“Талант і енергія святителя Кипріана зробили неможливе: об’єднали Київську державу”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
УСІЄЇ РУСИ ЧУДОТВОРЕЦЬ 29 ВЕРЕСНЯ — СВЯТИТЕЛЯ КИЇВСЬКОГО КИПРІАНА
Слово Просвіти, №39 за 2008 рік
Борис САМБОР, секретар Свято-Благовіщенського братства при Покровській церкві, м. Київ Архієрейська діяльність блаженного Кипріана, митрополита Київського і всієї Руси, припадає на кінець XIV—початок XV сторіччя. Народився Кипріан у Болгарії, в місті Тирнові й належав до шляхетного роду Цамблаків. Здобувши високоякісну освіту й досконало вивчивши грецьку мову, ще юнаком вирушив на Афон і там прийняв чернечий постриг. Суворим чернечим життям у Хілендарському монастирі він здобув широку популярність. Про це дізнаємося із Послання Болгарського Патріарха Євфимія, до якого з багатьма запитаннями часто звертався молодий чернець. Невдовзі чорноризець Кипріан звернув на себе увагу освіченістю й обізнаністю зі святими книгами навіть Константинопольського Патріарха Філофея. Патріарх наблизив до себе Кипріана й швидко визнав його своєю довіреною особою. Кипріан вперше приїхав на Русь 1373 року як посол Вселенського Патріарха. Причиною цієї поїздки були скарги західноруських князів, передусім литовського Ольгерда, на митрополита Олексія, який керував тоді митрополією з Москви. Посол Патріарха, поживши в Україні, зумів на деякий час примирити князів з митрополитом. 1376 року Патріарх Філофей висвятив Кипріана на митрополита Київського і Литовського. Водночас Константинополь, прагнучи зберегти цілісність Київської митрополичої кафедри, вирішив, що після смерті Олексія Москву підпорядкують єдиному митрополитові Кипріану. Та в Москві не хотіли митрополита, якого запропонував литовський князь. Кипріанове життя було нелегким. Святитель Олексій хотів передати митрополію преподобному ігумену Сергію Радонезькому, та не зумів. Великий князь Московський Димитрій Іоанович готував на кафедру священика із підмосковного села Коломенське Мітяя. Князь зробив його своїм духівником, переконав прийняти чернечий сан і допоміг стати архімандритом Спаського монастиря. Та ні єпископи, ні інше духівництво не поділяли поглядів князя Димитрія, бо в Мітяя не було ні чернечого смирення, ні істинної любові до пастви. Ще архімандритом він одягав святительську мантію і білий клобук, брав у руки архієрейську патерицю, а згодом зовсім залишив монастир й оселився в митрополичому домі, а це забороняв чернечий статут. Зрозумівши наміри князя, він спочатку збирався, згідно із встановленими правилами, їхати у Константинополь по посвячення, а пізніше зрозумів, що така поведінка у Москві викличе осуд у Константинополі. Тоді Мітяй почав схиляти князя до того, щоб свої єпископи висвятили його у Москві. Серед єпископів був той, хто виступив проти такого висвячення, — Діонисій, єпископ Суздальський, родом з України. Вихованець Києво-Печерської обителі, він завжди був ревнителем церковних законів. Тоді єпископ Діонисій оприлюднив свої наміри поїхати в Константинополь і про все розповісти Патріарху. Але Мітяй вирішив подати власну версію того, що відбулося, Патріархові Константинопольському. У липні 1379 року він з великим почтом у складі делегації з трьох архімандритів виїхав із Москви. Проводжав його сам великий князь Московський Димитрій Донськой, він дав Мітяєві кілька чистих князівських листків паперу з печаткою. Але на пристані Царгорода Мітяй раптово помер. Його супутники не хотіли повертатися в Москву і вирішили представити Вселенському Патріарху на затвердження на митрополичу кафедру Переяславльського архімандрита Пимена. Тут знадобився чистий князівський бланк. З листом від Великого князя Московського вирушив до Патріарха Пимен. Митрополит Кипріан після дворічного перебування у Києві вже деякий час мешкав у Константинополі, шукаючи заступництва у Патріарха. Патріархом Вселенським на той час уже був не покровитель Кипріана Філофей, а Ніл, який раніше мав стосунки з Руською митрополією. Єпископ Суздальський Діонисій також встиг здійснити свої наміри й побував у Константинополі. І все ж-таки, хоч і обманом, але Пимен досяг мети. Князь Димитрій сприйняв цю звістку як прикрість для себе і негайно звелів посадити Пимена до в’язниці спочатку в Чухлому, а потім у Твері. Прибувши до Києва, митрополит Кипріан отримав великокняже запрошення Димитрія Донського до Москви. 23 травня 1381 року його за містом зустрів сам великий князь Московський з народом. Це був час, коли Москва урочисто святкувала перемогу на Куликовому полі, яка значно піднесла її над іншими містами. Так блаженний Кипріан почав виконувати архієрейське служіння на Київській кафедрі у Москві. Тоді він уточнив і переробив раніше складене житіє митрополита Петра, уродженця Волині, який першим залишив Київ й остаточно переїхав з митрополичою кафедрою спочатку до Володимира-на- Клязьмі, а потім до Москви. Там на святителя Кипріана чекали нові випробовування. 1382 року на брати участі в обороні Москви. Цей стало причиною невдоволення Димитрія Донського митрополитом Кипріаном. Тохтамиш спустошив Москву. Вселенський Патріарх дізнався про ув’язнення Пимена. Він надіслав послання великому князю, умовляючи прийняти Пимена як архієрея його землі. Князь не забарився знову висловити Кипріану своє невдоволення, тож Кипріан змушений був повернутися до Києва. Кипріан з дороги писав другові ігуменові Серпуховського монастиря Афанасію про князя: “Нехай Господь Бог подасть йому знову пізнати істину… Бог знайде підлесника і брехливого чоловіка”. Київ зустрів свого святителя привітно. На українських і білоруських землях його розпорядження сприймали зі справжньою любов’ю, навіть король ставився до нього доброзичливо. У Москві в митрополії було неспокійно. 1387 року Вселенський Патріарх запросив Кипріана до Константинополя. Дорогою святитель заїхав на свою батьківщину — в Болгарію, у місто Тирнов, де його з почестями зустрів народ на чолі з Патріархом Болгарським Євфимієм. Шануючи духовну літературу, він встиг вивезти багато книг, зберігши їх від неминучого знищення. Перебуваючи деякий час у Константинополі, він разом зі своїм духовним другом ігуменом Афанасієм переписував духовні книги. Імператор Візантії не раз посилав його з дорученнями на слов’янські землі.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
