“70% ВІЛ'позитивних дітей народжуються в соціально неблагополучних сім’ях”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
ЗДОРОВ’Я НАЦІЇ
Слово Просвіти, №39 за 2007 рік
Фото з архіву “СП”
Володимир ВОЙТЕНКО, професор
Є старий анекдот про нью-йоркського українця — мийника вікон: випав із вікна на сотому поверсі, спочатку злякався, а тоді оговтався і, долетівши до двадцятого поверху, втішено подумав: “Поки що все нормально”. Саме так ми — урядовці та суспільство — сприймаємо проблему ВІЛ/СНІДу. Коротенька довідка: вірус імунного дефіциту людини (ВІЛ) паралізує систему самозахисту організму. Уявіть державу, в якій не функціонують армія, міліція, служба безпеки, пожежна охорона і прикордонні війська. Для такої держави кожна внутрішня чи зовнішня загроза стає фатальною, так і смертельно небезпечним є викликаний вірусом “синдром набутого імунного дефіциту” (СНІД). Окрім спричинених інфекцією, існують генетично зумовлені варіанти дефіциту, про які ми не говоритимемо. Від людини до людини ВІЛ може передаватися через статеві контакти, через забруднені часточками інфікованої крові шприци і голки наркоманів, під час переливання крові від інфікованого донора, а також від вагітної матері до дитини. Між зараженням і клінічними виявами хвороби минають місяці чи роки, упродовж яких носій ВІЛ може ненавмисне інфікувати інших. Утім, відомі тисячі випадків, коли ВІЛ/СНІД поширюється від людей, які знають про свій стан, роблять це через недбалість чи байдужість (насамперед це стосується наркоманів) або й навмисне (помста за упереджене ставлення суспільства до інфікованих). Рекордним у цьому сенсі є випадок в Ізраїлі, де заражений буквально полював на “чистих”, відтак інфікував близько 500 статевих партнерів. У законодавстві багатьох країн (нашої також) передбачено кримінальну відповідальність за навмисне зараження, але через низку обставин відповідна стаття Кримінального кодексу мало впливає на реалії. Закон не забороняє народжувати ВІЛ-інфікованим жінкам; на щастя, в організм дитини вірус потрапляє не завжди. Але… Улітку цього року преса повідомила про одну мамусю, яка народила вже третю інфіковану дитину. Загальна кількість таких дітей в Україні наближається до 10 тис., можна чекати на її подальше зростання: 70 % ВІЛ-позитивних дітей народжуються в соціально неблагополучних сім’ях, так що державна субсидія на дитину, збільшення якої наввипередки обіцяють усі партії, матиме, крім позитиву, і такі сумні наслідки.
ЧОМУ УКРАЇНА НАЙГІРША В ЄВРОПІ? На думку зарубіжних і вітчизняних фахівців, головні чинники, які сприяють катастрофічному поширенню ВІЛ/СНІДу в Україні, такі: бідність і безробіття (1); нерівномірний розподіл прибутків, майже повна відсутність середнього класу — універсального стабілізатора (2); криза сім’ї, велика кількість покинутих та бездомних дітей (3); безавторитетність середньої та вищої школи, наслідком якої є їхня нездатність впливати на поведінку дітей і молоді в діапазоні від моральноLетичних принципів до технології безпечного сексу (4); нестабільність населення і його активна участь у законних та незаконних міграціях (5); ґендерна нерівність, що впливає на здатність жінок належно позиціонувати себе в суспільстві та вербує нові кадри для проституції (6); поширеність наркоманії та її супутників (сексу без запобіжних засобів, обміну брудними голками та шприцами), які були й лишаються безпосереднім рушієм епідемії (7); збіг у часі спалаху ВІЛ/СНІДу і туберкульозу (насамперед легеневої його форми, сухот), що спричиняє велику кількість “мікстів” — комбінованої інфекції — з відповідним погіршенням перебігу хвороби (8); суспільна дискримінація ВІЛLінфікованих і хворих на СНІД, що дозволяє громадянам, партіям, чиновникам, урядові й державі зайняти позицію “ми і вони”, а відтак, переклавши проблему на кволі плечі Мінздоров’я, фактично усунутися від розв’язання проблеми (8). “Вони” були окремішні колись, але це тривало недовго; через десятки мікроскопічних капілярів ВІЛ-інфікована кров просочується в кровообіг найбільш пуританських прошарків суспільства — годі вже говорити про “звичайних” людей із “середньостатистичними” нормами поведінки; інфіковані “вони” лишаються собою, але “ми” з кожним роком, ба — з кожним днем, перетікаємо до “них”. Реальна для лікарів і пацієнтів загроза зараження під час медичних маніпуляцій та операцій. З численних повідомлень преси й телебачення всі, мабуть, знають про інфікування дітей в одній з лікарень у Лівії, за це було засуджено до страти і зрештою помилувано пакистанського лікаря і болгарських медичних сестер. Історія щодо відповідальності не зовсім зрозуміла, але головне — сам факт інфікування кількох сотень дітей. Менш масштабні нещастя такого штибу трапляються скрізь, були вони і в Україні. Нещодавно Держкомстат оприлюднив короткий довідник “Україна в цифрах, 2006”, в якому віддзеркалено динаміку епідемії (з незрозумілих причин матеріалів за 2001 р. немає). Як свідчить табл. 1, за 2000—2006 роки кількість ВІЛ-інфікованих зросла в 2,18 раза і сягнула майже 65 тис., а кількість хворих на СНІД — увосьмеро (7,2 тис. осіб). Зауважимо, що йдеться про категорію людей, які перебували чи перебувають на офіційному обліку в медичних закладах. Лишається невідомим “коефіцієнт перерахунку”, на який треба помножити офіційну статистику, щоб одержати реальні цифри. Ймовірно, йдеться про те, що загальна кількість ВІЛ-інфікованих не менша 600—700 тис. (близько 1,5 % всієї людності, а в т. зв. “групах ризику”, які складають ін’єкційні наркомани, повії, гомосексуалісти й ув’язнені у виправних закладах, частка інфікованих набагато більша). Пан А. Кінах і пані Ю. Тимошенко сперечаються за авторство терміну “український прорив”. Нам би їхні турботи… При фактично неконтрольованому перебігу епідемії, який маємо сьогодні, жодного “прориву” до чогось путнього чекати марно. Протягом 2006 р. 40—50 осіб щодня (офіційно) ставали ВІЛ-інфікованими, і щодня 10—15 інфікованим раніше лікарі встановлювали діагноз СНІД. “Новиною сезону” 2007 р. стали підсумки обстеження дітей (сиріт і “соціальних сиріт”), які живуть на вулиці: 20 % (!) безпритульних у Києві та Одесі виявилися ВІЛ-позитивними.
ПЕРЕГОНИ НА ВИЖИВАННЯ Реґіональні відмінності поширення ВІЛ/СНІДу в Україні дуже великі (і це ще одна наша особливість на тлі Європи): дві третини інфікованих концентруються в 10 реґіонах сходу та півдня. У грудневі дні 2004 р. один колега з інституту, “біло-голубий” за переконаннями, так пожартував, коментуючи мої публікації в “Слові Просвіти”: “Навіщо Ви воюєте з “реґіоналами”? Вони й так скоро вимруть від СНІДу”. Поганий жарт, але найгірше те, що за ним стоїть. “Коли помре останній виборець” — так називається нещодавня публікація в “Дзеркалі тижня” (число 33), присвячена медико-соціальним і демографічним проблемам. Табл. 2 ілюструє ситуацію в п’яти західних і п’яти південно-східних (полярних) реґіонах щодо ВІЛ/СНІДу, наркоманії та туберкульозу. На цьому тлі дещо осібно розташувався Київ, який в останні роки стрімко наздоганяє схід і південь щодо перших двох нещасть, але поки що тримається гідного рівня стосовно туберкульозу. Оте перетікання від “вони” до “ми” сьогодні найбільш наочне саме в столиці, і зумовлене воно міграцією інфікованих до Києва і успішним їхнім проростанням у норми поведінки киян. “Всьо будет Донбасс!” — повз три такі парканні гасла я проїжджаю щоранку дорогою до інституту; схоже, що йде до того. На власні вуха чув повідомлення Українського радіо про 4 тисячі повій-“гастролерок” у столиці, половина з яких “репрезентують” Донеччину й Дніпропетровщину. А чим вони гірші за киянок чи тих, що приїхали з інших міст? Таки гірші… “Дозорні дослідження” (скринінг) серед осіб, які “надають сексуальні послуги за плату” — так це називається — показали, що ВІЛ-інфіковано 8 % повій, які постійно мешкають у Києві, 13 % — у Херсоні, 18 % — у Житомирі, 25 % — у Полтаві, 27 % — в Одесі, 27,5 % — у Луцьку, 29 % — у Донецьку і 32 % — в Миколаєві. Втім, ці відмінності, БЕЗУМОВНО, ТИМЧАСОВІ, оскільки така група ризику трохи раніше чи трохи пізніше сягне “рівня повної насиченості” — 80—90 % ВІЛ-інфікованих (решта — переважно “новенькі” й поодинокі випадки панянок, що відмовляються від клієнта, який не користується презервативом). У цьому сенсі показовими є “дозорні дослідження” споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН). Ось картина катастрофи: частка ВІЛ-інфікованих серед СІН у Сумах — 10 %, Херсоні — 17 %, Полтаві — 20 %, Вінниці — 23 %, Харкові — 23 %, Луцьку — 26 %, Черкасах — 27 %, Донецьку — 41 %, Одесі — 41 %, Житомирі — 48 %, Києві — 49 %, Сімферополі — 51%, Миколаєві — 67%. Недостатньо знаємо, які справи в середовищі гомосексуалістів (неохоче погоджуються на обстеження) й арештантів (ніхто ними не цікавиться); можемо лише здогадуватися про комбінацію “повія+наркоманка”, оскільки для надійних висновків треба обс-
2000 2002 2003 2004 2005 2006
Табл. 1 Кількість ВІЛLінфікованих і хворих на СНІД в Україні (тис. осіб, що перебували на обліку на кінець року)
ВІЛ-інфіковані 29,8 39,5 45,1 51,7 57,8 64,8
Хворі на СНІД 0,9 1,7 2,3 3,1 5,1 7,2
Разом 30,7 41,2 47,4 54,8 62,9 72,0
Примітка. В перерахунку на 100 тис. населення сумарна кількість ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД 2000 р. сягала 62,6, а 2006 р. — 155,0. Орієнтація саме на такий відносний показник має сенс, оскільки збільшення абсолютної кількості інфікованих та хворих відбувається на тлі зменшення абсолютної кількості населення.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
