Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Можливо, храм із золотою чашею й досі у глибинах Печерських пагорбів”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

СПОВІДЬ ПАЛАЦОВОЇ ГОРИ

Слово Просвіти, №39 за 2008 рік

Вадим ПЕРЕГУДА, краєзнавець, еніолог, м. Київ Відомо, що стародавній Київ, як і Рим, стоїть на пагорбах. Розповідають, буцімто цих пагорбів, що у Римі, що у Києві, — сім. Сім — число магічне, несе сильну енергетику. Багато цікавого можна розповісти про кожен із пагорбів, але наша розповідь лише про один із них — найзагадковіший не лише у стародавньому, а й у сучасному Києві. Цей пагорб відомий як Палацовий або Графський. Менш відомі назви: гора Білобога, гора Любові, Інститутська або Банківська гора. Справді, здавна це місце вважали найзагадковішим на околицях Києва. Чому на околицях? Бо ще з часів хрещення Русі на цій горі ніхто не селився. Розповідають, що пов’язували це з прадавніми віруваннями. Вірили, що на вершині гори існувало невидиме царство Білобога — бога білого дня, щастя, добра, багатства, здоров’я і плодючості. Символи Білобога — вогненний меч, щит і сокіл. Із того “соколиного” роду походять і легендарні засновники Києва: Кий, Щек і Хорив. Предки українців вважали, що Білобог живе у золотому сонячному храмі, серед якого стоїть золота чаша, по вінця наповнена благом. Можливо, цей храм із золотою чашею й досі у глибинах Печерських пагорбів. Найчастіше Білобог з’являвся там, де колосилося жито. У подобі старця з довгою білою бородою, у білій одежі, з патерицею у руці. Про історичний зв’язок гори на вулиці Інститутській з Білобогом свідчить і стара назва цієї місцини та прадавнього шляху, що проходив повз неї, — Довга нива. Існує ще багато інших легенд, переказів, казок, пов’язаних саме з цією горою. І якщо Софію, що з грецької — мудрість, пов’язують із містом Ярослава Мудрого, де кожного освячують дзвони і краса величної Софії Київської та Михайлівського Золотоверхого монастиря, то величний пагорб навпроти людське слово здавна пов’язує з православними поняттями Віри, Надії й Любові. Тобто Софія — мудрість і мати — це Старокиївський пагорб, а її діти Віра, Надія, Любов — колишній Палацовий пагорб, що поруч. Не варто говорити Палацовий колишній, це й сьогодні державна, ділова та найпрестижніша з київських круч. Президентський палац, Кабінет Міністрів, Верховна Рада, палац Збройних сил — усе розташовано на вершині цього пагорба, і це не випадково. Еніологія — наука, що вивчає закономірності, взаємний обмін енергії й інформації у природі, — відкрила на верхів’ї Палацової гори найпотужнішу геоактивну зону, тобто високі інформаційно-енергетичні коливання, так звані торсійні поля, що впливають на живий світ місцевості та на підсвідомість людини. На перехресті Садової й Інститутської виокремлюють так зване місце сили. Згідно з визначенням наукової еніологічної енциклопедії й академіка Г. Швебса, “місця сили — це “акупунктурні” місця Землі, з якими пов’язані зони найбільшого виходу позитивної енергії. Це зони позитивного енергетичного впливу, вірогідно, телуричного (підземного) походження. Місця сили збігаються із сакральними спорудами (давній храм Білобога — Авт.). Часто місця сили пов’язані з центрами розквіту давніх культур”. У таких місцях спостерігають біолокаційні та псі-аномалії. У науці всі ці дані фіксують давно, але й досі традиційна наука не може пояснити явищ у цих зонах. Може, це причина того, що Віщий Олег вирішив перенести свою резиденцію на іншу київську кручу. Можливо, саме у цьому треба шукати й причини його загибелі від несподіваного укусу змії. На вершині Палацового пагорба є місце, пов’язане з коханням. Колись тут розташовувався будинок київського губернатора, а тепер — антикварні салони, поруч романтична кав’ярня, гастроном “Чумацький Шлях” тощо. Історики вважають, що цей шлях справді починався саме тут і вів на південь уздовж Дніпра, у далекий Крим і далі. Скільки людей він побачив? Згідно з іншою легендою, саме тут майбутня княгиня Ольга зустріла своє перше кохання. Варяг, імені якого нам, на жаль, не зберегла історія, був християнином, сином дружинника князя Аскольда, якого підступно вбив Віщий Олег. Розповідають, що завдяки саме цьому коханню Ольга обрала християнство, а її онук Володимир хрестив Русь. Дивовижно, але, як кажуть люди, не буває на святому місці довго пусто. Саме тут Олександр Пушкін, який зупинявся у будинку Раєвських, закохався у польську красуню Кароліну Собанську. Рідна сестра Кароліни Евеліна, яка також мешкала тут, закохалася і з часом стала дружиною Оноре де Бальзака. І ще безліч інших історій кохання відбувалося саме тут — на перехресті Садової й Інститутської, Шовковичної й Інститутської, де стояли колись розкішні особняки київської знаті, а поруч — Маріїнський палац з дивовижним парком, де влаштовували бали, які відвідував навіть імператор. Можливо, саме тому сучасні молоді пари взяли за правило зупинитися і прогулятися в Маріїнському парку — це споконвічна традиція, як кажуть, на майбутнє щастя. Зупиняючись на мить на тлі одного з найкрасивіших у Києві краєвидів, молоді не тільки фотографуються, а й здається, освячуються у вічному одне до одного почутті, бо місце позитивною енергетикою сприяє тому. Вода, як довела наука, найдовше та найбільше зберігає й передає інформацію й енергетику. Ця структурована вода має позитивні властивості. Вирізняють “живу” і “мертву” воду. Готуючи каву чи чай на “живій” воді, ми маємо можливість відчути неповторний смак напою. Колись на місці Хрещатика било цілюще джерело. На вершину пагорба, де розташовувалося одне із сакральних місць та росли святі величезні липи, піднімали воду для освячення. На свято Купала з цього пагорба котилося вниз до Дніпра і маленького струмка біля Лядських воріт “золоте” колесо Хорса. Було колись… Вулиця Інститутська називалася “Довга нива”, вздовж неї ще кілька століть тому можна було побачити мовчазних свідків історії — кам’яних баб. Хто і коли їх тут поставив, невідомо. Хтозна, можливо, саме на цій історичній горі відбулася найдраматичніша подія перших століть нової ери — битва готів із гунами. З тієї битви слов’яни вийшли переможцями, хоч і втратили майже всіх своїх проводирів та найкращих воїнів. Деякі дослідники стверджують, що неподалік сучасних Липок, на Печерську, у гирлі річки Либідь, є історична місцевість — Бусове поле і гора Бусовиця. Саме тут 375 року готський король звелів розіп’яти антського вождя Буса, його синів і сімдесят старшин. В історичних хроніках згадує про цю подію готський історик Йордан. Тоді гуни (кгуни) не вагаючись виступили на захист антів від кривавої сваволі готського короля Вінітара і розгромили їх у битві на Дніпрі. Дослідник київських легенд та міфології Олександр Знойко, який зібрав та проаналізував досить велику кількість матеріалів, на основі наукових джерел довів, що гуни були пралитовцями, царськими скіфами і далекими предками багатьох сучасних киян та українців. Ось чому Палацову гору ще часто називають Божою. Хто був князь Бож та його сини? Можливо, батько або дідусь легендарних Кия, Щека, Хорива та сестри їхньої Либеді? На вершині пагорба росли величезні дерева — справжні патріархи цих місць — липи. Липа — найсвятіше дерево слов’ян. Від його назви походить сучасна назва цього району — Липки. Коли російський цар почав будувати Печерську фортецю, залишки святих гаїв — поодинокі величезні дерева і навіть кущі — було знищено. Розповідають, що зробили це з фортифікаційних міркувань — вся зона поблизу фортеці повинна бути відкритою, добре прострілюватися, щоб імовірний ворог не мав жодного місця для перепочинку. Однак величезну й досконалу Печерську фортецю так ніколи і не використовували за призначенням, може, то була воля Білого бога? Липа — символ доброти і щедрості. Українська міфологія стверджує, що той, хто зрубає це дерево, неодмінно заблукає у лісі. Липа відвертає прокляття, перебирає їх на себе, тому на дереві так багато наростів. Може, тому на елітних Липках полюбляють оселятися можновладці, бо тут і родина міцніша, і прокльони чи заздрощі не діють. Колись під старезні липи батьки приносили хворих дітей. Під час цвітіння дерева пасічники вклонялися їм. Найцікавіші й найенергетичніші місця Медової гори проходять через Садову, Інститутську, Шовковичну, Липську. Чудові романтичні назви. Розповідають, що задовго до спорудження Печерської фортеці під величезною крислатою липою любив поміркувати Григорій Сковорода. Значно пізніше був закоханий у ці місця Тарас Шевченко. Мабуть, не дарма ця місцевість була найулюбленішою резиденцією багатьох київських князів. Мало хто знає, що Ярослав Мудрий не лише жив, а й помер у Берестові. Ця велична гора була заселена ще за часів варягів, у її глибині й досі знаходять численні підземні ходи. Дехто стверджує, що не поблизу Софії Київської, а саме тут, у старих і зовсім не досліджених варязьких печерах, заховано бібліотеку Ярослава Мудрого. У цьому є сенс, якщо згадати, що ще за часів Аскольда і Дира саме на Печерську розташовувався центр варязького поселення. Цікаво, що саме на цю гору вперше ступила нога апостола Андрія, саме тут було проголошено, “що

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин