрацю. О. КОБИЛЯН, начальник відділу освіти * * * Адміністрація Вознесенської загальноосвітньої школи-інтернату I—II ступенів Миколаївської обласної ради висловлює щиру подяку за надання матеріальної допомоги дітям-сиротам у вигляді довідкової та методичної літератури. С. САМАРСЬКА, в. о. директора школи-інтернату * * * Адміністрація, педагогічний колектив, первинний осередок Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Миколаївського муніципального колегіуму щиро вдячні Вам за добірку книг, які сприяють утмаров володів значною книгозбірнею, до якої він ретельно зібрав майже всі тогочасні українські видання. Вона налічувала до 3000 назв книжок, які він охоче позичав. Але позичальники часто-густо їх не повертали, губили, і таким чином зникло немало рідкісних видань драматичних творів, журналів. За його заповітом бібліотека мала перейти до одеського “Українського клубу”, в разі його закриття — до одеського музично-драматичного товариства “Українська хата”. У випадку закриття і цього товариства книгозбірня передавалася до “Бібліографічного товариства” при Одеському університеті. На момент смерті М. Комарова “Український клуб” було зачинено. Тоді його бібліотека перейшла у власність товариства “Українська хата”. Однак через скрутне матеріальне становище й відсутність власного приміщення, товариство не мало змоги зберігати в себе таку цінну книгозбірню. Одразу ж виникла думка передати цю бібліотеку до Одеської публічної бібліотеки, де мав би бути створений окремий відділ ім. М. Комарова. Директор бібліотеки проф. М. Попруженко погодився прийняти книгозбірню М. Комарова і влаштувати окремий іменний відділ, обіцяючи перемістити до нього всі українські книжки, що вже були у книгосховищі й поповнювати новими надходженнями українською мовою. Таким чином громадськість міста могла отримати можливість постійно користуватися українськими книжками й періодикою у спеціально облаштованому для цього культурно-освітньому закладі. Однак устигли передати лише каталог до книгозбірні М. Комарова, коли почалася Перша світова війна. Персонал Публічної бібліотеки було значно скорочено, що унеможливило облаштування українського відділу для громадського користування. І справу відклали до закінчення війни, під час якої бібліотека М. Комарова зберігалася у родині покійного. Під час Української національно-демократичної революції українські товариства Одеси неодноразово піднімали питання про подальшу долю бібліотек “Просвіти” та М. Комарова. Згодом “Керівничий комітет”, що координував діяльність усіх одеських українських організацій, вирішив утворити на базі цих книгозбірень громадську українську бібліотеку. Однак бурхливі політичні події, багаторазова зміна влади в Одесі, громадянська війна завадили втілити це рішення вжиття. Проте ідея створити українську бібліотеку не зникла й була упредметнена постановою Одеської Губполітпросвіти від 1 липня 1920 року. Згідно з нею, в Одесі засновувалася Українська державна бібліотека, початковим ядром якої стали саме книгозбірні “Просвіти” та М. Комарова разом із книжками В. Громашевського. У січні 1921 року до них буда приєднана бібліотека вже покійного І. Луценка (завдяки його матері Ганні Луценко) у кількості 1282 примірників, що так само, які книгозбірня М. Комарова, постраждала від забудькуватих позичальників. Для зберігання цих книжкових фондів було відведено три кімнати в помешканні українського робітничого клубу ім. Гната Михайличенка на вул. Садовій, 4. Згодом, після припинення діяльності цього клубу, до бібліотеки переходить уесь його двоповерховий будинок. Завідувачем бібліотеки було призначено Г. Вербицьку, яку в травні 1921 року замінив Б. Комаров. З плином часу при бібліотеці було створено дві філії (Пересипська й Молдаванська) на основі відповідних районних “Просвіт”. Пересипський відділ розташувався у приміщенні “Просвіти” ім. Є. Темницького, але проіснував лише кілька місяців. Через недбалість керівництва, відсутність меблів відділ не розпочав працювати і був закритий. Інша доля спіткала Молдаванський відділ. З 1919 року на Молдаванці існувала районна “Просвіта”, при якій, завдяки пожертвам просвітян, утворилася своя бібліотека. Очолила її популярна в Одесі українська вчителька К. Гус, яка потім завідувала українською школою ім. І. Стешенка. У 1920 році “Просвіта” була закрита, але бібліотека, що тоді налічувала близько 3000 томів, збереглася під назвою “1-ша Українська Народня Бібліотека ім. Т. Шевченка”. Згодом, вона перетворюється на філію Української державної бібліотеки. У вересні 1922 року ці дві установи були злиті в одну бібліотеку і отримали назву “Українська Державна Бібліотека ім. Т. Шевченка в Одесі”. Нове помешкання вона отримала у будинку на вул. Градоначальницькій, 8. Проте на перешкоді нормальному розвиткові бібліотеки стала відсутність коштів на придбання нової літератури. Це ставило українську бібліотеку в програшне становище щодо Одеської публічної бібліотеки, яка на той час мала право отримувати обов’язковий безкоштовний примірник усіх видань на території СРСР. Тоді виникла думка про передачу її фондів до міської бібліотеки з утворенням окремого відділу “Ukrainica” “…чи є рація в існуванні на території Укра- Доля бібліотек у чомусь подібна до людської. У своєму існуванні вони, як і люди, народжуються, живуть, стають свідками карколомних подій історії, гинуть або животіють у напівзабутті. Як склалася доля просвітянських бібліотек, книгозбірні “Просвіти” та її членів?

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин