Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“На плечах національної демократії в державне управління в’їхало угруповання малоросійського зразка з відкритим поклонінням імперській Росії”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

«НЕМА ГІРШОЇ ПОКУТИ, ЯК У РІДНІМ КРАЇ НОСИТЬ ПУТА»

Слово Просвіти, №39 за 2007 рік

Віктор КОСТЮЧЕНКО, письменник, м. Київ Вимога відокремити бізнес від влади — правильна. Але, на жаль, її не здійснили. І сталося непередбачуване: грошові мішки цих космополітичних жмень підім’яли під себе Конституцію. І так позбавили владу волі, дієвості, ініціативи, національного державотворення. Настав диктат капіталу. Утворилася фантастична прірва між доходами багатих і бідних, між владою і народом. Якщо міністр “смокче” з нафтової труби іза рік одержує 8 млн гривень доходів, а мільйони людей бідують, то навіщо такий міністр? Якщо Кабінет Міністрів не забирає в нього труби й не повертає її в бюджет держави, то що це за Кабмін? І як узагалі оцінюється праця людини? За розум, умілі руки, трудову ініціативу, талант? Один гребе лопатою, а іншому і в ложку не попадає. Позакривали фабрики й заводи, зруйнували колгоспи. Створили про людське око центри зайнятості для безробітних, виплачують їм для підтримки якісь копійки, наперед знаючи, що ні сьогодні, ні завтра, ні через десять років не запрацюють розграбовані при державному потуранні підприємства, не закрутяться заводські верстати, не відродиться дух творення в наукових лабораторіях… Та вже чути, що сьогодні безробіття — нормальне явище у сучасному світі. Так, справді, воно існує ів Німеччині, і в Італії, і в інших країнах. Тільки їхнє безробіття й наше українське — різні речі. Там держави разом із профспілками вживають заходів до нормалізації життя безробітного, не доводять його до люмпенізації. Комуніст-реформатор Кучма розвалив село. Такої руїни не знало воно ні в часи кріпаччини, ні за столипінської реорганізації, ні в часи насильницької колективізації. Програмуючи руйнування колгоспів, реформатори не зважили на те, що викидають на вулицю тисячі селян, які ще недавно наповнювали державну комору збіжжям і яким зараз ніде заробити гривню на прожиття… Світять сьогодні “ребрами” або “озиваються” рештками фундаментів зруйновані стайні, свинарники, телятники, корівники, табори механізаторів. Ілюзія, що селяни з паями стануть фермерами, лопнула, як мильна бульбашка. Та й хто без малої техніки, з самими лопатами й сапами фермеруватиме? Стоять їхні наділи в бур’янах, а хто здав у оренду, той і без землі, й без грошей. Реформа підрізала село — воно деморалізується. Закриваються школи, клуби, фельдшерські пункти, бібліотеки. Запустіння. Село губить свої інтелектуальні й моральні основи, денаціоналізується. Гнітить безперспективність… Як бачимо, “творення нового суспільства” не відзначається ні прогресивністю, ні новизною. Добуто зі сховок старі залежані пута й накинуто на людей — повернулося те, що давним-давно було і проти чого робочий люд повставав. Це мало б бути в полі уваги держави. Та зараз навіть ті “десять кроків до людей”, що проголошені у передвиборній гонці Президентом Ющенком, забуто. Крокують тільки до олігархів і бізнесменів… На сімнадцятому році незалежності немає навіть натяку на план будівництва держави Україна. Її стихійно будують ті, кому треба було б заборонити навіть підступати до такої справи. Партія реґіонів — партія капіталу, з усього видно, будує щось на зразок Малоросії з політичним, економічним і культурно-освітнім підпорядкуванням Москві. Ця модель розходиться з тією, яку віками плекав український народ і яку так мудро й лаконічно висловив Шевченко в поетичному рядку — “в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”. Цю лінію “реґіоналів” підтримують українські соціалісти й комуністи. Сьогодні соціалісти не заперечують приватної власності, навпаки, змирилися з тим, що при владі повинні бути багатії, що все має бути роздержавлене. Соціалізм, що пропагується зараз, має подвійне дно: заграє з простим народом, а служить капіталу. Це виразно виявлялося останнім часом у Верховній Раді. Переважно соціалісти спрямовували зусилля на те, щоб злютувати депутатів “єдиномислієм” навколо антинародних заходів. Для цього творилася коаліція, для цього шукали шляхів збільшення її реальної чисельності до 300 осіб, аби приймати антиукраїнські закони, аби далі роз’єднувати народ України. Загалом, усе робилося, аби Верховна Рада була слухняним додатком до Кабміну. Цьому сприяла розкольницька формула — “не ви, а ми”, що звучала хором і поодинці у ВР, на сторінках преси, по радіо йна телебаченні. Хіба ця формула розрахована на єднання? “Не ви, ами”, — заявляють депутати, заявляють міністри. “Не ви, а ми”, — заявляють з люттю на обличчях “пацани”, яких завезли у Київ зі східних областей для протистояння. Щось подібне ми мали, коли на початку XX століття йшли до влади більшовики, вигукуючи: “Не ви, ами!” А чи не краще було б озброїтися ефективною в таких випадках логікою державної доцільності: у держави є проблеми, давайте разом — Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Президент — розглянемо ось цю і цю. А цих проблем багато, і вони вимагають невідкладного розв’язання. Це — корупція, судочинство, пенсійна справа, безробіття, податкова система, права людини, освіта, наука, книговидання і т. ін. Ідеологія протиставлення — “не ви, а ми” — завдає великої шкоди довірі народу до влади. Відомо, що згода дім будує, а незгода руйнує. Отак, на плечах національної демократії в державне управління в’їхало соціальне угруповання малоросійського зразка з відкритим поклонінням імперській Росії, з обмеженням усього українського в культурі, освіті, науці, економіці, політиці. А нещодавно замигтіла на телеекрані ще одна сила з такою ж програмою — “не ви, а ми”, навіть Фото Олександра Литвиненка ще крутішою: “не ви, а я”. І так помолодецьки хвацько заявляє: “Я повертаюсь у політику, щоб подолати безлад у державі”. Скажіть, оця сила — недавня учасниця безладу в державі — на кого розраховує? Та все ж на ті відсталі верстви населення, на яких накинуто пута безправ’я, злиднів і гноблення. Грошові мішки накинули пута на Конституцію і на закон. Звиваючись під їхнім тягарем, Українська держава не управляє національним будівництвом (духовним і матеріальним), не вирівнює “перекоси” в соціальній сфері, не дбає про відтворення нації. Вона сама себе запевняє, що треба боротися і з тим, і з тим. Треба. Але ніхто ніде й ні на якому рівні не бореться. Маскуючись під тіньові структури, конвертаційні центри, фальшиві фірми й фірмочки, трейдерів і рейдерів, Україною гуляє розбій і рекет. Шириться насильство, жорстокість… Як народові захиститися?.. “Я не хочу жити краще свого народу, я не можу і не хочу жити і бачити нищення, конання мого народу. Я хочу розділити його долю цілком, ущерть і без оглядки”, — писав у “Щоденнику” Олександр Довженко.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин