Ім’я · “Мистецтво потребує всього життя”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
«ЖИВЕШ, ЯК ВСІ. А ЙДЕШ ДО СТОЛУ, НАЧЕ ДО ПРЕСТОЛУ»
Слово Просвіти, №39 за 2009 рік
— Хто з військових згадує і підтримує того, хто одним із перших творив наші Збройні сили? — Генерал армії Радецький Віталій Григорович зі своєю милою дружиною Юлією Леонтіївною завжди дбають про нас. І ми дуже пишаємося їхньою щирою й безкорисною дружбою. Їм я присвятила пісню “Дружба свята” (муз. Ю. Рожкова): Друже мій, друже, Біймося стужі! Цвіт білопінний Зносять літа. Серце — затужить, Горе — зав’южить. Вижить поможе Дружба свята.
— Пані Ганно, а Поезія? Думаю, для себе Ви вже давно відкрили її таємницю. — Про поезію написано багато. Це про море можна говорити тоді, коли його не бачив: і ласкаве, і красиве… А наковтавшись води, скажеш: “Солоне!” Поет черпає духовні сили у свого народу і в своєї душі. Коли є узгодженість життєвого і вимріяного, тоді вона приходить. Композитор Чайковський мудро зауважив, що натхнення до ледачих не приходить. Отже, це ще і праця не для ледачих. Я колись освідчувалася читачам: Іду в життя — неначе в пісню, У пісню — наче у життя.
2006 року видала книжку “Серед зневір і сподівань”, до якої написала епіграф: Найвища мудрість: просто жити І не боятися смеркань. І вірить в пісню, як в молитву Серед зневір і сподівань.
Феномен Поетової душі вивчається. Ще Буало написав мудрий трактат, критики і поети теж намагаються узагальнити, сформулювати те, що відчуває і висловлює Поет. Але сама сутність цього явища загадкова. Чому хтось — і освічений, і досвідчений — не знаходить слів, щоб висловити свої почуття й думки? Та приходить у світ юнак чи юнка, і пишуть так, як ніхто ще не писав. Божий дар? Звичайно! Живеш, як усі: змістовно і трудно, робиш роботу, як усі жінки, — вариш борщ, сапаєш грядку, миєш підлогу… А під серце підкотить туга, защемить минуле чи спалахне зірочкою далека мрія, і “йдеш до столу, наче до престолу”. Коли мене запитують: “Які теми обираєте?” я гублюсь, бо не маю точної відповіді. Роздратовано кидаю: “Я сама собі — тема!”, хоч розумію, що така відповідь викличе подив у того, кому не раз ще в школі захмарювали мізки обов’язковими темами… Світ Поета крихкий і болючий… Хоч би про що він писав, ітиметься про його внутрішній світ, втілений (вдало чи невдало) у римованих (чи неримованих) рядках… Зараз критики неуважні до творчості митців.
І “талантами” в передмовах називають усіх підряд. А варто нагадати, що талант — це не якісь певні здібності (чи їх сукупність), а тонка матерія. Талант має в собі такий духовний простір, що дозволяє писати. Слово вимагає і дистанцій, і далекого обрію, і наповнення — душа його живить. Але для цього особистого духовного простору вготована духовна просторовість навколишнього світу. Поет об’єднує свою долю з долями інших людей, тому беззастережно і сміливо віддає своє творіння на суд читача. І критика покликана пояснити те, що, буває, автор сам не може пояснити. Поезія — це почуттєвий вибух у словах, її кожен сприймає по-своєму. І це — прекрасно! Кожен бере в поезії те, що може, те, що здатний осягти. — Ви — зухвала чи скромниця? — Любуню, вчили мене скромності, обережності змалку! Але саме слово Поет — то вже нескромно. Це — незвично. Велично! Розум розсудливіший за серце, яке наповнене любов’ю і сум’яттям. Їх, в обнімку з майстерністю, вбирає в себе поезія. Я з першої книжки “Журавка” була помічена видатними людьми літератури. …Колись Марина Цвєтаєва сказала, що життя — це те місце, де нема життя. А я собі думаю нині, що для творчого життя не вистачає життя. Нас супроводжують тіні минулих імен, і тому дуже важливо йти обережно й упевнено, оглядаючись у минуле, зазираючи в майбутнє. Так робили найвидатніші. Вчімось у них і пам’ятаймо, що талант — це явище рідкісне, це та новина, яка завжди — нова. — Я бувала на Ваших вечорах і висту! пах — безліч прихильників, а ще більше прихильниць. Декому з поетів не вдава! лося приховувати заздрість: чому така популярна Ганна Чубач?
Діти люблять співати пісні Ганни Чубач і знають напам’ять її вірші
— Я, щоб не дратувати поетів чоловічої статі, весело пояснюю, що жінки більше люблять Поезію. Або тим, що у багатьох підручниках для середніх шкіля є програмним автором. Ну і, звісно, авторські радіопередачі приносять велику популярність. А ще вірю в Силу Божу над моєю душею, яка і мелодії мені посилає. І все це — людям. “Від серця — до серця” — проста і зрозуміла дорога. Сьогодні робиться все не для процвітання, а для згуби всього українського, тому важливо бути. То я — є! Кожною книжкою, кожною піснею намагаюся сказати, що: Земля#землиця чорноземна В десять сажнів потом протекла, Щоб мені родитись не даремно, Щоби в небо пісня не втекла.
Це з моєї першої публікації в журналі “Дзвін” у сімдесяті роки. — Ганно Танасівно, якими вони були, роки в літературі? — 40 літ були творчими. Бувало, що я, оніміла від горя, мовчала по два роки. Друкувалися вірші, раніше написані, співалися пісні, раніше наспівані… А я мовчала… Про горе не буду. Воно притихає з роками, коли його не дратувати спогадами. Воно, кляте, має лиху пам’ять… Тому тільки скажу: дає Бог сили вибратись із нього, як мурашці з піску, до сонця. І це вже щастя. Після кожної великої втрати ще дужче хочеться жити і любити все, що є на білому світі… — Може, саме в роки мовчання з’яви! лися пісні на власні мелодії? — Може… Але я люблю працювати з композиторами й аранжувальниками. А співаків обираю сама. Серед них є такі, які стали моїми добрими друзями і порадниками: народні артисти Олександр Василенко, Іво Бобул, Віталій Білоножко, Мар’ян Гаденко, заслужені артисти Юрій Рожков, Іван Красовський, Ярослав Дуб, Віталій Свирид, Віра Галушко, Ірена Захарко (дует “Горлиця”), Лариса Недін, Світлана Мирвода, Світлана Криворучко. Цього року п’ять пісень з мого голосу записала молода співачка Наталя Пава. Живу стрімко і в буднях, й у святах. Маю щиру дружбу з композиторкою Тетяною Оленєвою, поетесами Ніною Гнатюк і Любою Голотою. — Дякую. Нагадаймо читачам, що Ви прийшли у літературу в 70!ті роки… — Саме про сімдесяті хочеться сказати добре слово. Бо після сміливих шістдесятників дев’ятим валом ішли сімдесятники, тихіші, ліричніші, глибші… Так, так! Глибші… Бо глибокі ріки не шумлять, а спокійно несуть свої води… Згадаю думку Р. Шумана: “Мистецтво потребує всього життя”. Завжди жартую, що у мене про запас є четверта зміна. Пам’ятаєте, в радянські часи було три зміни на виробництві? Нічну зміну називали третьою, а в мене є ще четверта! — Процитую Ваш вірш “П’ята пора”: “А я ще маю, серцю на мороку, // Ще п’яту пору з назвою — кохання!” “Жінки стають поетесами з любові”? Так, зда! ється у Вашому вірші? — Саме так! Це, як говорила моя мама: “Наша Ганнуся вміє стрибати вище себе”. В реальності вище себе не скочиш, але коли жінка береться за перо, то мусить справуватися і з буденними клопотами, й Парнас не осоромити… Ми ж — Козероги! А за цим зодіакальним знаком, всі жінки вміють кохати, зачаровуватись, розчаровуватись, прощати і… карати… Ось тільки в поезії все це має мати певний лад і конкретне втілення… — Але це дуже серйоз! на тема. Пора б нам про щось легше розповісти. Чула, що Ганна Чубач про! дала свій вірш за 200 до! ларів. Це правда? — Правда! На жаль, лише один! “Поводир” називається. На початку 2000 року прочитала цю притчу зі сцени Вінницького театру ім. М. Садовського. До мене підійшов бізнесмен і попросив переписати для нього цей
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
