Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

ЗАМІНИЛА БЕРЕГИНЕЮ ЧУЖОГО ОРЛА

Слово Просвіти, №39 за 2006 рік

РОДОВІД — Валентино Сергіївно, колись, побувавши у Вашій майстерні, серед дивовижних композицій коренеплас" тики я написала вірш, де розповіла про Ваших персонажів: “…Лісовичок — дитя чудне і горде усе шукає заповідне місце, оте, що залишилося з природи у нашому впокореному лісі, лаштує втечу в закутку кімнати. Та зайде жінка з охололим чаєм, за всіх людей попросить винувато. Мовчить божок. Її одну прощає”. Цю зникаючу природу Ви і пред" ставили на своїй виставці? — Мені надали можливість виставитися у трьох величезних за! лах, і я заповнила їх своїми робота! ми. Це живопис, декоративний ук! раїнський розпис, коренепласти! ка. Все, чим я живу і що надихає мене на вічну молодість, яку відчуваю постійно. Спілкуюся з рідною природою, на річці буваю постійно і на! віть зараз купаюся, ця водичка дає мені багато енергії. Я не навчалася в акаде! мії, самодіяльний художник, але те, що роблю, йде від душі. Коли я відчуваю, що в мене є настрій до малювання, то беру пензля, дивлюся на полотно і вже бачу образ, воно прий! шло, і треба вима! льовувати ці образи, які з’явилися. Я не роблю ескізів, попе! редніх замальовок, композиція виникає сама собою. Інколи мене просять намалювати портрет, я теж роблю це у власній манері, але люди дуже задоволені, всіх сво! їх родичів намалювала. Та найбіль! ше подобаються імпровізації на вільну тему, пейзажі з уяви, але во! ни всі засновані на дійсності, на! шій рідній природі, це те, що я ба! чила, що росте в нас, цвіте. А кві! ти… Я дуже люблю квіти! І в деко! ративному розписі я їх зображую по!своєму. — Ви берегиня природи, Ви відчу" ваєте її ніби навпомацки, на дотик ДВА КОЛЬОРИ... Росла вона у сільській родині, серед вишиванок і рушників. Та в круговерті молодого життя дівчину тягнуло зовсім не до візерунків — мала перший розряд із волейболу, навіть стала чемпіонкою району з мотоспорту... Серйозно захопилася вишивкою, вже коли навчалася у Вінницькому педагогічному інституті. Першими “пробами голки” Таміла прикрашала свою кімнату в гуртожитку — перетворила її на справжню світлицю. Із роками в майстрині назбиралася унікальна колекція вишивок. Не менше сотні скатертин, доріжок, ікон, картин, серветок, рушників, портьєр, гобеленів... Візерунки збирала скрізь, де вдалося побувати, — один побачила на Кіровоградщині, інший знайшла на Львівщині, а ще якийсь односельчанка подарувала. Вражає розмаїття технік, якими користується Таміла Павлівна: болгарський і звичайний хрестик, гуцульська гладь, гобеленове та оксамитове шитво. Останнє, до речі, її власний винахід. Окраса всієї колекції — чотириметровий диво-рушник із розкішним візерунком і вишуканим мереживом ручної роботи. А від поєднання кольорів — чорний, червоний, золотистий — очей не відвести... Цей незвичайний витвір має особливу історію. Потрапила якось Таміла Павлівна до Ермітажу. Там їй запав у серце один із експонатів — рушник, який вишили спеціально для царя. Жодна майстриня не змогла б спокійно пройти повз такий шедевр, їй неодмінно захотілося б створити щось подібне. Крадькома сфотографувати царський рушник — це ще півбіди. Зображення довелося ретельно вивчати через лупу, адже там навіть візерунків деяких не видно, не те що хрестиків. Але головне — ідея. Таміла Павлівна трошки підкоригувала кольорову гаму, замі- Таміла Яременко та її шедеври. Фото з архіву нила двоголового орла берегинею, додала українського колориту... Рушник, який тепер справжня перлина її колекції, набагато кращий за царський. І назву має особливу — “Від землі до неба”. Авторка витвору збирається передати його до корнинського храму, щоб під цим особливим рушником вінчали молодих і хрестили немовлят. співаємо їх. “Ой, там, на тім виго! ні, де поміж трав є квіти, пастись не хочуть коні, жаль їм на цвіт сту! пити”. Це ж чудо! Якось одна жін! ка приїхала після виставки до мене в майстерню і каже: “Валентино Сергіївно, я знаю стільки пісень!” і почала співати. Я цю пісню одразу запам’ятала. В якій країні так мо! жуть співати, що коні не хочуть ступити на траву, щоб не пом’яти квітів, які дівчина збере! Сама ду! ша українського народу народила таку пісню, таку красу! — Знаю, що любов до співу у Вас спадкова... Так сталося, що я народилася в тій кімнаті, яка була кабінетом Миколи Карповича Садовського. Коли він повернувся з еміграції, то поселився в моєї тітки, а вона була актрисою театру Саксаганського (Садовський там теж виступав). Отож тітка віддала йому цей кабі! нет. Там я народилася, а вона зали! шила мені всі строї, в яких співала разом із Миколою Карповичем. І тепер у нашому гурті я співаю саме в тих строях, а їм уже по сто років! Розкішні вишиванки, зараз так уже не вишивають, а во! ни збереглися. Така добра міцна нитка, що я перу їх, а вони зберігають свій колір. Уявляєте! Корсеточка і со! рочка дуже красиві! Я їх одя! гаю у найурочистіші момен! ти свого життя. Ми й на від! критті виставки співали гур! том і я була у цьому вбранні. Спілкувалася Валентина ДАВИДЕНКО z Зараз Таміла Павлівна викладає математику в корнинській школі №2 — до речі, вона першою у Попільнянському районі отримала звання “Вчитель року”. А ще майстриня вже дванадцять років веде гурток вишивання. Старшокласницям допомагає готувати до випускного рушники, охоче консультує рукодільниць з усієї околиці, навіть у Львівській області має послідовниць. Нині майстриня втілює у життя новий унікальний проект — серію “Пікассо у вишивці”. Донька обробляє картини на комп’ютері, а Таміла Павлівна переносить їх на полотно. Так уже постали “Жінка з годинником” і “Жінка в червоному кріслі”. Це не перші її спроби висловити абстракції мовою вишивки. — Я тільки нещодавно відкрила для себе цей напрям у мистецтві. Захопилася картинами молодих німецьких абстракціоністів, навіть вишила дещо. Зародилося прагнення перейти до чогось значимішого. Найбільше мені припав до душі саме Пікассо, — зізнається Таміла Павлівна. Схоже, за подібне поки ніхто не брався. Між іншим, її землячці вдалося вишити “Монну Лізу” — цю роботу високо оцінили професійні художники. Сподіваємося, на Житомирщині незабаром з’явиться власна галерея світових шедеврів, зображених не пензликом, а нитками. z Вероніка КАВУН, м. Житомир Що спільного між математикою, мотоциклами та вишиванням? Який стосунок має Пікассо до Житомирщини? Усе це зуміла поєднати жінка, про талант якої відомо далеко за межами її рідного Корнина. Таміла ЯРЕМЕНКО має в себе вдома “маленький Ермітаж”, — а створила його за допомогою лише голки і ниток.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин