Політика · с. 2сторінка оригіналу ↗
ГОРУ ВЗЯВ ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД… ТА ЧИ ОСТАТОЧНО?
Слово Просвіти, №39 за 2005 рік
олітична криза в Україні досягла апогею, коли 20 вересня Верховна Рада не дала згоди на призначення Юрія Єханурова прем’єр-міністром: склалася ситуація, яка могла призвести до системної кризи в країні й економічного колапсу. Треба було терміново шукати вихід: адже не може держава залишатися без уряду цілих півроку до парламентських виборів. Президент Віктор Ющенко зустрічається з лідерами різних політичних сил, веде напружені консультації і вже буквально через день, 22 вересня, повторно пропонує Верховній Раді ту ж кандидатуру. Цього разу гору взяв здоровий глузд: Єханурова підтримало 289 депутатів. “За” проголосували майже всі фракції та більшість позафракційних депутатів. Не подали голосів за Єханурова фракції есдеків Медведчука (15 осіб), комуністів Симоненка (56) та блоку Юлії Тимошенко (27) із “Єдиної України” Губського (13). Віктор Ющенко, привітавши Юрія Єханурова, назвав цей день історичним і зазначив, що результати голосування продемонстрували “безальтернативність демократичних процесів і здатність політичних сил знаходити взаєморозуміння”. І це справді так: загрозу політичної дестабілізації вдалося відвернути. У цьому, певне, основний підсумок напруженого спілкування Президента з лідерами політичних сил, яких удалося переконати підтримати його позицію. Найбільший успіх — підписання Єхануровим і Президентом з одного боку та Януковичем — із другого Меморандуму порозуміння між владою й опозицією, що дало 50 голосів, які практично, як з’ясувалося, вже нічого не вирішували, але збільшили “запас міцності” в нового прем’єра. Саме цей Меморандум викликав найбільше тлумачень і дискусій як серед прихильників Президента, і колишніх союзників по Майдану тимошенківців, так і серед прибічників Януковича. Представники перших вважають, що можна було впоратися з поставленим завданням і без реґіоналів, що й показали результати голосування; тимошенківці звинувачують Ющенка у відступі від ідеалів Майдану і піддакування своїм супротивникам; реґіонали ж трактують Меморандум як свою велику перемогу в протистоянні з новою владою. Насправді в усіх у них бачимо усвідомлено поверховий аналіз і пересмикування фактів на користь власних корпоративних, а не загальнонаціональних інтересів. Невдоволеним ющенківцям можна нагадати: тільки після голосування стало очевидним, що згода на призначення Єханурова була б здобута без тих 50 голосів реґіоналів. Однак до голосування хіба хто міг поручитися за це? Адже напередодні хоч усього-на-всього три голоси, але не вистачило для позитивного вирішення питання. Тому цілком зрозуміле бажання Ющенка уникнути невиправданого ризику. Зрештою, справа не в тих 50 голосах, а в принципі: продемонстровано зовсім нове, цивілізоване, як і годиться для демократичної країни, ставлення до опозиції, і водночас — готовність і вміння Президента піти на певний компроміс у локальному, щоб виграти в головному. Що ж до тимошенківців, то їхні твердження про відступ від ідеалів революції — чистісінької води піар. Адже, по-перше, в 10 пунктах Меморандуму немає нічого такого, що б указувало на такий відступ. Ішлося про впровадження політичної реформи (цю позицію узаконено парламентом); про недопущення політичних репресій проти опозиції (цілком демократичний принцип, що аж ніяк не означає уникнення відповідальності за кримінальні злочини); про прийняття деяких законів, наприклад, “Про статус та права опозиції”, “Про Президента України”, “Про Кабінет Міністрів України” тощо (ці акти давно вже треба було розробити й ухвалити в інтересах усього суспільства); про недопущення тиску на судові органи (так у кожній демократичній країні); про невтручання влади й посадових осіб у хід підготовки та проведення 26 березня та незастосування адмінресурсу (чи не це постійно відстоював Ющенко як до, так і після революції?). Якщо вже говорити про якийсь відступ від ідеалів Майдану, то треба відповісти на запитання: хто ж розпочав дії, які переросли в політичну кризу? І тут дуже влучно висловився один із депутатів, сказавши, що саме Юлія Тимошенко спочатку поставила підніжку Президентові, а напередодні голосування запропонувала йому плече. А насправді лише семеро депутатів її фракції проголосували позитивно, а фракція загалом опинилася в таборі комуністів та есдеків, продемонструвавши свою неукраїнськість у плані відстоювання національно-державних інтересів. Представники ж реґіоналів намагаються видати дійсне за бажане. Їхнє твердження, що нібито в Меморандумі визнано наявність політичних репресій, абсолютно безпідставне, як і інші подібні вислови. Заради правди варто сказати, що з публікацій газети “Комерсант-Україна” видно, що в пропонованому Януковичем попередньому документі справді було записано про визнання владою факту існування в Україні політичних репресій проти опозиції та про закриття кримінальних справ, пов’язаних із минулими президентськими виборами, юридичну й політичну реабілітацію вже засуджених із цих мотивів, а також — про притягнення до відповідальності тих керівників правоохоронних органів, які заплямували себе переслідуванням опозиції. Нічого з цього не потрапило в остаточний текст Меморандуму, тому що не відповідає дійсності. Отже, не тільки відступу від ідеалів Май-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
