Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Згадаймо ту традицію, яка давала нам силу бути переможцями серед народів”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

МИ МАЄМО СТАТИ ВЕЛИКОДЕРЖАВНОЮ НАЦІЄЮ

Слово Просвіти, №39 за 2007 рік

Продовження. Початок у ч. 38 за 2007 р. Андрій ІЛЛЄНКО НОВИЙ НАЦІОНАЛІЗМ Новий український націоналізм повинен стати принципово новою ідеологічною цілісністю, а саме державницьким інтегральним націоналізмом ХХІ століття. Шлях такого перетворення не буде легким, але без його проходження годі говорити про якусь перспективу. Засади нового українського націоналізму: Авторитаризм — принцип побудови держави і всіх інших соціальних інституцій. По-перше, він виявляється у створенні чіткої ієрархічної системи управління, де керівник несе персональну відповідальність за всі свої рішення. Тобто обсягу влади має дорівнювати обсяг відповідальності за неї. По-друге, авторитаризм передбачає демонтаж збанкрутілої й неефективної системи політичної демократії, яка не зміцнює сили нації, а навпаки, сприяє її деградації. Задурюючи людям голови ілюзією політичної боротьби, демократія насправді — прикриття системи, за якою правлячу верству складають пройдисвіти, покручі, холуї й дегенерати, фізичні й моральні потвори, які дбають лише про особисте збагачення. Тому, керуючись принципом авторитаризму, ми зможемо змінити нарешті цей ганебний стан, привівши до влади справжню національну еліту — морально зрілих синів і дочок свого народу. Тільки така еліта спроможна вивести нас із тотальної кризи. Ніяка демократія як правління найгірших ніколи на це не буде здатна. Подальша “боротьба” політичних партій, які насправді є конторами з обслуговування інтересів олігархів та плацдармом для найбезпринципніших кар’єристів, ще більше погіршуватиме ситуацію, знищуючи наш народ. Політична боротьба в середовищі нації неприпустима. Політичні партії слід ліквідувати. Принцип політичного представництва через політичні партії варто замінити принципом професійного представництва всіх верств нації. Будьяке політичне життя поза державою неможливе. Великодержавність означає побудову не просто держави, а могутньої, великої України, бо якщо Україна не стане великою, її взагалі не буде. Сучасна епоха ставить перед нами нові умови. Доба національних держав у традиційному розумінні цього слова остаточно завершується. Настає епоха реґіональних центрів сили, яких буде небагато, але навколо них концентруватиметься вся політична й економічна могутність. Ті національні держави, яким масштаб не дозволяє бути могутніми центрами впливу, в нових умовах багатополярного світу просто не зможуть стати глобальними гравцями і в кращому разі будуть змушені долучатися до вже існуючих. Ці принципово нові умови не можуть не торкнутися й націоналізму, змушуючи його суттєво перебудуватися. Тому годі сподіватися на успіх, якщо ми й далі стоятимемо на ідеологічних позиціях позаминулого століття і вперто ігноруватимемо те, що відбувається навколо. Ми маємо згадати свої великодержавницькі амбіції: ми не народстраждалець (саме так намагаються представити нас деякі націоналмазохісти), а могутня нація-переможець. Тому згадаймо ту традицію, яка давала нам силу бути переможцями серед народів. Цю традицію ми умовно назвемо давньоукраїнською. Тільки наснажуючись із цього джерела, українська ідея могла наповнюватися реальним змістом і творити дивовижні форми життя: найбільша держава Середньовіччя Київська Русь, унікальний феномен українського козацтва — все це має безпосередній стосунок до цієї традиції. Саме тому Російська імперія узурпує право на це життєдайне джерело. Геополітичні реалії змушують нас бути великою державою. Великий рівнинний простір від Уралу до Карпат і від Чорного до Балтійського морів передбачає домінуючий центр, який є одним із глобальних центрів сили. У різні історичні періоди на цьому Великому просторі були різні державні центри: Київська Русь, Золота Орда, Велике князівство Литовське, Річ Посполита, Російська імперія, СРСР. Це держави різної природи із різними етносами-домінаторами, але їх об’єднує те, що вони були одними з наймогутніших держав свого часу і їхня могутність не обмежувалася цією великою рівниною. Сама природа Великого простору така, що одночасно на ньому не може існувати кілька рівноцінних центрів сили. Завжди буде домінувати один центр, питання лише в тому, де він — у Москві, Варшаві чи Києві. Ми повинні нарешті подолати комплекс меншовартості й на повний голос заявити про свої великодержавницькі амбіції, почавши боротьбу за право бути метрополією під стягом тисячолітньої державницької традиції. Ми повинні перестати поводитися як упосліджена національна меншина, заклопотана захистом своїх культурно-лінгвістичних прав. Ми маємо розвинути великодержавність на основі своєї культури як джерела розвитку цілої цивілізації. Ми перетворимося на центр тяжіння не тільки Східної Європи (яка нині ще здатна, на відміну від Західної, стати центром Європейського відродження), а й цілого континенту, що вже агонізує від втрати власного генофонду й культурного обличчя. Форма майбутньої Української держави, звичайно, буде цілком нова. Це буде щось на кшталт наддержави — цивілізації, основа могутності якої ґрунтуватиметься на характері інформації, що вона продукуватиме. Політика збереження й приL множення національного геноL фонду має два аспекти. По-перше, це чітке усвідомлення катастрофічного стану європеоїдної раси, проти якої триває планомірна війна на знищення. Оскільки українська нація — її органічна частина, то доля раси — і наша доля. Годі сподіватися, що коли вся Європа Андрій Іллєнко на вечорі пам’яті Романа Шухевича перетвориться на семіто-негроїдомонголоїдний субстрат, то наша доля може бути інша. По-друге, оскільки українська нація — нація-асимілятор, то ми маємо чітко визначати, хто може бути асимільований, а хто ні. Очевидно, ми повинні асимільовувати лише представників європеоїдної раси, бо міжрасове змішування призведе до знищення нашого генофонду. Поняття держави й нації повинні збігатися. Нація — це гомогенна спільнота, яка базується на біологічній основі — расі та культурних, мовних, ментальних ознаках, що вирізняють її серед інших націй цієї раси. Відповідно ні про які “національні меншини” в рамках єдиної нації-держави не може бути мови. Подолання демографічної катастрофи й відновлення генофонду нашого народу — ось першочергове завдання українського націоналізму. В Українській державі нормою мають бути сім’ї з трьома—п’ятьма дітьми. Дитяча і молодіжна політика повинна стати стратегічним напрямом політики державної. Антиолігархізм — це усвідомлення необхідності демонтажу економічної системи олігархічного капіталізму, яка існує у зв’язці з політичною системою парламентської демократії. Усі ресурси нашої країни перебувають під контролем купки бариг неукраїнського походження, які, паразитуючи на тілі нашої нації, отримують свої надприбутки. Водночас, для прикриття такого стану справ та замилювання очей нашому народові, вони створили ширму, яку називають демократією. Перетворившись на закриту страту, політична й економічна псевдоеліта, яка в абсолютній більшості складається з дегенератів, поділилася на партії, які нібито ведуть між собою боротьбу. Насправді ж усі вони — це єдина клоака, яка існує за одні й ті ж гроші, й єдина мета життя якої — отримання ще більшої кількості грошей у свої кишені. Олігархічна система призводить до ситуації, коли державою, її народом і національним багатством розпоряджаються антиукраїнські виродки, які розцінюють нас лише як поживу, з якої можна викачувати ресурси. Систему паразитизму слід змінити. Ми повинні створити надпотужну державу, що контролюватиме стратегічні галузі господарства, об’єднані у виробничі синдикати, де буде досягнуто компромісу між приватними роботодавцями, працівниками та державою. Тільки економічна потужна держава, підтримана своєю нацією, зможе провести масштабну націоналізацію награбованого майна, знищити олігархічну систему та звільнитися від диктату транснаціональних корпорацій. Побудова нового соціального ладу повинна ґрунтуватися на арійських принципах суспільного устрою, тобто поділу соціуму не на ворогуючі класи, а на продуктивні суспільні верстви: продуцентів духовних цінностей, управлінців та військових, державних службовців та продуцентів матеріальних цінностей. Кожна з цих верств, належність до яких залежала б від особистих якостей людини, виконувала б свою, не менш важливу, ніж в інших, функцію. Тільки такий лад Вишкіл молодих патріотів

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин