“Марсіанські” пагорби і дачі оточили Коктебельську затоку”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
ДВА ПЛАКАТИ З ВИСТАВОК
Слово Просвіти, №39 за 2007 рік
Людмила ДЕХТЯРЬОВА
Тисячі шанувальників живопису Максиміліана Волошина діставалися до залів Київського музею російського мистецтва і там медитували перед акварельною казкою Східного Криму. Його особливість часто підкреслюють епітетом “інопланетний”. Художник вимальовував магію аскетичної краси краю всупереч рокам братовбивчої революції, яка розпочалася 1917-го, подальшої розрухи та хронічного голоду. Залишив великий віршований цикл про той жахливий час. Стал человек один другому дьявол, Кровь — спайкой душ; борьба за жизнь — законом; И долгом — месть, Но мы не покорились… В себе самих укрыли наше солнце, На дне темниц мы выносили силу Неодолимую любви… Енергія нездоланної любові увійшла в зображення глиняних і вулканічних мініатюрних гір Коктебелю, а тонке відчуття гармонії знайшло пропорції між ними й форматом малюнка. Зараз волошинські акварелі — визнаний у світі естетичний бренд кримського краєвиду. Сам художник високо цінував гарячу схвальність глядачів “земних” професій. Вони підкреслювали очевидність зв’язку глибинної тектоніки з поверхневим відображенням. Ще б пак! — саме цим митець жив: Я поклоняюсь вам, кристаллы, Морские звезды и цветы, Растенья, раковины, скалы (Окаменелые мечты Безмолвно грезящей природы). До виставки, що відбулась за сприяння Посольства Російської Федерації, підготували набори високоякісних репродукцій. Волошинські фани ще полювали на раритет, виставковий плакат: бурі “марсіанські” пагорби оточили сріблясту Коктебельську затоку. Їх вінчає зевсоподібне канонічне зображення голови Макса — так звали художника численні друзі й коктебельські гості. Таким же зобразив його скульптор Е. Віттінг у бюсті, який встановлено в Парижі на бульварі Ексельман. Прикро й соромно, що в Києві, місті, де народився Волошин, немає жодної меморіальної позначки про цей факт. Будинок, у якому він побачив Божий Світ, не зберігся, але ж нікуди не поділася Лук’янівка. Сучасні грошовиті “естети” вшановують пам’ять художника у типовий для них спосіб. Упритул забудовують Коктебельський заповідний простір дачами з європейським клозетом (хоча в Коктебелі, до речі, досі немає каналізаційного колектора). Ерозії вразливого ландшафту сприяють усілякі рок-та джазфести в супроводі екологічно неконтрольованих наметових містечок. Якщо так буде далі, бачитимемо красу Східного Криму лише на виставкових плакатах.
* * * Із початком нового навчального року збіглося відкриття виставки українського живопису з фондів Національної спілки художників України. Тут є на чому вчитись студентам та учням художніх навчальних закладів. Представлено твори багатьох видатних майстрів пензля за 60 років Радянської України (30—90-ті рр. минулого століття). Зараз найкращого з цієї плеяди вже не побачити в Україні. Економічна криза перших років Незалежності змусила авторів віддава-
Ю. Шейніс “Добрий настрій”
ти за безцінь високохудожні полотна будь-кому й будь-куди. Дирекція виставок НСХУ накопичувала свій скарб упродовж 40 років, і цей ювілей відзначає експозицією понад 250 полотен. Уже тільки вони свідчать, що потрібен постійно діючий музей. Крім того, на думку голови НСХУ пана В. Чепелика, вони є “…доброю нагодою переосмислити мистецькі набутки минулих десятиліть, усвідомити безперервність творчого процесу в Україні”. Якщо рухатись далі від останніх волошинських акварелей (1930 р.), то бачимо щире захоплення природною красою нашої країни. Візьмімо хоча б ближчі до нас 70—80-ті роки: весняна ніжність “Березового ситцю” В. Сингаївського, потужність розкішної краси кримського “Південного берега” В. Цвєткової, таїна “Тінистого саду” Т. Яблонської. Бездоганна передача поєднання стану людської душі зі станом душі природи: “Зустріч з тишею” В. Жураковського та багато інших. А якщо додати світ тварини, то маємо захопливу спорідненість їх у “Грі” С. Панича. Тут посилює вплив оригінальність показу взаємної приязні між чоловіком та його собакою. У наші дні цього прагне багато родин та самотніх людей. Неможливо обійти твір особливий, помічений з моменту його створення (1975 р.). Він зворушує дуже глибоко навіть сучасну молодь та дітей, які не мають уявлення про страхіття Другої світової війни і перемогу над фашизмом. Мова про монументальне полотно В. Гуріна “Квіти вам, переможці”. Велика подяка організаторам виставки, що знову його бачимо і можемо пережити незабутнє, болісне й щасливе 9 травня 1945 р. Картина на всі часи й краї, заклик жити без убивства собі подібних… Наостанок про зазначене В. Чепеликом переосмислення минулих десятиліть. Певною інтригою, навіть провокацією є виставковий рекламний плакат. На нього винесено роботу Ю. Шейніса “Добрий настрій”: молода, огрядна і в доброму настрої, красива колгоспниця. Її хазяйська працьовита рука лежить на спині одного із вгодованих та доглянутих баранів, які навколо неї. Мабуть, племінних. Але їх чудово вималювані голови гарного настрою не демонструють — навпаки. Чому саме цей твір? — запитуємо Костянтина Солоніна, головного хранителя фонду НСХУ, одного з організаторів виставки. Виявляється, причина в типовості картини для останніх довоєнних та післявоєнних років з їхніми офіціозними показами досягнень у сільському господарстві. Справді, перше враження саме таке. Але ж дата появи цього твору — 1984 р., коли вже відкрито говорили про зворотний бік парадної медалі. Художник Юрій Шейніс — людина гострого зору, розуму й не менш гострого пензля. То може, він говорить про неминаючу баранячу покірність поводиреві (чи поводирці), навіть якщо ведуть на заклання?.. Справжню відповідь знає лише митець.
Надія ОНИЩЕНКО, м. Ніжин
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
