Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання 11 · с. 11сторінка оригіналу ↗

ЗАБУТА É ВІДНАЙДЕНА ПЕРЛИНА

Слово Просвіти, №39 за 2006 рік

СЛІДАМИ НАШИХ ВИСТУПІВ У ч. 33 за 2006 р. “Слова Просвіти” в рубриці “Повертаємо імена” п. Зоряна Живка “повернула” нам письменницьке подружжя — Наталену Королеву й Василя Королева- Старого. Але, зрозуміло, мусила писати дуже стисло, з огляду на брак газетної площі, а через це залишилося поза межами допису дуже цікаве для пізнання української історії й дуже актуальне з огляду на сучасні міжконфесійні проблеми закінчення роману Н. Королевої “Предок”. З. Живка аж надто побіжно згадала цей твір. А між тим, Н. Королева розповідає (або, можливо, художньо домислює) в творі не лише про свого іспанського предка де Лачерда, а й про іншого свого предка — українського (а не польського! — це однозначно випливає з твору; мабуть, то вже його далекі нащадки ополячилися, включно з батьком письменниці), Адама Дуніна-Борковського (а не Дуніна-Боровиковського!). У прикінцевій частині головний герой Карлос де Лачерда заїздить на гостину до свого побратима (разом були в бусурманській неволі) Адама Дуніна-Борковського до його родового замку на Волині. Отам і відбуваються події, найцікавіші для українського сучасного читача. Діється на початку 1600 років. На прикладі й через призму нібито родинної драми, непростих стосунків Адама зі старшим братом Василем, який нещодавно повернувся з Москви, набравшись там московського духу, письменниця показує початок експансії цього “московського духу”, а насамперед московського, вельми специфічного православ’я в Україну, зокрема, на Волинь. Із діалогів братів, а ще з розповідей епізодичного персонажа Ковдуша ми КЛАСИКА Марія Омелянівна Ленерт! Домбровська (1881—1963) — сла! ветна українська дитяча письмен! ниця та педагог, відома більшості читачів під йменням Марійка Під! гірянка. Школа та книга — два крила її творчої праці протягом АРФАМИ, АРФАМИ... Олеся Мамчич — майстер малих конденсованих форм, в яких думка тяжіє до завершеності й афористичності. Читання поезій О. Мамчич доцільно порівняти з римською трапезою, що потребує повільного смакування. При цьому розбещеному і пересиченому донесхочу читачеві запропоновано не малоїстівну та набридлу вже екзотику, а прості й саме тому оригінальні своєю простотою наїдки. Серед ключових мотивів — туга, біль, жаль і неприйняття світового зла. Серед образів цієї лірики домінують ті, що вічні як сама поезія, — очі, сонце, вода, кров, серце, дерево, місто, сльоза… Однак таке “переказування” усього життя: на 1900 р. припадає і її перша публікація, і перше вчи! тельське призначення. Письменниця ввійшла в літера! туру ще на початку минулого сто! ліття з благословення та підтримки таких метрів українського слова, як Іван Франко й Осип Маковей. Спершу дівчина пробувала свої си! ли в різних жанрах — у поезії, про! зі, драматургії, публіцистиці, протез часом робота з дітьми сама собою привела її в дитячу літературу. В її доробку й оповідання, й казки, вір! ші та пісні, дитячі п’єси… Марійка Підгірянка віддала ук! раїнській дитячій книзі понад шість десятиліть творчої діяльнос! ті. Проте за життя письменниця не дочекалася повного видання зіб! рання своїх творів, та й потім дов! гий час її доробок залишався неві! домим широкому загалу україн! ських читачів — далеко не всі її тексти сприймалися позитивно в радянському контексті. Тільки за незалежної України прізвище Ма! рійки Підгірянки по!справжньому повернулося до українського чи! тача, й великої праці до цього док! лав краєзнавець Василь Левиць! кий. Ще юнаком він підготував до районної газети першу розвідку про славетну землячку, й відтоді розпочалася його шляхетна справа з популяризації творчості пись! менниці. Зокрема в 1996 р. його стараннями було створено літера! турно!краєзнавчий музей Марійки Підгірянки в селі Білі Ослави, де народилася письменниця. За упо! рядкування В. Левицького (на власні та меценатські кошти) по! бачили світ уже шість книжок із творами Марійки Підгірянки для дітей. Найновіша з них “Марійчин Великдень” — просто унікальне видання, до нього увійшли казки й оповідання письменниці, що дру! кувалися в різноманітних україн! ських часописах 1920—30!х років. Краєзнавець відшукав їх, працю! ючи в архівах і бібліотеках Львова, Ужгорода, Івано!Франківська. Ця добірка — перший передрук творів після кількадесятилітньої перерви. Варто відзначити вдалий підхід упорядника до добору матеріалу цієї книжки. Вона зроблена так, щоб не лише зацікавити читача! дитину, а й стати в пригоді вчителю та студенту!філологу, бо крім влас! не добірки текстів із малюнками містить багато додаткової інфор! мації. Зокрема до видання включе! но біографічний нарис про Марій! ку Підгірянку, хронологічну табли! цю життя та творчості письменни! ці, бібліографію її видань, нарис про меморіальний музей, світлини з родинного архіву та фотокопії до! кументів і автографів. Сподіваємося, що незабаром урешті!решт побачить світ і видан! ня повного зібрання творів цієї письменниці з Прикарпаття. Зоя ЖУК z простотою є квінтесенцією того типу письма, до якого тяжіє авторка. Складність поетики простоти полягає в тому, що текст здобуває потенційну можливість розгортання “вглиб”, що передбачає нескінченну можливість породження смислів лише за умови активної участі читача. У східних культурах є літературна традиція оспівування родимки на щоці коханої дівчини. Родимка, тобто крапка, — символ абсолютної простоти — стає осердям усіх потенційних смислів. Витончена простота поезії Олесі Мамчич пропонує читачеві гру — відшукування потенційних смислів, такий собі перекотибол, інтелектуальний і екзистенційний. Хто наважиться прийняти виклик? В. ЧУЧКО z

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин