“Життя знає, що таке гармонія”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
«МИ МУСИМО ПИШАТИСЯ ТИМ, ЩО ЖИВЕМО В ОДИН ЧАС ІЗ МАРКЕСОМ»
Слово Просвіти, №39 за 2008 рік
З вікон нашого нового помешкання було видно будинок, де жили солісти, режисери Оперного театру. Відтоді знаю всі опери й досі обожнюю мить перед початком вистави, коли світло ще не погасили, коли настроюють інструменти, щоб ось-ось заграти. Саме цей момент мені нагадує вихід на сцену, коли маєш бути інструментом, завдання якого — налаштувати публіку на єдиний лад. Усі приходять у театр із різними уподобаннями, думками, різною енергетикою, і ти одна починаєш їх налаштовувати на діалог, на співпереживання, на гармонію думки. Це дивовижний симбіоз. Але найбільше це надало мені можливість мріяти попри те, що вперше я сказала у три роки: хочу бути актрисою. Моя внучка (їй три роки) — вже артистка. Діти пристосовуються до життя. Ми різні в різних ситуаціях. Ці маски на нас постійно, адже вони — в нашій сутності. Маски, що в нас існують, можна позначити поняттям театральність. — Ларисо Миколаївно, чи бачите Ви сьогодні в театрі кризу? Чи змінився театр? Можливо, в наш час, відчужений від інтелігентності, краси, шляхетності, наповнений низькопробними продуктами, варто забути про високе? Нехай править бал дурень? Як казав Бродський, “всього світу не врятувати”, а сьогодні, здається, що світ іноді божеволіє. — Театр — це живий організм. Не можу сказати, що є криза. Згадую свої перші кроки в театрі; видається, ніби тоді це був інший театр. Але це ілюзія. Читаючи листи Плінія-молодшого або Сенеки, виявляєш ті самі проблеми, які непокоять нас: батьки, діти, любов, зло, добро… Це турбувало людей тоді, хвилює досі. Це проблеми, які існують від початків створення світу. Театр був поряд із людиною від початків. Переконана, що театр залишиться. Розмови, що театр відімре, а на його місце прийде телебачення, тривають давно, але ж цього не сталося. Театральна природа співвідносна з природою самої людини, вона корелює з її сутністю, а тому не зникне ніколи. На “Босфорських агонах” я проводила конференцію “Археологія і драматургія”. Здавалося б, пов’язати ці дві царини ніяк не вдається. Але насправді саме в цій діаді — унікальна духовна спорідненість. Уявіть, що археологи під час розкопок знайшли фраґмент ритуального дійства, яке колись давно було і сценарієм, і драматургією. Отже, театр — живий організм. Треба дбати про фізичне тіло, щоб окреслити себе в театрі. — Чи змінився глядач? Чи відчуваєте Ви вже інші потоки енергії й думок? — Змінюються умови життя і впливають на психологічний стан людини. Змінилися ритми, жанр. Але не змінився сам театр. Це синтез мистецтв. Чим цікавіша людина, тим глибші, тонші, потужніші підсвідомі вібрації вона продукує. Те, що людина приходить у театр, щоб почути відповіді на свої екзистенційні запитання, не зовсім правильно. Вона приходить, щоб отримати енергію… У Москві з’явився новий театр, нібито документальний. Його творчі групи створюють спектаклі на основі зустрічей із реальними людьми на актуальні теми. Використовують свідчення, театральні ігри й тренінги. Але чи це справжній театр, що бере початок в античності, що коріниться в потребі людського духу отримати енергію гармонії? Основна мова цього театру — матірщина. І хоч він нібито глибокий, вважаю, що справжнє мистецтво — нове магічне життя і співтворчість із вищими силами. — Але ж “люди культури” волають про “культурні лиха” серед безкультурної державної політики. — Кризи немає. Скільки працюю в театрі, йому віщують смерть; казали і кажуть, що театр у кризі. Але не варто забувати, що це живий організм. Він може перехворіти й одужати. Є чудові вистави, обдаровані актори. Проблема в тому, що безкінечні серіали заполонили наш інформаційний простір, а це знижує мистецьку якість, примушує глядачів сприймати низькопробний продукт. Проблема втому, хто займається формуванням сучасного культурного простору. Чому немає високоякісного кіно? Бо це мистецтво без фінансової підтримки не можна поставити на рейки. А серіали — це дрібна пожива, яку, звичайно, не варто навіть порівнювати з театром. Проблема в іншому: чому ми весь час захищаємо себе на своїй землі? Чому не розмовляємо українською, а змушені оберігати її — державну мову? Чому забуваємо, по якій землі ходимо і чий хліб їмо? Чому ми в театрі абсурду — лише так можу назвати Верховну Раду, — не чуємо правди? Як можуть державні мужі виходити до людей і розмовляти чужинською мовою? А саме від них залежать культурні проекти. Ми начебто замінили вічні цінності грошовими. Стратегія виживання сьогодні дорівнює стратегії споживання. Гроші не можуть звільнити людину від страху, не можуть дати свободу. Ось приклад із театру, який, проте, на відміну від грошей, може дати свободу духу. Ви навіть не уявляєте, скільки треба душевної й духовної мужності, щоб зробити крок до людей з-за лаштунків. Працюю в театрі 45 років, але мені й досі страшно виходити. Це змагання дає щось неймовірне, і ось саме це щось я маю донести до глядача. — Ларисо Миколаївно, Вам більше до вподоби класика чи сучасність? — Класика — це дистильована роками, віками, тисячоліттями проблематика, яка вже перебуває в балансі добра і зла, любові й ненависті. Там не треба наново винаходити велосипед. Більше люблю сучасність, бо вона надає можливості для пауз. Можу власним розумінням життя звертатися до людини через паузи, які відповідають моєму досвіду. Можу говорити паузами пластичними чи візуальними. Якщо вже грати класику, то без спрощень і переписувань. Дуже не люблю перевертань класики. Спочатку проникни в те, що віками відстояне, а вже потім, відчувши глибину, вибудовуй нове. Сьогодні стан непевності, ситуація втрати етичних цінностей охопила суспільство. Але я переконана, що все мине. Життя знає, що таке гармонія, краще за нас. Когось воно поставить начальником, а когось науковцем, а ще когось митцем. Треба лише навчитися розуміти себе у світі й світ у собі. Починаєш нову роль, і на той момент нічого не знаєш… Кожна нова роль починається з тиші, з невідомого, з магічної таємниці, яку можеш або відкрити, або не відкрити. Не люблю бути залежною від акторів-партнерів у театрі. Тому часто граю у моновиставах, щоб навчити себе незалежності, щоб без остраху дивитися в очі партнерові. Я навчена проживати життя від початку й до кінця. — Які Ваші улюблені ролі? І чи є такі? — Є ролі, які зажили найбіль-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
