Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Так розбурхати маєш всіх ти, барабане мій грізний, так сурми, сурмо бентежна!” Уолт Уїтмен · с. 12сторінка оригіналу ↗

«РОЗМИВАННЯ ВЕРБАЛЬНИХ ТА ЕСТЕТИЧНИХ БЕРЕГІВ ЗАВОДИТЬ НА МАНІВЦІ НЕСМАКУ»

Слово Просвіти, №39 за 2007 рік

Мені сподобалося, що Олесь Доній дбає про здорову мускулатуру культури… “Дух, що тіло рве до бою…” Ось тільки “ходіння” поезії в народ здалося мені, м’яко кажучи, утопічним. Сумнівами виріши) ла поділитися з Тарасом Федюком. По)перше, він добрий поет і цілком заслужено став лауреатом Шевченківської премії. По)друге, брав участь у літературному фестивалі “Київська барикада”. По) третє, поміркований іроніст та реаліст, Федюк позбавлений тужливого вітчизняного пафосу. Хіба цьо) го мало, аби поставити кілька важливих питань про поезію? Мене цікавило, як поет Федюк ставиться до поняття “якісний стрибок у поезії”. Реально це чи ні… І наша розмова була б короткою, якби не жур) наліст “Газети по)кієвскі”. Він першим зголосився натиснути кнопочку диктофона. А я чекала… Етич) не відчуття підказувало, що не гоже і свій диктофон долучати поперед батька в пекло… Тим часом Фе) дюк відстоював “корпоративні” інтереси поетичного цеху. За останні кілька років усі поети шалено ки) нулись у прозу. Обережно, Федюк застерігає: “Поезія — пані пімстлива — зради не терпить…” — Якісний стрибок у поезії? У якогось одного автора це можливо. Відомі індивідуальні прориви на вищий рівень. Частіше буває навпаки. Якщо мати на увазі поезію як певну цілість, ядро, то в такому випадку в ній більше інерційного механізму. Якість набуває дуже повільно. За об’єктивних обставин якісний рівень може “підсідати”. Як, зокрема, сталося у п’ятдесяті минулого століття. Саме тоді сталінські репресії дали результат. Тих, хто естетично не скорився, — постріляли або погнали етапом на Колиму… У шістдесяті навпаки відбувся злет соціально-естетичної поезії, і прокинувся величезний інтерес до неї. — Поезію у нас люблять ви) мірювати поколіннями… — Так, хоч це доволі відносна штука… Після шістдесятих моє поетичне покоління було провальним. А потім прийшли вісімдесятники — успішне поетичне покоління — і записали мене до себе… На мою думку, чогось помітного у літературі більше не відбулося. Принаймні естетичного прориву… Хоча цікаві поети з’являються і тепер… — Наскільки якісна сучасна поезія? — Вона грамотна. Молоді письменники набагато краще знають мову, набагато мобільніше і вільніше нею володіють. Вони позбавлені традиційних штампів і найголовніше — ідеологічного тиску. Таку інтимну лірику, яка існує сьогодні, колись годі було уявити. Насправді сучасна поетична свобода — наче палиця з двома кінцями. Про позитивний я вже трохи сказав… Негавним вважаю те, що така свобода творчості провокує ілюзію вседозволеності. Розмивання вербальних та естетичних берегів заводить на манівці несмаку… Поезія не терпить ні ідеологічних закликів, ні інтимних одкровень. Треба дбати про почуття міри. Інакше матимемо суцільну декларацію та провокацію. І така небезпека існує. Сьогодні молодь знає про всі піар-технології й готова на будь-які провокації. І не засоромиться, не почервоніє… — Можливо, це така собі під) свідома туга за часами, коли по) езія збирала стадіони? — Ніколи вона вже стільки не збере. Треба чітко розуміти, що 90 % людей на тодішніх стадіонах приходили не на поезію Євтушенка, Вознєсєнского і не послухати, як вони її метафоризують, артикулюють… Ні, вони приходили почути якесь слово правди і спротиву… Тоді ж і процвітала так звана езопова мова. Але коли цю соціальну і публіцистичну функцію на себе взяла журналістика, стадіони “вивітрилися”. Кількість читачів зменшилася рівно настільки, щоб цікавитися поезією як чистим мистецтвом. Поезія, як би там кпили, насправді чисте мистецтво, все решта не чисте… Брудне… (сміється). — Поезія якось може пов’язуватися з поняттям “бо) ротьба”? — Прямо — ні. Адже вона працює з такою тонкою матерією як людська душа і мова. Можливості, розвиток мови… Справжнього читача-слухача починає цікавити не те, “що” сказав поет, а те, “як” він це сказав… — Скільки ж ілюзій відшаро) вується, зокрема “поетом мо) жеш ти не бить, но гражданіном бить обязан”… — У ХІХ столітті використовувати поезію для боротьби було нормально. За часів Тараса Шевченка не було ні газет, ні інтернету. Поезія брала на себе просвітницьку, агітаційну, націєтворчу функції… Та мало якому поетові вдавалося із соціалки створити вічну поезію. Це мав бути просто унікальний талант. Таких народжуються одиниці навіть на тисячоліття.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин