“Життя знає, що таке гармонія”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
ТЕАТР
Слово Просвіти, №39 за 2008 рік
З 23 до 28 вересня у Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка відбудеться V Міжнародний театральний фестиваль жіночих монодрам “Марія”, присвячений 80-річчю з дня народження Габріеля Ґарсіа Маркеса, колумбійського письменника, лауреата Нобелівської премії. У виставах беруть участь театри з Києва, Львова, Москви, Кракова, Катовіце, Ізраїлю та популярні актори Лариса Кадирова, Моніка Вахович, Анна Власова, Ольга Шатрова, Наталя Половинка, Лесь Сердюк та інші. Фестиваль відбувається за сприяння Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка.
Театр — це загадка. Жан-Луї Баро, французький актор і режисер, написав: “У театрі ніколи не виграєш, але чим більше в тебе друзів, тим більше ворогів”. Це об’єктивні чинники, адже театр формується на уламках знищеного самолюбства. Принаймні так стверджував Станіславський. Людина театру незвичайна. Маючи безліч вимірів свого “Я”, стверджував Маркузе, вона здатна виходити до людей із одним новим життям, яке мусить переживати щоразу інакше. Феномен Сізіфа. Отже, про театр сьогодення і про небезпеки, пов’язані з ним, про вічні цінності людини і про лицедійство, про Марію Заньковецьку та Габріеля Ґарсіа Маркеса говоримо з Ларисою Кадировою, народною артисткою України, лауреатом Театральної премії імені М. Заньковецької, акторкою театру імені І. Франка, головою художньої ради Києво-Могилянської академії, членом Комітету з Національних премій України ім. Тараса Шевченка. Цього року видатна акторка відзначила творчий і життєвий ювілей посеред шляху в тисячу людських сердець, полонених магією театру. — Ларисо Миколаївно, Ваш театр починався із мрії, з випадковості чи з фатальної заданості ще до того, як Ви дізналися про нього? — Ніколи не думала, що працюватиму в театрі. Ми жили в маминої рідної сестри, і це були дуже скрутні часи. Я — з роду Кононенків. На Примор’ї (Зелений Клин) було село Чернігівка. І мій дід — перший тенор. Мама єднала навколо себе величезну кількість людей. Які вона влаштовувала новоріччя! Ішла до театру і брала там костюми. Я не знала, що таке театр, адже на той час не було телебачення, в нас у родині не було жодного артиста, мама день і ніч працювала… Мама розповідала, що я у три роки сказала, що хочу бути артисткою, не знаючи, що таке театр. Мушу зізнатися, що я все життя стояла осторонь соціуму. Мама відсилала нас у табори, а діти не приймали до гурту. Це все посилювало мою інтровертність. Я сиділа в кутку і боялася щось сказати, бо думала, що цього не можна і того не можна… Я замикалася в собі, була відчуженою від зовнішнього світу, хочу школі вчилася на відмінно, закінчила з медаллю. Піддана такому остракізму, я занурилася в читання. До 14 років перечитала безліч французької літератури. Коли з часом знову перечитувала Мопассана, по-іншому сприймала. Звичайно, нас тоді захоплювало лицарство, кавалери, культ дами… Із літератури знала, що означає рукавичка, дама з віялом, вдарити, кинути рукавичку. Тобто ще до театру я знала про ці речі з літератури. Усі знання з етикету, моральність і порядність приходили з літератури. Інтровертність, остракізм, відчуженість від суспільства і водночас бажання бути артисткою, вийти на люди, щоб звільнитися від страху, — все це визначило моє світосприйняття, світогляд, мене як людину і як актрису.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
