Про-читання 11 · с. 11сторінка оригіналу ↗
ОДКРОВЕННЯ ЧЕСНОГО ФУНКЦІОНЕРА
Слово Просвіти, №39 за 2006 рік
Книжка Віктора Гамана “Обко! мівські коридори” вийшла друком чимало років тому, але мені потрапи! ла до рук недавно. І я вирішив відгук! нутися на неї, адже те, про що мо! виться у виданні, — це ціла епоха. Ці! кавий історичний приклад тоталіта! ризму з притаманними йому лукав! ством, лицемірством, суспільною брехнею й самовихвалянням — ось ми вже досягли, сягнули, перейшли... Але щодалі ця епоха віддаляється, то цікавішою стає правда про неї. Відходить у минуле лексикон Системи, визначення на кшталт: перший (секретар), другий (секре! тар), особіст, куратор... А історія за! лишається. Залишаються й записи В. Гамана: “Я ні разу не чув, щоб у об! комі сперечалися про політику”. Або: “Назвіть мені таке засідання бюро — колективного органу — на якому б не пройшла думка першого секретаря обкому”. Або: “Скидається на те, що є дві дисципліни — одна для керівни! ків, друга для рядових комуністів”. Місце в ряду, колоні, за столом визначалося чіткою субординацією. Вона ж визначала стиль одягу, пове! дінку (що дозволено попу, то дякові зась), час для відпустки, місце від! починку, медичне обслуговування, поінформованість, роботу над до! кументами з відповідним грифом. Усі ці відмінності, за ієрархіч! ним становищем людей, упродовж десятків років формували психоло! гію й принципи взаємин. Людина оцінювалася владою і вводилась у відповідне коло — номенклатуру. Номенклатурне становище вплива! ло на самооцінку, самосприйняття людини. Успішніше виживали ті, кому краще вдавалося приховати інформацію про себе, про особисті вади чи сімейні справи. Туфта (за Солженіциним — тух! та) була в приписках про виробни! цтво товарів, у похвальбі про досяг! нутий добробут, про мораль, туфта, як брехня про позитив, була як у поведінці Системи, так і в поведін! ці її номенклатурних одиниць. В основі апаратної, партійної роботи було прислужництво. За цим буденним явищем стояла повна байдужість до окремих прошарків населення, наприклад, до пенсіоне! рів. Їм спочатку взагалі нічого не платили, потім давали мізерні пен! сії. Будь!яка пошана до таких людей була виключно агітаційною, рек! ламною, пропагандистською акці! єю, часто — поодиноким винятком. Отже, коридори Системи, як і обкомівські, відбивалися не тільки на становищі номенклатури як про! дуктові Системи, а й на всіх підлег! лих громадянах: безоплатна праця в колгоспах, безпаспортне життя (фактично — кріпацьке) у селах, “муштрування” службовців, солда! тів, школярів, студентів. Система намагалася все передбачити, усім правити, про все подумати, але життя складніше: вона не справля! лася з життєвими різновидами, кос! теніла у застої без конкуренції, без критики, без творчої енергії та ду! ховного оновлення. Цілком очевидно, В. Гаман був продуктом свого часу і не міг уникну! ти впливу Системи, але йому, селян! ському сину, що виріс у стихії віково! го укладу українського села, вдалося зберегти в душі Божу іскру, камертон Правди, якими він був наділений від природи. В есе “Синій ранок загір! нього романтика” (про Миколу Хви! льового) він чесно написав, що ніко! ли не був дисидентом, а постфактум приєднуватися до чужої позиції вва! жає для себе неприпустимим. Отже, чесність із собою, чес! ність перед собою. Те, що бачив, те, що переживав, про це й писав без далекобійних прицілів. В. Гаман виписав портрети “геро! їв” того часу. Через призму обкомів! ських коридорів вони цікаві своїм ко! лоритом, поведінкою, мисленням...
z
Григорій КУЦЕНКО, колишній військовий політпрацівник
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
