Палітра · с. 14сторінка оригіналу ↗
МИТЦІ, ЯКІ МИСЛЯТЬ КРАЄВИДОМ
Слово Просвіти, №39 за 2005 рік
ВЕРНІСАЖ
МАЙСТЕРНЯ
І. Марчук. “Ego sum lex”
В. Франчук. Краєвид
В. Акопов. “Бійниця”
z
Тетяна ЧУЙКО
“Я творю для того, щоб люди не забували, що в них є душа. А вона, кажуть, вічна...” Так визначає сенс свого життя митець Валерій Франчук — видатний майстер у царині малярства, який цього розкішного вересня, заблуканого між літом і осінню, відзначає 55-ліття. Також межовий час — стан між бурхливою молодістю і настояною мудрістю, коли так багато вмієш і знаєш і так багато маєш сказати людству і кожній людині. Ювілейна виставка творів В. Франчука експонується у літературно-меморіальній квартирі-музеї Павла Тичини. А у Палаці мистецтв “Український Дім” — виставка творів Валерія Акопова, чиї акварелі — явище в сьогочасному мистецькому процесі не просто унікальне — феноменальне. Волею небес виставки двох Валеріїв одночасно експонуються цього особливого, по-літньому спекотного та по-осінньому щемливого, барвистого і покритого легким серпанком вересня. Власне, такий вересень ніби хтось запланував угорі: повнокров’я року, щедрість барв і плодів, повітря, мов крила бабки — прозорі й туманно-сині. А земля сповнюється бурштиновими відтінками. Вальори. Валторни, від звуків яких більшає медово-мідних кольорів. Гострішає відчуття краси, неповторності, любові. І відчуття природи — живої і життєдайної. У таку пору, як на мене, найкраще спілкуватись із творами В. Франчука та В. Акопова, бо обидва — поети-філософи за людською суттю й художники за покликанням. Природа і Земля для обох — не тло і не арена для експериментів, а життєво важлива частка єства людського. Адже людина через життя травинки наслухає Космос, а через відчування Космосу прагне ширити в собі людське. А ще ж ця осінь, для обох митців — пора мудрості. Як не нагадати Шевченкове: “Ми восени таки похожі пуче сяйво водного потоку, що тече лісом. Хоча відомо: у часи гірких роздумів Франчукові притчі, створені в подібній гамі, кривавить тривожний червоний і ятрить розпачливий чорний колір. Та в межах згаданої виставки його філософія — осмислення співзвучності, взаємовпливу поля—саду— гір—неба. Укотре згадуєш витоки митця — подільську рапсодію, яку інтерпретує впродовж творчого життя. Згадуються Шевченкові аркуші — український космос через землю—води—гори—небо його малої батьківщини (твори часу останньої зустрічі з рідною землею). Краєвид у житті. Життя у краєвиді. Життя краєвиду. Краєвид, що дав життя. Переплетіння. Франчукова притченість посилюється і з’являється твір “Сплетіння часу”, де будівлі, постаті й плоди осінні — рівноправні й рівнозначні учасники розмислу про суще і про вічне. Знову осінь бере за душу Франчуковою художньою реальністю. Відчувши наближення до розгадки самого життя, ідеш за художником вуличками часів і опиняєшся біля “Оргaнів старої Риги”. Не була там ніколи, але маю можливість багато про неї чути і читати листи зі старої Риги... Дійсність В. Франчука. Сплетіння часу озиваються настроями і оргaнами старої Риги... Та пише це місто художник, вдаючись до одного з улюблених прийомів, так само, як часто пише пам’ятки України. Наголошуючи, що вони не такі вже й німі, ці свідки історії. “Ризький замок” — ракурс: знизу вгору з легким нахилом праворуч. А “Будинок Чорноголових” здивував специфічним ракурсом — перебуванням у просторі, життям пам’ятки — навіть теперішню рижанку, якій доводилося бачити його зображення далеко не один раз у творах латвійських митців! Ізнову — додому. “Лавра”: накладання жовтого і вохристого маленькими площинками, “клаптиками”, фраґментами у поєднанні з синім та білим кольорами дають бажаний ефект фресковості разом із відчуттям енергетики золотих барв. “Храм” — зображення не на тлі; це храм-образ, який займає всю площину твору. Він ось-ось вирветься за межі картини, розповість нам те останнє, чого не знали ще, аби розкрити загадку життя. Симфонія кольору — золото на відтінках бузкового й темно-вишневого кольорів. Майже завжди у Франчука легкість і порив, окриленість, отримані добором виражальних засобів, поєднуються з неймовірними глибинами мистецьких відкриттів про Світ і Людину. “Розхристаний день”: вітер — жива частина простору, що його він заповнює. У вітру також є душа. І, вже напевне, вічна.
ного, особистісного. “Вранішнє сонце на греблі” — холодна гама. Вражаюча присутність сонця, його світла. Загадка весняного ранку, загадана глядачеві загадковим життям митця. І таких на виставці — як настроїв року, як станів природи, як станів душі. Не в усьому безмежжі, а в частині безміру. Як відкрите художникові, як передане Автором: “Живіть! Відчувайте! Мисліть!” А минувши частину Хрещатика, де квітникарки пропонують троянди й айстри, через каштановий дощ Пушкінської, повернувши трохи вгору, потрапляєте до В. Франчука. Тут природа України, краєвиди Києва, побачені зеленими очима подолянина. Син Поділля, Франчук і в золотоглавому пише свої притчі-краєвиди, сюжети-ландшафти, історії-розмисли так часто в “подільській” гамі: зелений та ясно-зелений, блакитно-фіолетовий, синій і бузковий кольори. Бринять “Веснянки”, говорить “Подільська земля”... І ще одна гама, якою мислить митець-філософ, — коричневий, жовтий, гарячий жовтий, інколи теплий рожевий кольори з варіаціями відтінків. Отож “Яблунівський шлях” гріє і просвітлює, як слі-
Хоч капельку на образ божий...” В. Акопов представляє на виставці не лише акварелі, а й дещо з поезій — як дві грані одного світовідчування. У глибинах акварелей бачиш життя: попередників, своє, київського куточка. Життя року. Життя людства. Експонований цикл акварелей представляє кожен місяць року в трьох його настроях-станах. Окрім витонченого, загостреного, ліричного й філософічного, як у східній поезії або в краєвидах-акварелях Тараса Шевченка, відчуття Всесвіту, твори вражають неймовірною, особливо на сьогодні, віртуозною технікою виконання. На невеликій відстані твір сприймається як фото. Але ось вона, таїна справжнього мистецтва! Аж ніяк не йдеться про досконалий усебічно і такий же нудний натуралізм. Ледь наблизишся до того чи іншого аркуша, і зображення оживає іншою справжністю. Воно веде вглиб, манить, вабить. Ти розчиняєшся у “Броварській зимі”, у “Квітні на старій Фролівській”, у рефлексах “Срібної весни”. Умінням бачити і чути світ Акопова-особистості впливає на технічну досконалість Акопова-художника. Видатний аквареліст дає можливість вислову індивідуальності — точного, мудрого, поетич-
Щоранку, до схід сонця, сходами чорного ходу старовинного київського дому долає п’ять поверхів, (а здається — піднебесся) непересічний чоловік, схожий зовні і духом на Леонардо да Вінчі. Двадцять років тому, коли Марчук придбав єдину за життя майстерню на вулиці Пушкіна, він долав круті сходини зі швидкістю птаха. У шпаківні на
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
