Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Політ птаха — найдосконаліший з усіх рухів, на які здатні земні істоти”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

ПІСНЯ БІЛОГО ПТАХА

Слово Просвіти, №39 за 2008 рік

Андрій ТОПАЧЕВСЬКИЙ Прордовження. Поч. у ч. 3, 5, 8, 10, 12, 14, 17,19, 22, 24, 26, 28, 31, 33, 35, 36 за 2008 рік А оце, чого ви не будете їсти: орла, і грифа, і морського орла, і коршака, і сокоD ла за родом його, і всякого крука за родом його, і струся, і сови, і яструба за родом йоD го, пугача, й ібіса, і лебедя, і пелікана, і сиD ча, і рибалки, і бусла, і чаплі за родом її… Повторення Закону, 14 : 12—18 Не дивно, що у Біблії про нього є лише дві згадки. Адже батьківщина білого лебедя — північні краї, а на Святу Землю він залітає зрідка. У книзі Второзаконня його віднесено до нечистих тварин разом із хижими яструбом, стерв’ятником і пугачем. Мабуть, жителі давньої Палестини були ледве знайомі з лебедями й не підозрювали, що ті харчуються майже винятково молодими пагонами водяних рослин. З лебедів, які зустрічаються в Україні, тільки для л е б е д я-ш и п у н а наші озера рідні, бо тут він виводить і виховує своїх дітей. Це трапляється у Дунайських і Дністровських плавнях, на волинському озері Світязь, а також на ставках, де годують приручене птаство. Лебедята від народження вміють добре плавати. Тому лебедина сім’я у житті виглядає точнісінько так, як на картині або народному килимку: попереду мати, за нею рядочком пташенята, а помітно більший від лебідки батько пливе позаду, щоб усіх бачити і допомогти в разі небезпеки. До речі, жоден вчений не зможе пояснити, чому лебідь білий. Це одна з таємниць Світобудови. Адже всі звірі та птахи мають захисне забарвлення, а ось лебеді помітні здалеку. Може, тому, що сильні й великі (вагою до 13 кілограмів) птахи не мають ворогів у дикій природі? Проте це тільки здогадки. Краще подякуємо Всевишньому за Його турботу про наше почуття Прекрасного. Милуючись красою лебедя, пригадаємо, що за часів Середньовіччя його вважали престижною дичиною. У німецького композитора Карла Орфа є сценічна кантата, частина якої зветься “Плач смаженого лебедя”. У корчмі мандрівні школярі-ваганти збираються поласувати ним. Лебідь благає пожаліти його. Та голодні школярі таки зжирають нещасного птаха. І цю пригоду автор не вигадав, тільки прикрасив її додатковими подробицями. Бо є стародавнє З ІСТОРІЇ ПІСЕНЬ Володимир КАПУСТІН, письменник У селищі міського типу Ставище, що на Київщині, є чималий мальовничий парк. У ньому вздовж широких алей, що збігають униз до блакитного ставка, стоять, як солдати на параді, пліч-о-пліч, високі ялини, могутні вікові дуби. Однак не вони привертають увагу багатьох відвідувачів парку, а незвичайної й рідкісної форми стара сосна. Вона — копія ліри. Саме біля цього “музичного” дерева у вихідні любив відпочивати, мріяти в лагідній тиші юнак Максим Славінський. Тут уперше для своєї ровесниці, кароокої Оксани, склав вірш. Прочитав їй. Вірш сподобався дівчині. У жорстокі панські часи хлопцеві зі звичайної сільської родини поталанило — вступив до Київського університету. Щороку на літні канікули навідувався в рідне Ставище. Обов’язково зустрічався з Оксаною, в яку був закоханий. Якось літнього вечора, коли місяць щедро розливав срібні чари, все в парку здавалося особливим, казковим. Струнка, в білій сукні, з чорною тугою косою, Оксана видалася студентові надзвичайно гарною. Максим набрався сміливості й освідчився. Якусь мить дівчина стояла розгублена. Та ось взяла юнака за руку і тихо промовила: “Я тебе, Максиме, поважаю. Ми — добрі друзі. Зраджувати не можу. Я кохаю іншого”. Від почутого в Максима боляче защеміло серце. На Вже на початку свого буття людина, підвівши очі від щоденних турбот, дивувалася і навіть заздрила тим, хто має крила. Неспроможні фізично пояснити диво пташиного лету, вбачаючи у ньому вищий помисел і визнаючи його божественним даром, наші предки не дуже помилялися. Бо політ птаха найдосконаліший з усіх рухів, на які здатні земні істоти; він вивищує і надихає смертні тіла. Усіх, хто ходить, бігає, плазує і плаває, птахи ніби поєднують через атмосферу Землі з Космосом… Та й ми на довгоочікувану зустріч не йдемо, а “летимо”; янголів завжди малюємо крилатими; віримо, що душі померлих відлітають у височінь, звідки нема вороття. Вивчивши і зрозумівши тілесну статуру птаха від дзьоба до найменшої кісточки і пір’їнки, ми нібито розкрили фізичну основу його польоту. повір’я про пісню, яку лебідь співає, вкладаючи в неї всі свої почуття. Подібна легенда була відома ще давньогрецьким авторам. Гомер згадував про лебедів, які співали хвалу Аполлонові; Есхіл вважав, ніби лебідь співає, помираючи; це підтвердив і Аристотель. Особливу пісню лебедиці змальовує, поминаючи славного Бояна, на початку “Слова о Полку Ігоревім” його невідомий автор. У різні часи митці олюднювали лебедя, надаючи йому рис розумної істоти. Як останній вияв яскравого таланту, образ помираючого лебедя відображений у музиці Сен-Санса, поезіях Лесі Українки, Олександра Олеся… Що ж таке насправді лебедина пісня? Адже поширені у нас лебеді-шипуни можуть заспівати лише в мистецькій уяві. Чому ж тоді відомий дослідник Сибіру П. С. Паллас у XVIII сторіччі також твердив, нібито перед смертю поранений птах співає ясну, чисту пісню? Учений мав на увазі північного лебедякликуна, дуже схожого на свого майже безголосого родича. Саме про кликуна складено легенди, в яких він виспівує свою останню пісню. Поширений від Гренландії аж до Камчатки, в Україні він трапляється тільки

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин