Столиця · с. 8сторінка оригіналу ↗
ФАНТАЗІЇ НА ТЕМУ ЗАМКОВОЇ ГОРИ
Слово Просвіти, №39 за 2005 рік
Таким був дитинець стародавнього Києва. Реконструкція Юрія Асєєва ному гектарі, таким чином, могло знаходитися близько 50 житлово-господарських комплексів (дворів), а на 10 га — 500. За підрахунками науковців, князівські та боярські двори займали площу близько 4 га. З урахуванням вільної від забудови території вулиць і майданів кількість дворів у Стародавньому Києві становила близько 9 тис. У них проживало близько 45 тис. чоловік. Ці цифри характеризують Київ ХII—ХIII ст. Обмеженість території Замкової гори і використання її як історичного парку передбачає наявність достатнього вільного простору, диктує вибірковий підхід у визначенні об’єктів макетування. У той же час обрані для показу пам’ятки повинні давати цілісну картину масштабності, високих стандартів якості й художнього рівня будівельних робіт, значних економічних ресурсів Стародавнього Києва, під знаком культурного впливу якого будувалися стольні міста інших князівств. Принцип розміщення експозиційних об’єктів повинен відповідати історичній топографії.
“Стоять київські гори непорушно, заглядають в синій Дніпро, як і спокон% віку, несуть на собі пам’ятку про минувшість для того, хто схоче її розуміть, і ждуть не діждуться, поки знов вернеться до їх слава старого великого Києва, поки знов заквітчають їх потомки давніх батьків свіжими квітками історії...” (І. НечуйCЛевицький. Вечір на Владимирській горі”. 1910 р.)
Відібрані об’єкти (фортифікації, храми, палаци, житлова садиба, реміснича майстерня), які зводитимуться із збереженням архітектурно-художньої характеристики пам’яток, мають бути не більші людського зросту, побудовані із легких сучасних матеріалів. Більшість об’єктів “Київграду” повинні бути чотиристінними, за винятком ремісничої майстерні й житлового зрубу. Ці останні можуть бути тристінними з розкритим з одного боку інтер’єром. Кожна будівля вписуватиметься в рамки всього ансамблю, в якому знайдуть відображення коло щоденних турбот наших пращурів, ремесла міста, світ, пов’язаний із богами і релігійним життям, інтерпретація різних галузей суспільного життя і діяльності, які відігравали вирішальну роль у житті русичів ХIІ—ХIII ст. На нашу думку, створення такого експозиційного простору на Замковій горі з різноманітністю вписаних у живописні краєвиди макетів будівель і структур, вертикалі яких повторюватимуть нерівні контури гори, не порушуючи її ландшафту, не тільки дасть нове життя пам’ятці, але й відповідатиме міжнародному досвіду розвитку культурної індустрії.
Уперше спроби розповісти про особливості національного характеру через показ традиційної архітектури і народних костюмів були, як відомо, здійснені ще в XIX ст. на перших міжнародних маніфестаціях, знаних як “всесвітні виставки”. Так, на Всесвітній виставці в Парижі 1867 р. на “Вулиці народів” експонувалися макети деяких відомих дерев’яних будівель епохи пізнього середньовіччя зі Швеції та Норвегії, а також ціла галерея манекенів, одягнених у шведські й норвезькі національні костюми. Досвід оформлення всесвітніх виставок було використано в концепції Скансена (1891, Стокгольм). Його перші відвідувачі були вражені діорамами інтер’єрів житлових будівель зі справжньою обстановкою, населених манекенами в народних костюмах, із натурально відтвореними вуличними сценами. У XX ст. такі сцени постійно включали в експозиції музеїв етнографії. Втілюючи ідею взаємодії культури і природи, екомузеї служили одночасно пізнанню і розвагам. Поєднання наукового характеру й розважальності притаманне і сьогоднішнім музеологічним пошукам. На Заході все більшого розповсюдження набувають музеї-видовища. Так, у Центрі вікінгів у Йорку, що має колосальну популярність, за допомогою театральних прийомів, запозичених із досвіду галереї мадам Тюссо, спробували представити цілі сцени з життя й побуту виявленого археологічними розкопками містечка вікінгів X ст. Достовірність відтворених реалій давно минулого часу дає можливість відвідувачу одержати живе та образне відчуття зупиненої історичної миті. Ефект справжності посилюють спеціальний звукоряд, відтворені натуральні запахи. Влаштовувачі музею дали волю і фантазії, і уяві. Але це видовище спиралося на міцну наукову основу. Унікальні археологічні знахідки залишків поселення вікінгів X ст. були зафотографовані, реставровані, законсервовані й повернені на колишні місця. З метою історичної точності спеціальна група дітей і дорослих вивчала давньоскандинавську мову, щоб відтворити “звуки стародавньої вулиці вікінгів”. Поруч із видовищною інтерпретацією історії розміщується зал археологічних знахідок та експозиція відкритих археологічних розкопок, які подають науковий ракурс образних трактувань. При цьому справжні предмети, організовані в тематичні комплекси, після емоційної образної преамбули сприймаються зацікавленіше й свідоміше. Для нас у цьому досвіді важливо, що на Заході значну роль у формуванні інтересу до історії відіграють ігрові моделі. Не заперечуючи наукової та освітньої ролі класичних музеїв у популяризації культурного спадку нації, сьогоднішня музеологія шукає нетрадиційних підходів і творчих ідей, народжених сучасними досягненнями науки й техніки. Нарешті ще один, уже не музеологічний, приклад із західного культурного досвіду. У Брюсселі, в центрі міста, знаходиться архітектурний парк “Міні-Європа”. На відносно невеличкій замкненій території живописно розмістилися макети в людський зріст 100 найвизначніших архітектурних шедеврів європейського континенту. Об’єкти показу виконані в масштабі 1:25 із сучасних матеріалів, із західною ретельністю і якістю, розміщені за реґіональним принципом. Кожна пам’ятка має вичерпну анотацію. Відвідувачі можуть сфотографуватися біля Ейфелевої башти, не виїжджаючи в Париж. Такі об’ємні “путівники” по світових визначних пам’ятках є і в інших країнах. Відомо, що ця ідея дуже продуктивно експлуатується в “Дісней-лендах”, де макети архітектурних шедеврів виступають складовими наскрізного шоу. У нашому випадку досвід магнатів туристичної індустрії повинен використовуватися раціонально, без “діснеєфікації”. Мається на меті створення культурного середовища, умов для взаємодії людей і архітектури, світу сучасності й предметного світу минулих епох. Парковому характеру території відповідатиме обрана ігрова форма подачі історії, але з максимальним дотриманням достовірності й наукового підходу. До “Київграду” вестимуть кілька доріг. Окрім існуючих металевих сходів з Андріївського узвозу, пропонується здійснити розчистку і благоустрій старої дороги, що вела на Замкову гору з боку Верхнього Валу, крутого підйому з колишньої вулиці Чорна Грязь. На нашу думку, привабливість цієї рекреаційної зони збільшиться, якщо з’єднати Замкову і Старокиївську гори канатною дорогою. Відомо, що на початку ХVІ ст. в’їзд до воєводського замку на горі знаходився з боку Старого Києва і являв собою ланцюговий підйомний міст, перекинутий через сучасний Андріївський узвіз на гору Уздихальницю. На території “Київграду” доречно організувати сувенірну торгівлю всім, що має стосунок до Київської Русі й Стародавнього Києва: книгами, довідниками, ілюстрованими виданнями, сувенірними копіями давньоруських прикрас, ремісничих виробів, ляльок тощо. Усі роботи зі створення “Київграду” повинні здійснюватись з урахуванням інженерно-геологічного стану схилів і поганої збереженості культурного шару Замкової гори. Давньоруські культурні нашарування в її межах серйозно постраждали ще в епоху відродження міста в ХV—ХVIII ст., у свою чергу пізньосередньовічні шари були пошкоджені під час будівництва цвинтаря Фролівського монастиря, а також численними обвалами та зсувами стрімких схилів гори. Недоторкані лінзи культурного шару трапляються тільки по краях гори, на верхніх зрізах її схилів, де було складно копати могили. Тому ніяке фундаментальне будівництво, архітектурнобульдозерна діяльність на території гори недопустимі. При спорудженні об’єктів “Київграду” та плануванні рекреаційних функцій необхідно передбачити збереження існуючих навантажень ґрунту на підпорну стінку з боку Андріївського узвозу. Жодне втручання в середовище не повинно порушити чудових краєвидів Замкової гори ні з Верхнього міста, ні з Подолу, вимоги охорони пам’яток археології, зашкодити інтересам перспективного розвитку заповідної території.
z
Оксана ФІСУН, заслужений працівник культури України
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
