Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Абетка відомих імен · с. 13сторінка оригіналу ↗

НАС ЩОДЕННО ОББРІХУЮТЬ... СВІТ МОЖЕ ПОДУМАТИ, ЩО ТО ПРАВДА...

Слово Просвіти, №39 за 2005 рік

Приємно спілкуватися з людиною, котра може розповісти тобі щось цікаве, нове, дотепер невідоме... Сергій БОРЩЕВ- СЬКИЙ — перекладач з іспанської і тонкий цінитель іспаномовної культури. Перекладав прозу Габріеля Маркеса, поезію Федеріко Лорки, але особливим світом для нього став Борхес. В Україні пан Сергій хоче видати книгу своїх перекладів поезії великого аргентинця. Сергій Борщевський працює в МЗС України. Довгий час був на дипломатичній службі на Кубі, потім — порівняно холодна Білорусь і нарешті — Київ... Ясна річ, перше моє запитання стосувалося вражень після тривалої перерви. ГІСТЬ НОМЕРА — Фактично, нічого не змінилося. Я повернувся у свій колишній департамент культурного та соціально-гуманітарного співробітництва. Робота знайома. Незалежно від назви того чи іншого відділу в Міністерстві ми вирішували різні питання. Власне, у Мінську було продовження цієї роботи, оскільки там я був заступником директора департаменту політичного та гуманітарного співробітництва. Єдине тільки, що там існував формат СНД. А тепер це будуть двосторонні зв’язки з іншими країнами в цій галузі. — Чи з радістю Ви покинули Мінськ? — Працювати можна в різних місцях, але жити тільки в Києві. Понад п’ять років у Білорусі — надто великий термін. Звичайно, я повернувся з великою радістю. Але в Мінську, як і в кожному місті, закладено кілька міст і кардинально різних атмосфер. Мені пощастило принаймні на останньому етапі, на спілкування з класиком білоруської поезії Ригором Барадуліним. Дещо я переклав, і вже після мого повернення вийшла невелика добірка його поезій у “Літературній Україні”. Без перебільшень, — це було свято спілкування. Як визначна подія, запам’яталася презентація книги Барадуліна в соборі святих Симона та Олени в Мінську. Геніальна книга. У той вечір я до ранку не спав, поки не прочитав білоруською всю його поезію. Також вразив вечір, присвячений творчості Василя Бикова. Презентувалися перші три томи запланованого чотирнадцятитомника його спадщини. На самому початку була оголошена вітальна телеграма від нашої Спілки письменників. Зал вітав її довгими оплесками. Були там деякі дипломати, виступав посол Сполучених Штатів... Білоруською мовою... — Цікава деталь, а я думала, що США розірвали дипломатичні сто% сунки з Білоруссю... — Ні, посольство там є. І їхня присутність була сприйнята білоруськими письменниками позитивно. Це добре. Поза політикою існує великий світ культури. Та й політика з часом може коригуватися. Тому кажу, що в Мінську можна знайти різний Мінськ. Я завжди буду перекладати білоруських поетів... тих, що цікаві мені. Якщо алгоритми твої і автора не співпадають, неможливо зробити якісний переклад... — А й справді, що потрібно для доброго перекладу, щоб поезія не наш читач прекрасно володіє російською мовою... Тому в інтересах “Всесвіту” було перекладати швидше. І ще одна важлива деталь: Дмитро Васильович звільнив журнал від перекладу з перекладу. У 50- ті роки це було типове явище. Копія з копії... Жах... Скажімо, всі знають знаменитого “Дон Кіхота” у перекладі Лукаша. Після його смерті видання опрацьовував Анатоль Перепадя. Це справжні майстри. Але також маємо український переклад із російського “Дон Кіхота”. І він нікуди не годиться. На жаль, ця традиція триває у театрі. Мені відомо, що деякі “завліти” для економії послуговуються п’єсами, придбаними Міністерством культури ще в 60-ті роки. Я не кажу, що переклад повинен бути осучасненим, — це зовсім інше. Кожна доба потребує нового перекладу того чи іншого класичного твору. — Чи це означає, що сьогодні тре% ба по%новому перекладати Рільке, котрого свого часу переклав Бажан? — Звичайно, кожен перекладач має право звернутися до того чи іншого автора. Я певен, скільки б часу не сплинуло, з’являтимуться нові переклади Рільке. І важко сказати який із них буде кращий. Часто це суб’єктивне, справа смаку. Думаю, будуть звертатися й до тих речей, які переклав я. Це дуже добре. Скільки у нас Лорку перекладали! Одні й ті ж вірші є у перекладах Лукаша, Москаленка, Мокровольського... — Але ж відчуваєте, наскільки сьогодні розшматований літератур% ний процес?.. Де я можу знайти пое% зію, про яку Ви говорите? — Печально, що наклад журналу “Всесвіт” нині такий мізерний... Звичайно, є інші часописи. Я радий, що журнал “Київ” запропонував мені опублікувати новий переклад оповідання Маркеса. Це буде мій своєрідний дебют після приїзду. Але мені болить інше. Нам потрібне потужне видавництво зарубіжної літератури. Видавництво “Дніпро” мало таку традицію... Навіть більше, — колись там, на четвертому поверсі була кімната, де сиділи редактори й займалися перекладами української літератури іноземними мовами. У Москві подібна пропаганда російської культури взагалі була поставлена з розмахом. Колись, дуже давно, я був знайомий із колумбійським письменником. Частково через те, що перекладав Маркеса, а також через популяризацію з мого боку їхньої народної мудрості — колумбійські прислів’я, приказки... Так чи інакше, але коли я приїздив до Москви, то зупинявся у свого колумбійського приятеля. На запрошення видавництва “Прогресс” він жив у трикімнатній квартирі будинку, де мешкали іноземні редактори. Усіх їх запросили до Москви перекладати російську літературу різними мовами світу. Я не кажу, що ми повинні будувати цілі будинки для цієї мети, але принаймні кімнатку на четвертому поверсі мали б відновити... Інакше ми дуже довго будемо говорити, що Ліна Василівна Костенко заслуговує нобелівської премії. Поки її твори не перекладуть на європейські мови, це так і залишиться нашою мрією. Її просто ніхто не знатиме. Я навіть окреслив би напрями, в котрих треба починати працювати. По-перше, перекладати сучасну українську літературу. Само собою, вибірково, тільки те, що посправжньому варте уваги. По-друге, необхідно братися за дитячу літературу: було б добре українські народні казки та вірші робити двомовними. У наших діаспорах молоде покоління виростає вже англомовним... Ми не можемо їм докоряти, але повинні дбати про них також. І, звичайно, українська класика. Коли я працював на дипломатичній службі на Кубі, ми відзначили століття поеми Бориса Грінченка “Матильда Агроманте”. Твір був написаний у 1897 році і присвячений тодішній війні на Кубі. Я переклав її на іспанську мову. А також понад двадцять українських пісень, у тому числі і знамениті “Два кольори”. Окремої уваги заслуговує полемічна література, яку необхідно перекласти й поширювати у світі. Бо ми маємо стільки антиукраїнської літератури, що просто зобов’язані розставити правильні акценти. Адже нас щоденно оббріхують. І якщо на це не реагувати, світ може подумати, що то правда. Зараз я працюю над книгою, яку, можливо, назву “Пастка для України”. Це радше публіцистичні роздуми і моя реакція на інформацію агенції РІА-новості та інших російських ЗМІ. Я переконаний, ми повинні знати, що про нас думають і що пишуть наші найближчі північні сусіди. Інколи ми їх ще називаємо стратегічними партнерами. А там є речі надзвичайно прикрі для України. На жаль, у нас дуже засмічений інформаційний простір. Низькопробна російська література й серіали, які безперервно булькають на телеканалах... Це жахливо. Йдеться на-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин