Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Абетка відомих імен 9 · с. 9сторінка оригіналу ↗

МИХАЙЛО ЧЕМБЕРЖІ: «ЗРОБИТИ ДІТЕЙ ЩАСЛИВИМИ — ЦЕ ОБ’ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ»

Слово Просвіти, №39 за 2006 рік

В українській столиці на Оболоні існує дивовижний заклад — Київська дитяча Академія мистецтв. Зовні вона нагадує доволі урбаністичний палац з рисами старовинного замку. На підході відвідувачів зустрічають неординарні скульптури, архітектурне оздоблення, які прозоро натякають, що ви потрапили в казковий світ. Усередині палацу остаточно переконуєтеся, що потрапили у казку-музей: де ще на кожний сантиметр корисної площі припадає стільки картин і малюнків! При тому Академія — ще й філармонія, і театр. Але головне — це інноваційний вищий навчальний заклад, альма-матер для сотень юних студентів, які опановують у структурі безперервного навчання (підготовча—початкова—середня—вища школи) мистецтвами: образотворчим, театральним, музичним, хореографічним, естрадним, стають високопрофесійними бакалаврами та спеціалістами. У межах навчально-виховного комплексу функціонують кілька спеціалізованих Центрів: науково-дослідний, комп’ютерний, інформаційно-видавничий, продюсерський, медико-психологічний тощо. Додамо ще посаджений дітьми Сад мистецтв, закладений на березі Дніпра шевченківський “Садок вишневий коло хати”. Усе це плюс спеціально розроблені ритуали надають закладу високого статусу Храму мистецтв, духовного осередку, привабливого для талановитих дітей України та зарубіжжя. Цим дивом керує народний артист України, професор, академік Академії мистецтв України Михайло Іванович ЧЕМБЕРЖІ. А ще він член-кореспондент АПН України, член Національної спілки композиторів України, Національної спілки театральних діячів України, лауреат міжнародних конкурсів і фестивалів, мистецької премії “Київська пектораль”. Михайло Іванович — вишуканий інтелігент, у житті вирізняється делікатністю, демократичністю, простотою (по секрету скажемо, що поважний академік має хобі: збирає колекцію помилок у написанні власного прізвища і плете тини). — Цікаво спершу дізнати" ся, на яких наріжних каменях треба стояти, щоб очолюва" ти такий дивовижний мис" тецько"освітній заклад? — Тут питання ширше, ніж дипломи і біографічно!! кар’єрні хитросплетіння. Для мене і моїх талановитих колег найголовніше — лю! бити дітей, бачити в них майбуття своє і держави. За цим стоїть намагання в най! кращий спосіб передати їм ті знання, навички, духовні цінності, які збагатять і зроблять їх повноправними духовними правителями сві! ту, зроблять їх щасливими. Якщо діти будуть щасливи! ми, отже, буде щасливою держава, щасливе наступне покоління, і заради цього треба працювати. У Київ! ській дитячій Академії мис! тецтв зібралися люди, які це розуміють, і для них це потяг душі. Я коли приймаю на роботу, спершу запитую: “Чи любите ви дітей?”, по! тім дізнаюся: “Як ви, влас! не, хочете через цю любов професійно підняти їх на той рівень, який має бути конкурентоспроможним і поважним у світі?” Тому що просто любити можна, ска! жімо, у родині, а педагог має любити так, щоб його учень щодня набирав висоти про! фесійної майстерності, від! чував смак до всього того, чого ще не знає. На мою думку, коли безперервно бу! дувати таку систему стосун! ків із дитиною, то це дає ра! дість і дитині, і педагогові, вони разом піднімаються над буденними, уже відоми! ми речами, і набувають тієї професійної якості, яка кон! че необхідна нині в цьому жорсткому, дуже насичено! му різними творчими про! позиціями до митців, світі. Звісно, ми дбаємо, щоб наші вихованці завжди йшли не просто “зеленим коридо! ром”, а йшли впевнено, до! лаючи будь!які життєві труднощі. Колись написав, що не люблю слова “бороть! ба”, воно пафосне, публіч! не, потребує поглядів на се! бе у профіль і анфас, мені більше подобається спокій! не, але наполегливе дієсло! во: долати. Щодня наполег! ливо йти вперед, набувати нового — у цьому спокійна сила і шляхетна скромність. — Чому все"таки акаде" мія? Адже вчаться в ній ді" ти, у них усе життя попере" ду. Чи це не “відлуння” модної пошесті, коли школи ставали коледжами і ліцеями, а інс" титути — академіями? — Київську дитячу Ака! демію мистецтв було задума! но тоді, коли ще не було по! вального прагнення прес! тижно називатися. Наша назва, особливо у сполучен! ні з визначенням “дитяча”, була доволі нестандартною і тому, можливо, викликала скептичний інтерес. Проте була презентована структура хоча й оригінальна, але з усіма сталими атрибута! ми вищого навчального зак! ладу: факультети, семестри тощо. Вже тоді у структурі Академії були передбачені школа мистецтв, гуманітарна школа, Вищий мистецький коледж (у перспективі — створення гуманітарного ко! леджу, що готував би фахів! ців, які пройшли нашу шко! лу, добре розуміли мистецтво, знали мови і могли викладати загальноосвітні дисципліни з урахуванням специфіки мис! тецького закладу). Це в той час, звісно, було дуже дивно. Але поступово наше трохи фантастичне ді! тище ставало на ноги, де! монструвало свої педагогічні можливості, які щоденно збагачувалися високою ду! ховною аурою. Поступово вибудовувалися й освітні рів! ні. Цього року ми отримали право продовжувати готувати бакалаврів з усіх мистецьких спеціальностей і спеціалістів у галузі музичного і театраль! ного мистецтва, що відпові! дає третьому рівню акредита! ції навчальних закладів. За статутом маємо право на ас! пірантуру, але поки що не відкриваємо її, тому що хоче! мо, щоб усе складалося при! родно і туди вступали б саме наші випускники. Розуміємо, що треба ак! тивно працювати над усіма цьому намагаємося макси! мально не обтяжувати дер! жаву своїми проблемами. Наш навчальний заклад — це інноваційний проект, який породив багато цікавих новелет, котрі визнані тепер в Україні. Ну, скажімо, ми перші почали приймати шестирічок і вчити трьома мовами: англійською, фран! цузькою, німецькою. Ми вперше ввели семестри (нині всюди семестри), тоді це бу! ло дивиною, всі наші діти — юні студенти, у нас це ста! тутна норма, ми ввели рей! тинги замість оцінок, і не ли! ше в межах 5—12 балів. За потреби, наприклад, при підготовці до міжнародного конкурсу, юні студенти мо! жуть “занурюватися” у від! повідну ситуацію (скажімо, рейтинг у 100 балів), щоб по! чуватися впевнено і природ! но за будь!яких обставин. За нашою системою ди! тина працює фактично 8—12 годин, але це дуже щасливе перебування з хорошою ре! лаксацією, оскільки після математики йде гармонія, потім, скажімо, хореографія, далі — географія, потім є можливість потрапити в зал фізичних вправ, де є спеці! альні тренажери саме для майбутніх митців, тобто не великі штанги, що можуть завдати шкоди, а оригіналь! ні прилади, котрі допомага! ють удосконалити себе. Усе це в сукупності, я га! даю, призвело до того, що ми цього року отримали по! чесну нагороду від Мініс! терства освіти і науки та Академії педагогічних наук — “Лідер сучасної освіти”. — Михайле Івановичу, Ви творите музику. Яку саме? гобоєм, арфою, фаготом… Полюбляю театральну музи! ку, де є простір для створен! ня музичної драматургії. Як один із авторів “Київської пекторалі”, двічі її отриму! вав, ще тричі був у трійці кращих. Радий, що більшість моїх творів були помічені і якось відзначені, — це вели! ка честь відчувати, що висо! копрофесійні колеги, музи! канти, композитори, крити! ки відзначають твою роботу, це добрий допінг, свідчення, що ти перебуваєш у тій фор! мі, яка має супроводжувати митця впродовж усього його життя. Творчість обов’язкова й необхідна для того, щоб реа! лізувати себе як фахівця і пе! ребувати в тій професійній формі, яка дозволяє управля! ти. Ректор — це мистецький менеджер, педагог, котрий на власному прикладі демонс! трує творчі можливості. — Одна з останніх Ваших робіт — поетично"музична композиція “Зів’яле листя”, присвячена 150"річчю від дня народження Івана Яковича Франка. Незламний Каменяр написав дивовижну лірику, яка перекладена десятками мов світу. І ось вона поєдна" лася з музикою. — Ця робота не була три! валою, зайняла практично півтора місяця, але за цей час зроблено п’ять варіантів, і це останній. “Зів’яле лис! тя” — велика поетична мис! тецька книга страждань чо! ловіка, який любить і не! щасний від того. Коли я по! чув цю ліричну драму у ви! конанні Олександра Павло! вича Биструшкіна, то зрозу! мів, що цей невідомий Франко дає потужну енергію Київська дитяча Академія мистецтв — це сад скульптур

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин