Гострим пером 7 · с. 7сторінка оригіналу ↗
«НЕ ВИМАГАЙТЕ ІЗ ХРУЩА М’ЯСА» (Звернення українців хутора «Мозамбік» до українців Росії)
Слово Просвіти, №39 за 2006 рік
Достойні, сестрове і братове! Ми, українці хутора “Мозамбік”, — Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес та Гаврило Бонапарт — постійно слухаємо російське міжнародне радіо “Голос Росії” і постійно дивуємося. Постійно слухаємо “Голос Росії”, бо голос України не завжди до нас сягає. Хутір “Мозамбік”, звісно, не Африка. Але від столиці України далеченько — кілометрів за сто. А коли Бог почепив людині вуха, то вона має ними щось слухати. Постійно дивуємося. Як та сердега, Москва достукується до всіх куточків землиці, до кожного ще живого вуха. І несе, і несе, і несе! Це ж яку любов до людських вух треба мати, щоб отак постійно н е с т и… Але… Не про те… Ось доніс до нас той “голос”, що у Таллінні, за участю Президента Естонії відкрили “Русский театр”. Ця звістка нас так зворушила, що Ваня Молдаван “пустив сльозу”, а Ізя Чачкес емоційно зауважив: “Світ перевернувся…” І справді, оті “руссконєнавістнічєскіє” естонці, які “лягли під НАТО”, виявили таку любов до російського слова. Це ж, як каже Вітя Царапкін, “уму нєпостіжімо”. Тепер “любвіобільная” до інших народів Росія, щоб не пасти задніх, стільки естонських театрів навідкриває по своїх містах! Слава Богу, що естонців в Росії не так багато, як росіян в Естонії. Та й вони, як і, до речі, українці, набагато швидше опановують російську мову, ніж росіяни естонську чи українську. Ну так їх, нещасних, створила природа. То що подієш? “Не вимагай з хруща м’яса” — гласить народне прислів’я. Отож хочемо Вас просити. Росія — країна вільна, демократична, гуманістична. Виділила для Вас кращі землі Сибіру, Колими, Далекого Сходу. Свого часу Вас туди позвозила. Витратилася на ешелони, конвої, сяку-таку баланду. Словом, чим хата багата, тим і рада. То Ви вже там не дуже вередуйте, не дуже мучте цю благодійницю своїми національними вимогами, потребами, забаганками. Звичайно, як в Україні “русскоязичники”, Ви там маєте право на визнання української мови другою державною або ж хоча б реґіональною. Ви ж там, очевидно, також маєте українські школи, університети, як ото в Німеччині, Америці. Не кажучи вже про українськомовне радіо, телебачення, газети, журнали, видавництва… Гадаємо, що матушка-Росія дбає не лише про своїх дітей. То й Ви вже подбайте і про її спокій… Бо у Франції нещодавно пішла епідемія синього язика (це коли тварини майже казяться). А в Україні вже давно — епідемія “русскоязичія”. Це таке — ні мова, ні “язик”. Лише сказ… Тепер щодо церкви. Звісно, багато з Вас належать до різних релігійних конфесій. Кажуть, отой “всєя Руси”, що був найсвятішим серед усіх святих радянського КГБ, тепер дуже толерантно ставиться і до католиків, і до автокефалістів, а Українську Православну Церкву Київського патріархату просто обожнює. То Ви вже там не проводьте “хресних ходів” супроти нього. Бо свобода совісті — це не тоді, коли ти маєш можливість марширувати під будь-якими хоругвами і репетувати, що на язик кинули. Щоб мати свободу совісті, треба спочатку мати совість. А ця складова людської душі не роздається ні патріархами (навіть “всєя Русі”), ні їхніми помістними попиками. Вона дається Богом. Разом із душею. Отже, у багатьох чорносутанників, принаймні тих, що отаборилися у наших Лаврах, монастирях і деяких парафіях, — ні душі, ні совісті, ні Бога у серці. На сутані — хрест, під сутаною —
ніж. У серці — інструкція ФСБ: “Повсємєстно устраєвать хрєсниє ходи і пєснопєнія”… Тож яко люди чесні і порядні, не уподібнюйтеся до тих, що піддаються на провокації. На небесах Господь один. А на землі чимало шарлатанів, що видають себе за слуг Божих… І ще одне, дуже делікатне, прохання. Не приведи Господи, аби Вас спокусило питання автономії. Росія — держава федеративна. І, звісно, Ви маєте право вимагати автономії Зеленого Клину, Магадану, а чи, як там дражнять, “Хахло-Мансійського національного округу”, а чи “Ямало-Донецького”… Але, як каже Вітя Царапкін, бажано “воздєржаться”… По-перше, може бути конфлікт із аборигенами. І вони скажуть Вам: “Нє наравіться здєся, отвалівайтє туда, откидива прівалілі”… Хутір “Мозамбік”, звичайно, завжди готовий надати Вам політичний притулок. Але… Виходячи з державних інтересів України, Ви нам потрібні там. Яко повпреди. Це говорячи дипломатичною мовою. А простою: яко п’ята колона. Наша. У них. Для рівноваги. Бо їхньої у нас — хоч гать гати. На жаль, ми поки що не можемо підтримати Вас ма-
Малюнок Олександра Євтушенка теріально, як Росія своїх. До речі, як справжня благодійниця, вона й чужих підтримує. Тих, які за неї стоять. Воно, на перший погляд, ніби парадоксально. Своїх “червоних щурів” ганяє, а наших — підгодовує. Але у цьому суть геополітичних інтересів сусіда на подвір’ї сусіда. До речі, “червоні щурі”, що врятувалися з потонулого корабля “Советский Союз”, ще вчора пищали про “жірних чорних котов”, що ті об’їдають народ. Сьогодні ж об’єдналися з цими котами, об’їдають той народ спільно. І “творять” “закони Української держави”. То ж наші закони знову будуть, “як дишло”… З отого кінця, що причеплять його до українського воза, — дуже незалежні. А з того кінця, що воза спрямовує, — дуже залежні. Від Москви. При такій щурячокотячій розбудові держави. Хтозна, куди докотимося. Он через “прозорі кордони” у наші села переповзають “бродящіє гражданє Россії”. Наші монастирі, лаври заповняться “істєннимі подвіжніками Русского імперского православія…” У наших державних чиновницьких норах сидять “суслікі” московської злодійської породи з притаманною їм хамською психологією “…Останню свитину з каліки знімають…” А наша Феміда замість стрічки справедливості почепила собі на очі доларову “зелень”. Словом, на плацдарм великої політики у нас вийшли “проффесіонали” з великої дороги. То чекаємо великих звершень. А при великих звершеннях часто відбуваються великі міграції… Ні, ні. Ми не сповідуємо правила російських великодержавників: “Гдє ступіла нога русского чєловєка, там государствєнниє інтєрєси всєя Росії”… Ноги бувають різні. І по-різному “ступают”. Потім ще й буває, що кивають п’ятами… Ми ж сповідуємо суто українське: “Всюди треба, добрі люди, приятеля мати”… У гіршому випадку. А в кращому — с в о г о… Поки ми складали оцього листа, у Києві відбувся світовий форум українців. На жаль, українців хутора “Мозамбік” на нього не запросили. Але з преси ми дізналися, що українських шкіл у Росії немає,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
