Про-читання 11 · с. 11сторінка оригіналу ↗
НАТАЛЕНА КОРОЛЕВА ПРО ПОЧАТОК ЕКСПАНСІЇ МОСКОВСЬКОГО ПРАВОСЛАВ’Я В УКРАЇНІ
Слово Просвіти, №39 за 2006 рік
бачимо, що агресивна антикатолицька, антиуніатська войовничість значної частини українського козацтва, промосковські настрої внаслідок хибного розуміння “православної єдності” — тобто все те, що півстоліттям пізніше призвело до Переяславської катастрофи, — не було ані стихійним порухом православного люду, ані відповіддю на утиски православ’я з боку поляків і католиків, як ми звикли вважати, некритично повторюючи сформовані російсько-імперською історіографією стереотипи. Натомість, бачимо, ці настрої методично плекалися з-за кордону самою Москвою! Ми бачимо з твору, що московська експансія, на найпершому етапі духовна, нехай не скрізь одночасно, на Наддніпрянщині раніше, на Волині пізніше, але, в усякому разі, розпочалася задовго до Переяслава й задовго до гетьманування Хмельницького. Тобто Москва не лише підтримувала війну Хмельницького, починаючи з 1654 р., не лише потай допомагала йому зброєю й коштами і до того, ще з початку війни, а й, по суті, спровокувала цю війну! Тобто спочатку вони самі створили нам проблему, а потім допомагали нам дати раду з цією проблемою, і ця рада виявилася Переяславською… Отже, старший брат Василь набрався московських впливів, завів собі за духівника московського попа, всіляко пропагував вищезазначені настрої. Менший, Адам, цього не сприймає, вважає те нове, що прийшло з Москви, чужим і недобрим. Показово, що і Василь, і Ковдуш, від якого першого ми дізнаємося, що козаки саме за московською намовою “на унію тараньку гострять”. А Василь навіть хизується тим, що отаке помосковщення вірою є зреченням батьківської, предковічної віри. Він каже до Адама: “І що ти все, як і дядина, на “батьків” та на “старі часи” моргаєш? Чи ж ми носимо одіж, як за князів? Або живемо, як за Аскольда чи Володимира?” А ще бачимо, що Василь “прихопив” у Москві не лише віру, інакшу від батьківської, а й чужі його українському давньому родові моральні норми. Перейняв дику для українців, але таку традиційну для Московщини річ як зневага до жінок. Адам тужить за щойно померлою від пологів любою дружиною Зораєю, яку покохав у турецькоарабському полоні й привіз із собою, а Василь отак його “втішає”: “Дивуюсь я тобі, брате: і чого ти тут сидиш, сумуючи по своїй… бранці? Хай скажу соковите слово — баба як баба! Одна гарна, але ж інші ще кращі!.. Та ж удар лихом об землю, а тим часом залий смуток медом! А я заручусь, що прижену тобі з козаками сотку… тисячу бранок… На ремені-сириці приведу”. Також привіз Василь із Московщини до рідної домівки доти там нечуване зневажливе ставлення до слуг і расизм. Він не гукає слуг, а свистить до них, як до псів, у спеціально привезену свиставку, а араба Юсуфа, що залишився в замку після Зо-раї, називає “чорномазим”. Отож дві віри, дві моралі. То яка з двох придатніша?.. Врешті-решт суперечки між братами дійшли до шабель. Ясна річ, першим за шаблю схопився Василь, розлючений тим, що його агітування за московську віру розбиваються об непохитні аргументи меншого брата. Отож Василь хапається за шаблю зі словами: “Але я тебе відучу крутити, як єзуїт!” (с. 430). Отакої! Для тих, хто московської віри й московського духу набрався, будь-яке тверезе й логічно обґрунтоване міркування — вже “єзуїтство”! І вже на виході з замку Василь мало не схопився в двобої з братовим гостем — іспанцем К. де Лачерда, бо вважав його натхненником Адамового антимосковства. Обійшлося. “Але, графе, ми ще зустрінемось у полі!” — пообіцяв Василь (с. 432). Цікаво, яким чином він сподівався зустрітися з іспанцем у полі, і в якому полі, на чиїх теренах те поле? Чи вже тоді марилася московська навала на Європу? Отак і розповіла Н. Королева через історію свого роду дещицю загальноукраїнської історії…
Левко ВІТЕР, м. Дніпропетровськ
z
НІЖЕ ТІЇ КОМИ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
